Cпецпроекти

Коротка історія кіно: французька нова хвиля


Разом проти коронавірусу: збираємо 1 000 000 грн на захисні костюми для лікарів. Твій внесок важливий! 

Поширена думка, що без французької революції в кіно не було б сучасного Голлівуду, діалогів Тарантіно, кінокритики та навіть паризьких протестів 1968 року. Режисери цієї течії не писали гучних спільних маніфестів – їх взагалі майже нічого не об’єднувало. Хіба що громадянство Франції та відчайдушне бажання боротися з усім застарілим заради всього нового, невідомого та ще не сказаного.

Nouvelle Vague, як називався цей напрямок в оригіналі, був втіленням молодости, максималізму та непокори. У 1958-му (рік, коли назва Nouvelle Vague вперше побіжно з’явилася в пресі) Франсуа Трюффо було 26, Жан-Люку Годару та Клоду Шабролю – 28, Жаку Демі – 27, Ан’єс Варді – 30. Майже всі ці режисери робили перші кроки зі своїми повнометражними дебютами, а їхній досвід складався з тисячі переглянутих фільмів, десятків написаних у журнали рецензій і безлічі думок, як можна зробити кіно кращим. Академічна освіта і робота в кіно в список не входили.

Що конкретно прагнула змити нова хвиля, сказати важко. Найчастіше молоді режисери критикували фільми покоління своїх батьків, але радо позичали прийоми кінематографу часів дідусів і бабусь, а саме – авангардного періоду 1910–1920-х років. Звучить абстрактно? Так і є: автори нової хвилі зверталися до настільки різних жанрів, технік, сюжетів і методів роботи, що популярним і цікавим могло стати будь-що – вирішальною була постать режисера та його/її талант. 

У французькій новій хвилі головним був саме режисер. Молоді кінематографісти закидали комерційному та високобюджетному виробництву буржуазність, неприродність і далекість від світу мистецтва. Тож знімати на ручну камеру і нехтувати коштовними декораціями стало проявом світогляду. Відповідно, це принесло більше фінансової незалежности режисерам і спонукало максимально проявити свою індивідуальність.

Таймлайн французької нової хвилі

1951

Журнал Les Cahiers du cinéma

Як ми вже зазначали, багато творців нової хвилі вийшли саме з кінокритики. Майже ціле десятиліття майбутні режисери аналізували та оцінювали фільми в камерних кіноклубах, видавали розгромні рецензії та створювали в самих себе розуміння, чого вони не хочуть бачити на екранах, а чого їм, навпаки, не вистачає.

У 1951 році кілька впливових кінокритиків заснували новий журнал, назву якого можна перекласти як «Кінозошити». Спершу автори звертали свою увагу на американський кінематограф: Говард Гоукс, Альфред Гічкок і Фріц Ланг надихнули ціле покоління французів, їх вважали творцями справжнього кіно. Також у «Кінозошиті» нещадно критикували здобутки французьких стрічок: екранізації літературної класики – як нудні, а успішні касові фільми – як «татусині». Водночас на сторінках Les Cahiers du cinéma друкували ґрунтовні роботи з теорії кіно.

Серед постійних дописувачів журналу тривалий час були Франсуа Трюффо та Жан-Люк Годар, а найпопулярнішим головним редактором – Ерік Ромер.  

1954

Стаття Франсуа Трюффо «Деякі тенденції французького кінематографу»

Програмний текст покоління нової хвилі написав Трюффо саме в журналі Les Cahiers du cinéma. Загалом ця стаття визначала політику безпосередньо цього видання до 1968 року, але зараз думки Трюффо зазвичай приписують чи не всім французьким режисерам шістдесятих (що неправильно). Та все ж приводи для невдоволення описані й справді зухвало:

  • Екранізації літератури для молодого Трюффо – це профанація (невдовзі це зміниться). 
  • У психологічному реалізмі (саме так позначали критики панівні течії в кіно 1950-х) немає ні психології, ні реальности.
  • Сценаристи на той час мали більше впливу на результат, аніж режисери (які тільки «ілюстрували» сценарій).
  • Визнані французькі режисери ніяк не могли створити комедію – на думку Трюффо, найскладніший жанр, який вимагає максимуму праці, таланту та легкости.

«Хай живе зухвальство, хоча, звісно, його ще потрібно проявити», – пророче проголосив наостанок Трюффо. 

1956

Фільм «Боб-гравець» (Bob le Flambeur) Жана-П’єра Мельвіля

Якщо когось із французьких режисерів і можна вважати передвісником нової хвилі, то це Жан-П’єр Мельвіль, «старший друг» молодого покоління. Сюжет його кримінальної драми про азартного гравця та бандита Боба може не надто чіпляти, але технічно стрічка дуже близька режисерам нової хвилі. Ручна камера, монтаж із різкою зміною кадрів, невеликий бюджет – усе це викликало повагу та довіру від молодих і зухвалих. Аж так, що згодом Мельвіль допомагав Годару з монтажем його перших картин, а також знявся у фільмі «На останньому подиху». Щоправда, вже в 1962 році режисери нової хвилі почали критикувати Мельвіля та відхрещуватися від нього. Це сталося після виходу більш комерційного фільму «Стукач» – до того ж адаптації роману.  

1958

Фільм «Красунчик Серж» (Le Beau Serge) Клода Шаброля

Першим справжнім і беззаперечним фільмом нової хвилі можна вважати дебют Шаброля, який працював у журналі Les Cahiers du cinéma разом із Трюффо та Годаром. На перших зйомках Шаброль взагалі не знав, як працювати з камерою, а фінансував фільм з отриманого спадку. Та все ж «Красунчик Серж» отримав кілька нагород на фестивалях і став комерційно успішним. До речі, нова хвиля, хоча й виступала проти всього буржуазного, була доволі прибутковою справою.

