Cпецпроекти

«До Берліна майже як до Грозного». Рік тому Іван з релігійної родини зробив публічний камінг-аут. Як змінилося його життя?


Минулого червня один з ексчленів оргкомітету Київпрайду Іван Вербицький зробив камінг-аут, на який відреагували 865 людей. У пості він розповів про конфлікт релігії і своєї гомосексуальної орієнтації: як дитиною та підлітком намагався «вилікуватися», як пробував стосунки з дівчиною і зрештою втомився брехати близьким. 

І тепер, коли минув рік після цього, ми поговорили з Іваном про зміни в житті, стосунки з батьком, його привілейованість і своєчасність камінгаутів.

Як взагалі відбувся твій камінг-аут у фейсбуці?

Я координував Український урбаністичний форум у Запоріжжі, який вдруге поспіль без змови припадає на ті самі вихідні, що й Марш рівности. Однак форум був у п’ятницю-суботу, а Марш рівности – в неділю, й у мене залишалася можливість на нього доїхати. 

Спочатку я збирався залишатися в Запоріжжі ще на день, проводити зустрічі з партнерами і відвозити речі на пошту, але якось доручив усе це команді і поїхав. Цей день був важким. Я працював над підготовкою форуму останні пів року, а тут він нарешті завершився, тому була купа емоцій, які потребували виходу. 

Фото зі сторінки Івана

На Марш рівности щороку намагаються напасти. Перед тим як на нього йти, я завжди думав про найгірші варіанти: «А якщо поб’ють до смерти, чи це вартує того?» І говорячи із собою, знову сформулював, навіщо йду туди і чому це важливо. І записав це як драфт.

Мій пост-зізнання починався зі слів «Привіт, мене звати Іван, я гей». І далі полотно тексту, що це для мене означає. 

Я і раніше писав пости про те, чому відвідую Марші рівности, але про те, що я гей, публічно не писав. З іншого боку, я думав, що для моїх знайомих це не буде сюрпризом. У мене у фейсбуці написано, що я був членом оргкомітету Київпрайду, а на роботі стоїть райдужний прапорець. Начебто робити камінг-аут вже і ні до чого – це могло здаватися очевидним.  

Мені знадобилося два дні, щоб зважитись і опублікувати пост. 

Що тебе зупиняло весь цей час?

Одна річ – писати абстрактно, чому права ЛГБТ важливі, а інша – написати у фейсбуці «Я гей». 

Мій тато радше вважає мою сексуальну орієнтацію проблемою. Я розумію, що це впливає на якість його життя. Це внутрішній конфлікт: я знаю, що він сильно любить мене, але водночас вважає мій спосіб життя неправильним.

Я розумію, що тато, мабуть, був би щасливішим, якби я не зробив камінг-аута. Розумію, що пріоритизую свої інтереси над його спокоєм. Однак причиною цієї незручности є гомофобія, за яку я не несу відповідальности. Я теж є в ситуації, коли гомофобія не дає жити повноцінно. 

Фото зі сторінки Івана

Камінг-аут був про чесність із людьми. Коли я був малий, тато вчив мене, що чесність – це одна з найважливіших речей. Хочеться мати силу жити зі складнощами, а не вдавати, що їх не існує.

Ти вважаєш, що тобі пощастило трохи більше, ніж іншим?

Порівнюючи з довгим переліком різних меншин, я – доволі привілейована людина. Я можу дозволити собі камінг-аут: маю де жити, працюю в аналітичному центрі, можу заробити на хліб, і мій камінг-аут не впливає на цю можливість. І я радше думаю, що якщо моє теперішнє місце роботи не зможе приносити хліб, то з моїми компетенціями вдасться знайти щось пристойне без дискримінації. 

Однак якби я працював умовно продавцем у супермаркеті, могло би бути по-іншому. Бо навіть якщо в одному магазині всі б спокійно ставилися до моєї сексуальної орієнтації, це не значило б, що в іншому місці все буде так само. У сфері, де я працюю, із цим трохи краще.

Я дуже критично ставлюся до заохочень усіх підряд робити камінг-аути, бо часто гомофобія позбавляє людей доступу до ресурсів. Я міг не перейматися, що це суттєво вплине на задоволення моїх базових потреб, а якби переймався, то не думаю, що розкрився б. 

Як ти сприйняв реакцію на свій камінг-аут?

Варто визнати, я накинув г*вна на вентилятор. Я не збирався займатися тролінгом, але в цьому пості надавив на кілька болючих точок – зачепив релігію, бо моя історія самоусвідомлення пов’язана з релігією. 

Уже коли я перечитав пост, то зрозумів, що тригерю певні способи релігійности в Україні. 

Я писав про себе, намагався не робити узагальнень про християн, геїв і всіх інших, тому не очікував такого масштабу бурлінь. Однак це не убезпечило від питань-коментарів, чи мене раптом не ґвалтували в дитинстві. Ні.

Фото зі сторінки Івана

Усе ж я вибрав тактику мило відповідати на всі коментарі, що розтягнулося з перервами на кілька  днів. Я знаю, що в соціальних мережах цього не потрібно робити, але дозволив собі порушити правила. Це мій камінг-аут і другого такого не буде. Мені було важливо зберегти контроль над ситуацією і показати, наскільки кожен троль неадекватний. 

Це я зараз так гарно розповідаю, а тоді було емоційно. Мені хотілося говорити не зовсім цензурно, хоча схвалення людей було здебільшого терапевтичним. До того ж я відчував себе за непорушною стіною десяти років самоусвідомлення. Я є найкращим експертом стосовно свого життя, це не можуть зруйнувати випадкові фейсбук-коментатори.

Навіщо організовують весілля? Щоб 100 500 людей виразили легітимність особистого життя людини. У цьому сенсі інтерес до мого камінг-аута був чимось схожим. За 25 років у мене випрацювалася звичка ретельно приховувати справді важливі речі. Цей пост був такою собі емансипацією.

А хтось підтримав тебе офлайн?

Я не можу сказати, що отримував спеціалізовану підтримку – я просто був зі своїм хлопцем. Підтримки радше потребували попередні десять років. У ті дні, коли готувався пост, я лише наважувався його опублікувати. Потім я почувався як людина, яка отримує підтримку.

Подруга жартома пропонувала влаштувати після цього вечірку. Це було б круто. Я відчував потребу святкувати себе і те, що навколо є люди, які насправді мене люблять.

Чи змінилася ваша з партнером поведінка на публіці?

Ні. Мій партнер не був відкритий. По Києву чоловікам загалом не дуже безпечно ходити за руки. Коли ми ходимо по супермаркету і вибираємо продукти на двох, бо живемо як домогосподарство, я не знаю, чи помічають це інші люди, але часом думаю, що можна щось зрозуміти.

Практичних змін у моєму житті не було. Однак я поганий приклад – можливо, у репрезентативної вибірки буде інший досвід. 

Фото зі сторінки Івана

Змінилися мої відчуття: я став почуватися краще, а в колі друзів та знайомих мені тепер не потрібно так контролювати слова. Я також зрозумів, що це великий ресурс щирости й довіри. Я написав про особисте і довірив його всім. І в цей момент люди відчули, що я їм довірився і почали більше довіряти мені.

Як упродовж твого життя у тобі вживався конфлікт гея і віруючого?

Часто віру, релігію і сексуальну орієнтацією сприймають як антагонізми. Однак це не так. Найгірше в тому, що цей антагонізм виключає важливу категорію віруючих ЛГБТ. Вони часто опиняються у ситуації двосторонньої дискримінації: і там, і там їх не зовсім сприймають за своїх. Однак цей конфлікт можна вирішити без втрати жодної зі своїх ідентичностей – цьому присвячена, наприклад, книга «Ибо я дивно устроен». 

Мій процес прийняття сексуальної орієнтації йшов паралельно зі змінами в моїй релігійності. Я не можу сказати, що одне стало причиною іншого, але цей етап точно був складним. 

Ти думаєш переїздити?

Багато думаю про питання еміграції. Водночас я поки що тут, частково – тому що для переїзду потрібно докласти нові зусилля. Я або недостатньо хочу, або заважає щось ще. 

І я не можу сказати, що життя в Україні через мою сексуальну орієнтацію нестерпне. Є люди, які живуть в набагато складніших умовах. Якщо брати середнє по країні, то я радше привілейований, ніж найвразливіший. З іншого боку, це не скасовує того факту, що людині в бідності може бути складніше емігрувати. А якщо є і привілеї, і дискримінація за якоюсь ознакою – їй може бути простіше.

Це моя країна, я маю таке саме право на неї, як інші люди. Чому я маю комусь її віддавати? Мені плюс-мінус окей. Роблю важливі речі, можу реалізовуватися – і цього зараз достатньо. 

Від Києва до Берліна приблизно стільки ж кілометрів, як до Грозного. На 1500 кілометрів західніше мені було б легше бути гомосексуальним, а на 1500 кілометрів східніше – складніше. Це дуже сумно, але щоразу нагадує, що я не найзнедоленіша людина на Землі. Загалом моє життя дуже непогане.

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ Тест. Наскільки ти сексист/-ка?

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: