Клятва Гіппократа. Як «батько медицини» змінив наші уявлення про здоров’я?
Навіть дуже далекі від медицини люди чули про клятву Гіппократа. Але на що конкретно присягають медики та ким насправді був Гіппократ, відомо не всім. Хоча постать цього давньогрецького цілителя може багато розповісти про те, чому ми зараз саме так ставимося до здоров’я.
Разом проти коронавірусу: збираємо 1 000 000 грн на захисні костюми для лікарів. Твій внесок важливий! 
Нам доведеться перенестися на 2400 років назад на маленький острів Кос в Егейському морі. Саме там у родині лікарів і народився Гіппократ. Уже за кілька століть біографи напишуть, що свій рід Гіппократ вів від самого Асклепія – бога медицини, якого завжди зображують поряд зі змією. Хоча про реальне життя Гіппократа відомо й не так багато: він швидко став настільки легендарною особистістю в Стародавній Греції, що сам сприймався як божество.
Погляди відомого лікаря, за які його охрестили «батьком медицини», збереглися в «Гіппократовому корпусі», що нараховує понад 60 книжок про хвороби, методи лікування, а також лікарську етику. Частина текстів була написана учнями Гіппократа: у Стародавній Греції існували школи лікарів, які продовжували практику своїх наставників.
Як же ці тексти змінили європейську медицину?
Лікування окремо від релігії
Тривалий час лікарями в Стародавній Греції вважали жерців. Вони сповідували, що хворі можуть одужати завдяки сновидінням і уяві, серйозно сприймали жертвоприношення богам як захист від недугів. Хоча були й ефективні практики: жерці експериментували із «цілющим зіллям» та досягли неабияких успіхів у поєднанні різних інгредієнтів – частину рецептур в Європі продовжували використовувати навіть у ХІХ столітті.
Гіппократ популяризував інший підхід – емпіричний. Він наполягав, що медицина – це людська наука, а не божественна. Важливим було накопичення досвіду своїх попередників та використання власної практики. Тож серед найважливіших надбань Гіппократа – поєднання знань і висновків минулих епох. У цьому плані він був не першовідкривачем, а вдалим менеджером і дослідником, часто навіть і політиком, адже, крім іншого, він переконував людей у необхідності змінити парадигму.
Хоча цілком від сакрального аспекту в медицині Гіппократ так і не відійшов. Він зазначав, що звернення до вищих сил допоможе людині вірити у своє зцілення і, відповідно, пришвидшувати його.
Лікарів виховує війна
Для давніх греків розтинання людського тіла було суворим табу. Усі уявлення про органи бралися з анатомії тварин, а особливою популярністю серед лікарів користувалися твори Арістотеля «Історія тварин» і «Про частини тварин». Філософ перемальовував трупів жертовних і хворих звірів, а вже на основі цього інші робили висновки про будову людського тіла. Точність такого підходу була вкрай низькою. Наприклад, лікарі вважали, кров тече тільки у венах людини, а по артеріях проходить повітря.
Гіппократ наполягав на недосконалості такої системи. Він багато подорожував і найціннішим досвідом для розуміння анатомії вважав війну. На полі бою лікарям доводилося не тільки бачити зовсім різні стани людського тіла, але й виховувати в собі тверезість розуму, здатність швидко оцінювати ситуацію та миттєво приймати необхідні рішення.
Лікувати потрібно людину, а не хворобу
У сакральному розумінні жерців хвороба була відокремлена від організму людини. Недугу могли послати розгнівані боги чи духи або ж вона була карою пацієнта за погані вчинки.
Гіппократ змістив фокус лікарів безпосередньо на організм хворого. Кожен випадок слід розглядати як унікальний, з урахуванням численних факторів життя людини. Особливу увагу лікар приділяв дозвіллю та режиму пацієнтів. Помірність – центральне поняття школи Гіппократа. Людина мала дотримуватися балансу в усьому – роботі, їжі, коханні, відпочинку – і тільки тоді ставала здоровою. Найкращою профілактикою хвороб вважалося дотримання дієти та заняття гімнастикою.
Також Гіппократ вірив у зв’язок між місцем життя людини та її здоров’ям. Від того, жила людина в горах чи поблизу болота, лікар робив передбачення щодо перебігу її хвороби. Згодом наступні течії, які сповідували раціональний підхід у медицині, критикували ці роздуми.
Ще один підхід, що був революційним, але науково неправильним, – розуміння Гіппократа і його учнів деяких процесів в організмі людини. Лікарі вважали, що у здорової людини в балансі перебувають чотири життєдайні рідини: кров, слиз, жовч і чорна жовч. Задля підтримки такого балансу пацієнтам давали спеціальне зілля або, навпаки, випускали «надлишкову» рідину. Такі практики активно використовували аж до ХІХ століття, а найвідоміша серед них – кровопускання. Зараз цей метод вважають неефективним і навіть шкідливим.
Замислювалася школа Гіппократа і над поняттям епідемії. Інфекційна природа хвороб тоді була невідома, тож цим словом називали недуги, які широко розповсюджувалися на певній місцевості, незалежно від їхнього характеру.
Етика
Найбільший вплив Гіппократ справив на суспільне сприйняття лікарів. Основні тези викладені в його книжці «Про лікаря» і «Закон». Для тогочасної школи це було важливим кроком у встановленні довіри в суспільстві.
Письмові тези про етику, якої дотримуються учні Гіппократа, пояснювали людям наміри та принципи їхніх лікарів. У цих книжках було викладено багато правил, котрих дотримуються й сучасні медпрацівники: заборона розголошувати таємниці пацієнтів і обов’язок використовувати свої знання тільки заради лікування. Окремо зосереджувався автор на моральних принципах лікаря. Наприклад, бути рішучим, зневажати гроші та бути в гармонії із самим собою.
Для суспільства, час якого припав на становлення лікарської практики, такі заяви про наміри мали, зокрема, юридичну силу. Недарма ці праці часто називають «Кодексом»: лікарі та пацієнти фіксували свої права та обов’язки під час тривалого процесу лікування.
Клятва
Гіппократ не був автором відомої клятви – її тільки назвали на честь відомого лікаря на знак поваги й пам’яті. Сама ж клятва була компіляцією багатьох етичних норм із книжок, її виголошували ті, хто хотів належати до школи Гіппократа та стати лікарем. Вони також зверталися до богів: для давніх греків це було важливим, адже вони вірили, що у випадку порушення присяги лікаря спіткає кара.
Зараз клятва Гіппократа неоднакова в різних країнах, її проголошують під час випуску з медичного закладу. В Україні вона має іншу назву – «Клятва лікаря України» – та не тотожна оригінальному тексту. Але її суть – допомагати й не шкодити – зберігається ще із часів золотої доби в Стародавній Греції.