Чи можна прожити на зарплату актора і що робити, коли хочеться все кинути: актори Театру на Подолі про свою професію
Ще 10 років тому ніхто й подумати не міг, що в театральному просторі відбудуться якісь приголомшливі зміни, адже театр – стала класика, законсервована часом. Актори завжди виходять у щільному гримі, декорації, хоча й зроблені хитро, але матеріали всім відомі: картон, дерево і різнобарвна тканина, а в гардеробах завжди сваряться, коли не знаходять петельку, щоб повісити верхній одяг.
Проте поступово змінюється все, і театр – не виняток. У момент, коли світ охопила пандемія, акторка Даша Малахова і продюсерка Наталія Чижова створили артпроєкт «Театр 360 градусів», в якому поєднали діджитал-технології з класичною театральною грою. Ініціативу підтримав бренд glo™. І це не дивно, адже головні принципи компанії – поєднати, на перший погляд, непоєднуване: сучасні технології і тютюн, традиції і нові віяння, елементи 3D і класичну театральну постановку. Поєднавшись, технології та традиції утворили «Театр 360 градусів». Сучасна аудиторія не бачить необхідності йти на компроміси: те, що традиційно розглядалося як суперечливий вибір між одним і іншим, вибором більше не є.
У діяльності акторів театру небінарність виражається доволі яскраво: артисти грають в театрі, викладають в університетах, знімаються в кіно. А тепер ще й беруть участь у театральній виставі на сучасний лад, де класична поема Лесі Українки «Камінний господар» перетворилася на онлайн-виставу з елементами 3D.
Про те, як поєднати гру на сцені з десятками інших справ, не вигоріти на роботі і що це взагалі таке – творче життя актора, bit.ua розпитали в акторів «Театру на Подолі» Даші Малахової, Катерини Рубашкіної і Романа Халаімова.
Катерина Рубашкіна
Про поєднання роботи в театрі з іншою діяльністю
Театр – моє основне місце роботи, але я ще викладаю сценічну мову і знімаюся в кіно. Наприклад, нещодавно знялась у «Скаженому весіллі», де я граю ненормальну бібліотекарку, а до того в повному метрі «Краща партія».
«Звісно, були моменти, коли хотілося все кинути. Періодично дуже хочеться змінити діяльність. З боку здається, що все так цікаво, яскраво, але в роботі актора є багато одноманітних справ. Вигорання все одно трапляється».
Що робити, коли хочеться все кинути
Таке складно регулювати. Зазвичай, коли все набридло, я відпочиваю. А ще, як не дивно, допомагає нова робота. Саме акторська. Якщо немає ніяких репетицій, ти відчуваєш застій, немає ніякого руху, а потім з’являється новий спектакль – з’являються сили.Тобі потрібно готуватися до прем’єри, і ти працюєш з режисером, який тобі подобається, з улюбленим колективом – це надихає.
«Мій звичайний робочий день такий: щоранку я прокидаюся, роблю зарядку, п’ю каву, намагаюся щось швидко приготувати для сім’ї, адже в мене вдома двоє хлопців, і біжу на репетицію».
Десь о 12-й починається репетиція, потім ще одна, а ввечері спектакль. Закінчується робота десь о 22-23 годині. Правда, останнім часом зранку з’явилася ще одна традиція – поплакати. Дуже допомагає.
Перші ролі
Одразу після інституту мене занесло в акторство. У мене вся сім’я – актори. Спочатку я намагалася йти проти системи, вступила на організацію театральної справи, але потім все одно повернулася до акторства. Усе логічно: мама працює в театрі, брат – актор, тож нічого особливого не сталося.
Моя перша серйозна роль у театрі – вистава про романтичні стосунки, до якої ми з одногрупниками самі написали текст – «8 кроків танго». Досі граємо її в театрі на Печерську. Минуло вже років 12, проте аншлаги збираються й далі.
«Смішно спостерігати, як змінюється мода. Коли був перший спектакль, я казала «От візьме він телефон з кнопками і буде в них олівцем тицяти», а зараз все по-іншому. Ми постійно адаптуємо текст під сучасні мотиви, міняємо костюми і реквізит».
Про діджитал і роль Долорес у «Камінному господарі»
Мені здається, що на поєднання діджиталу з театром чекає дуже потужне майбутнє.
Справа в тому, що театр не може завмирати – він постійно шукає нові форми. І мені здається, що онлайн-театр – це саме та нова форма, яка скоро прийде до нас глобально. Там, звісно, є ще фінансовий бік питання, але це можна вирішити.
«Ті моменти на сцені, які глядачі не можуть вловити, коли вони в залі, можна донести через відеоформат».
Щодо моєї ролі в «Камінному господарі», то, по-перше, я схожа на Лесю Українку. Сама письменниця казала, що написала персонаж Долорес як прототип себе. Читаючи її листи, знаючи її історію, розуміючи її життя, я легко вловила, про що персонаж. Він у мене асоціюється з її уявленням про життя, про самопожертву.
Я розуміла, що історія Долорес близька до історії кохання Лариси Косач до Сергія Мержинського, який її не визнавав і вважав другом тоді, коли вона ризикувала заради коханого всім – просто щоб бути поряд. Є багато листів, інформації про це, і зрозуміло, про що вона писала у своїй поемі. Долорес у творі навіть відповідає немов поетеса на запитання Дон Жуана, чи не важко їй. «Я ніколи не шукала стежки легкої», – каже героїня. Такий девіз був і в Лесі Українки. Я ж, навпаки, не йду на такі самопожертви. Однак, як казав мені мій викладач: «Що далі, то краще». Тож не потрібно бути схожою на героїню, просто необхідно її розуміти.
Даша Малахова
Про поєднання роботи в театрі з іншою діяльністю
Мені здається, що сучасній людині поєднувати кілька видів діяльності — легко, а все, що я роблю – доволі гармонійно та логічно.
Мені комфортно зранку вести програму на радіо про кулінарію, вдень займатися стратегічним плануванням у школі, а ввечері грати в театрі. Це темп, до якого я звикла.
До речі, період з особистими асистентами, графіками та застосунками у смартфоні залишився у моєму житті далеко позаду. Тепер я можу опанувати своє життя без помічників.
Що робити, коли хочеться все кинути
Люди багато говорять про вигорання, порівнюючи його з невдачею, але чому? Думаю, такі періоди — невід’ємна частина розвитку будь-якої людини, їх варто приймати з вдячністю та розумінням, що після них буде щось нове.
«Буває, що за п’ять хвилин до спектаклю я хочу все покинути і втекти з театру».
Я насолоджуюсь будь-якими негативними моментами вигорання. Це нормально для людини – не бути всемогутнім.
Перші ролі
Я буквально «народилася» в театрі: в мене мама – акторка, а тато – режисер, тож не впевнена навіть, що театр можна назвати моїм рішенням. У чотирнадцять років я зіграла Дездемону у виставі «Яго» за п’єсою Шекспіра «Отелло»; ми співпрацювали з Анатолієм Хостікоєвим, Богданом Бенюком та Володимиром Кузнєцовим. З цією виставою ми їздили до Единбургу і отримали безліч хороших відгуків. Саме завдяки цій ролі я потрапила до університету у Великобританії (Даша закінчила Королівський коледж музики і драми в Великобританії, – прим.ред.).
Про роль, яка надихає найбільше
Донна Анна – дуже «моя» роль з погляду рефлексії щодо персонажа. Цей персонаж порушує питання, важливі для мене самої. Також з великим задоволенням граю Жанну в «Звідки беруться діти», вистава йде майже 14 років.
«Мені здається, я вже застара для цієї ролі, але я досі кайфую від неї. Уявіть собі: грала її понад 200 разів».
Мене взагалі не складно надихнути – навіть наше інтерв’ю зараз мене заряджає – я радію, що комусь цікаво знати мої думки.
Роман Халаімов
Як поєднувати театр з іншою діяльністю
У мене є декілька спектаклів у Дикому Театрі: в «Кицюні» і «Червоне, Чорне, знов Червоне», і зараз плануємо ще робити третій – «Квіти для Елджернона».
Періодично буває і досвід в кіно. Якщо ж говорити суто «для себе», оскільки я з дитинства пов’язаний з музикою, то трохи займаюся і зараз, пишу, граю, створюю. На гітарі, на фортепіано, але не професійно. У мене батьки музиканти, мати вчила мене вокалу, в дитинстві виступав навіть на фестивалях. Ну і закінчував музичну школу.
Як син музикантів опинився у стінах театру
У мене дійсно вся сім’я «музична»: тато, мама і сестра закінчували Глієра. Мама колись мріяла вступити до Карпенка, але її «зрізали» на останньому екзамені. Я доволі довго не сумнівався, що теж вступатиму до Глієра, але одного разу в 11-му класі мене запросили у КВК і це був фурор (сміється). Мама спитала, чи не цікаво мені піти до Карпенка. Я вирішив спробувати. Позаймався з репетитором, підготувався і вступив.
Однак мені здається, що тоді потрапити до подібного вишу було простіше. Менше конкуренції, менший наплив охочих і, як би це мовити, не було хабарів і такого іншого.
Можна було справді безкоштовно навчатися. Коли ми пройшли три основних конкурси, нас зібрали в одній авдиторії і раптом трьом з нас сказали, що вони вже пройшли, бо мали червоні дипломи за попередньою освітою і тільки п’ятірки під час нових екзаменів. Проте заздалегідь ніхто нічого не знав.
Що робити, коли немає сил
У мене ніколи не виникало думок залишити акторство. Дуже радий, що не пішов у Глієра. Мені здається, що професія актора – моя доля. Так повинно було бути. У дитинстві я був дуже закритою, закомплексованою дитиною і, навіть коли прийшов у театр, ще мав проблеми зі спілкуванням.
Цю професію мені було дано, щоб перебороти цей свій страх.
Я ніколи не думав її полишити. Звісно, єдині думки, які були – це щодо інтенсивности роботи. Думав, що може потрібен місяць відпочинку. А інколи – і рік. А потім повернутись і знов працювати. Однак карантин показав, що рік не потрібен – вистачило двох місяців, щоб знову охоче пірнати у вир роботи. Я дуже люблю цю професію.
Про звичайний робочий день і ранкові ритуали
З 12 до 15 – репетиції, ввечері – о 18 чи 19 – спектакль. Деякі сцени повторюємо просто на сцені чи у гримерці можемо навіть повторити текст. Починаємо о 12, адже професія – вечірня і потрібно виспатися.
Щодо ритуалів – нічого дуже незвичайного – збори та самоорганізація.
Ані погуляти із собакою, ані випити кави, я навіть телевізор не дивлюся.
«Телевізор – це взагалі шкідлива звичка. Тобто він в мене є, але телебачення в ньому немає».
Перші ролі, що змушували нервувати
У театрі дебютна роль – це в Булгаковому «Несамовитому Журдені», але я там зараз уже не працюю. Я грав закохану молоду людину чи принца – щось таке. Я хвилювався, бо від цього залежало, чи буду я далі працювати в театрі. Мене тоді запросили одразу в роботу без перегляду, і це тільки посилювало відповідальність. Ми тоді з одногрупниками прийшли в «Театр на Подолі», готували «Чайку» Чехова. Театр був ще в Гостинному Дворі.
«Планували показувати те, що готували, але не було де і не було часу нас дивитися, тому ми просто залишили свої фото і чекали дзвінків. Я дочекався».
Я одразу знав, що погоджуся, бо до цього проходив прослуховування у всі театри і мене не брали. Тому точно так.
Чи може актор заробити на комфортне життя
Якщо ти працюєш у театрі, тобі щось вже гарантовано. Однак це радше про виживання. Прожити вистачить, на значно більше – не потрібно поспішати будувати плани.
Щоб бути актором, потрібно не просто навчитися поєднувати непоєднуване, а ще й добре знати, що будь-яке професійне вигорання обов’язково пройде. З’явиться нова роль, зміниться режисер, декорації, і життя по-новому набуде звичного ритму.
«Театр 360 градусів» у партнерстві із glo™ запрошує на прем’єру вистави «Камінний господар», що відбудеться онлайн 17 листопада. Діджиталізація театру резонує з позицією партнера, адже концепція #небінарності glo™ – про дві протилежні сили, які поєднуються, як от технології та тютюн. Поєднання ергономічного дизайну та технологічності дозволяють користувачам glo™ насолоджуватися ще більш інтенсивним тютюновим смаком. glo™ хоче створити нову культуру, нові можливості, залучивши дві протилежні сили до співіснування, які у поєднанні перевторюються на абсолютно унікальний досвід. І саме таким досвідом є «Театр 360 градусів».
На перші 10 днів показу забронювати квиток і подивитися виставу можна безкоштовно. Далі ж насолодитися постановкою буде змога тільки за вартістю театрального квитка. Тож не гайте часу і забирайте свої безкоштовні онлайн-перепустки тут.
*glo™ призначений для повнолітніх споживачів тютюну або нікотину.