Якщо сюжет «Красунчика» спробувати описати словами, вийде порнографія (так фільм, до речі, характеризували в США). Насилля, інцест, алкогольні драми, багато-багато проблем у кожного з героїв. Але режисура змогла створити із цього «магію кіно», що й принесло визнання новим методам Шаброля. 

1959

Фільм «Хіросіма, любов моя» Алена Рене

Фільм про кохання двох людей на тлі війни прийнято хвалити передусім за нову кіномову. У кіно Алена Рене грають не тільки актори, але й місто, світло, композиція кадрів. Тілесність персонажів затьмарює їхні думки та діалоги. Сюжет побудований чітко та майже за правилами музичного твору. Але не менш важлива політизованість «Хіросіми»: режисер не боявся порушувати складну й болісну тему (американці довго не визнавали цей фільм). Така рішучість не замовчувати політичні питання буде притаманна режисерам нової хвилі не менше, ніж сюжети чуттєвого кохання. 

Хоча Ален Рене і поплатився за вибір теми: його фільм так і не допустили до офіційного каннського відбору.

Фільм «400 ударів» Франсуа Трюффо

Але в Каннах у 1959 році вистрілив інший фільм нової хвилі – дебют Трюффо. «400 ударів» не тільки забрав приз кінофестивалю за найкращу режисуру, але й викликав майже одноголосне захоплення режисерів і критиків по всьому світу. Тепер про нову хвилю почали говорити серйозно та з великими сподіваннями. 

У сюжеті фільму Трюффо апелює до власних спогадів свого підліткового віку. Хлопець, який має якось виживати в несправедливому, байдужому світі – звучить просто, як і прагнув Трюффо, коли писав незліченні резенції. Але те, як розкривається цей світ навколо головного героя, ріже та болить найбільше, коли дивишся «400 ударів».

Успіх цього фільму дав зелене світло ще сотні молодих режисерів: хтось увійшов у історію, інші ж блиснули лише в день прем’єри. Хвиля (а точніше справжнє цунамі) нависла над французьким кіно. 

1960

Фільм «На останньому подиху» Жана-Люка Годара

Якщо в 1959 році хтось вважав, що зрозумів нову хвилю, то вже в 1960 Годар показав, що це не так. Його вважають головним бунтівником кінематографу ХХ століття, і недарма. Для гарного кадру потрібні вивірені ракурси? У Годара все буде зняте взагалі з незрозумілих позицій, наче хтось тримав камеру під столом (так і було). Звук потрібно записувати окремо чи він хоча б має бути якісним? У Годара все, що увірвалося до зйомки, – справжнє життя та має залишитися. Нехай це перекриє діалог акторів і ви будете напружувати слух. Хіба в житті так не буває? Сцени мають йти послідовно? Годар зробить монтаж настільки різким, що ви будете втрачати логіку сюжету. Але точно не заснете при цьому: ваш мозок буде в постійному напруженні від шаленої динаміки.

«На останньому подиху» розширював рамки та повідомляв режисерам і глядачам: усе дозволено. Але тільки тоді, коли ти новатор.   

1962

Фільм «Жуль і Джим» Франсуа Трюффо

Що вища хвиля, то стрімкіше вона падає та розбивається. Падіння французької нової хвилі було невідворотним: бунт не може тривати вічно, колись він отримає статус-кво та стане новою класикою.

Останнім роком «справжньої» нової хвилі вважають 1962-й. Після цього всім молодим режисерам починають закидати те, що вони «збуржуазніли». Особливо перепадає Годару, але масова популярність і комерційний успіх поступово змінює ставлення до всіх творців нової хвилі. 

Цікаво, що наприкінці цього дивного періоду піднесення та тріумфу молодости Трюффо вишукано втілив і цю тенденцію хвилі. У першій частині «Жуля і Джима» йдеться про карколомну історію кохання між трьома людьми, їхню шалену молодість, бурхливі суперечки та таку ж сильну пристрасть. Але потім внутрішнє старіння героїв знищує легкість початкової комедії, змінює правила гри між ними та змушує бути більш серйозними, моральними та нудними. Що не робить їх іншими – просто не такими відчайдушними, як спочатку.

Так само було й із французькою новою хвилею. Після 1962-го вона стала чимось зовсім іншим.

Фільм «Клео від 5 до 7» Аньєс Варди

Наостанок варто сказати, що нова хвиля допомогла вирости багатьом іншим течіям. Наприклад, групі «Лівого берега». Режисери із цієї тусовки не заперечували свою буржуазність, позиціонували себе більшими «інтелектуалами», але прагнули експериментальности та новизни у фільмах. Найвідоміша кінематографістка «Лівого берега» – Аньєс Варда. 

Історія молодої співачки Клео стала другим повнометражним фільмом Варди – перший вона зняла ще в середині п’ятдесятих. Її фірмовим стилем було поєднання документальних і художніх зйомок в одній стрічці: якщо Трюффо з Годаром прийшли до великого кінематографу з критики, то Варда – з документалістики. «Клео від 5 до 7» спостерігає за героїнею начебто в режимі реального часу, записуючи майже дві години з її життя. Але за цей короткий період Клео розкривається перед глядачем як людина загалом і як жінка зокрема. 

Аньєс Варда додала феміністичної режисерської оптики новій хвилі. І світовому кінематографу теж. На цьому бунт французького кіно можна вважати здійсненим.

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь
 

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: