Cпецпроекти

10 метрів шовку, силіконові накладки на обличчя та штучні вуса: як створюють костюми і гримують для постанов?


О сьомій у театрі лунає третій дзвоник і актори виходять на сцену, розпочинаючи гру. Люди, які ще годину або дві тому ходили у звичайних джинсах і кофтинках, постають перед глядачем у незвичайних сукнях та костюмах, з яскравим гримом і складними зачісками. Глядачі бачать результат, але й гадки не мають, скільки часу та зусиль було витрачено на досягнення цієї мети. 

Іще одна цікава річ у театрі – його невпинний розвиток. Декорації ускладнюються, з’являються спецефекти, та й постановки модернізуються і набувають нового звучання. 

Зараз аудиторія живе у епоху «non-binary». Це час, коли культура, ідентичність та успіх більше не визначаються однозначно. Натомість вони багатогранні та розпливчасті. Сучасна аудиторія не бачить необхідності йти на компроміси: те, що традиційно розглядалося як суперечливий вибір між одним і іншим, вибором більше не є. Секрет у тому, що люди зараз хочуть і можуть отримати два варіанти.

А навесні театральна культура й зовсім розвернулася наповну – в Україні з’явився театр, де класика театральної гри поєдналася із сучасними діджитал-технологіями. Так, артпроєкт «Театр 360 градусів» завдяки партнерській підтримці бренду glo™ створили діджиталізовану онлайн-виставу драматичної поеми Лесі Українки «Камінний господар». Потрапити на неї можна цілком безкоштовно — варто лише зареєструватися за посиланням. Як сучасність поєднується з класичними мотивами і що потрібно для того, щоб актор перевтілився на сцені до невпізнанности, bit.ua запитали у гримера Лариси Каноненко і художника з костюмів «Театру на Подолі» Світлани Заїкіної.

Художник з костюмів «Театру на Подолі» Світлана Заїкіна

 

Звідки беруться ідеї для костюмів

Ідеї беруться з голови, це досить цікавий процес. Спочатку я читаю п’єсу. Потім думаю, дивлюся все, що її стосується: фільми, книги, твори образотворчого мистецтва. Також це може бути музика і архітектура – що завгодно. Згодом спілкуюся з режисером. Він формує, певно, левову частку завдання. А найголовніше – він надихає, дає поштовх, розповідає своє бачення спектаклю. Після цього потрібно ще трішки подумати, «впіймати» натхнення – і можна розпочинати роботу.

Спершу необхідно подивитися на акторів: які вони, які в них характери, фігури, адже костюм мусить допомагати артисту, розкривати його потенціал, а не заважати йому.

Під кожного актора шиють індивідуальний костюм. Якщо у виставі два або три актори на заміні, то для кожного відшивається окремий екземпляр. Якщо актори різної комплекції, то костюми модифікуються, змінюються, щоб це було комфортно, компліментарно, зручно і підкреслювало характер героя.

Поєднати, на перший погляд, непоєднуване –  моє улюблене завдання. 

Був у мене спектакль «Хіба ревуть воли, як ясла повні» – класична українська п’єса за мотивами роману Панаса Мирного. Там були створені костюми, де першоджерелом став український національний костюм, а «темою» – сучасні образи рок-виконавців. Усе було переосмислено і перероблено, і сам спектакль за рішенням режисера реалізований у стилі рок-опери. У цій виставі музиканти грають неперевершений важкий рок і, звісно ж, костюми з ним перегукуються за тональністю і настроєм.

 

Кошторис і час на створення образів

Дуже складно назвати типовий бюджет вистави, бо є спектаклі, в яких задіяно до 50 костюмів, а є такі, де на сцені задіяні тільки 2-3 костюми. Бюджет костюма складається з тканини, аксесуарів, взуття, перук, масок і пошиву. У мене є, наприклад, спектакль «ОБЕЖ», у якому майже 50 костюмів, а в постановці задіяні 23 виконавці. А є «Вільні стосунки», де фактично двоє персонажів.

Щодо часу, то костюми для однієї вистави можна зробити приблизно за місяць чи два, якщо спектакль масштабний. Однак у мене було й таке, коли масштабний спектакль випустили всього два тижні. Це був дуже жорсткий досвід. П’єса називалася «Шість персонажів у пошуках автора», і частина костюмів у виставі була схожа на скульптури.  Доводилося прошивати тканину, клеїти її, розкладати драпування, а потім уже готові вироби фарбувати – і все це врешті одягалося на актора. Водночас костюми все ж треба робити так, щоб акторові було комфортно та щоб пофарбований і поклеєний костюм не заважав грати.

 Я не тримаю в голові тільки один костюм

Коли в мене 20 людей на сцені, то необхідно тримати в уяві всю картину. Це має бути як у живописі: всі костюми мусять пасувати один до одного, бути в одній палітрі і гармоніювати з  декораціями, не випадати, не рвати простір. 

У пошитті костюмів задіяний цілий цех: завпошиву, три швачки, закрійник. Регулярно відбуваються примірки, де костюми корегують. Наприклад, приходить актриса і каже, що в неї гарні ноги і їх можна було б відкрити. Або, навпаки, але таке буває рідко (посміхається). І звісно ж, я йду назустріч. Тобто актори також беруть участь у створенні костюмів.

 

Творчі орієнтири

Мені подобаються модельєри Ямомото та Кензо, навіть їхні старі колекції. Гальяно, він дуже театральний. Інколи за основу для створення образу я беру живопис. Картини імпресіоністів дуже театральні. Можна нескінченно дивитися, розглядати, заглиблюватись у полотна Лукаса Кранаха, Клода Моне, Марка Шаґала, Василя Кандинського, Казиміра Малєвича.

Не перестану повторювати: хороший художник з костюмів не повинен жити тільки минулим або зупинятись у сьогоденні. Ідеал – це поєднання епох, стилів і характерів. Тільки так можна створити щось нове і цікаве. Ми живемо в епоху, коли культура загалом та ідентичність окремо багатогранні та розпливчасті; сучасності притаманна небінарність.

 

Яка різниця між художником з костюму і костюмером та скільки речей зберігається у цеху «Театру на Подолі»

Зараз у театрі грають приблизно 40 спектаклів. Якщо, наприклад, в одному спектаклі задіяно майже 50 костюмів, а в іншому – 8, то можемо взяти середнє значення – приблизно два десятки костюмів. Додамо подвійні або потрійні екземпляри на різних акторів. Отже, зараз у костюмерному цеху майже тисяча костюмів. Також у нас є приміщення складу, де зберігаються костюми для вистав, які зараз не грають, і, скільки там всього, мені складно навіть уявити. Поряд з одягом чоботи, шалики і капелюхи. А от аксесуари (намиста, віяла, сережки, годинники) зберігаються у реквізиторів.  На кожен спектакль є паспорти: видаємо костюм, взуття, рукавички, капелюшки, перуки, намиста, пенсне, мундштуки і все необхідне – записуємо в паспорт про те, що ці речі взяли. А коли спектакль закінчується – що речі повернули. Це допомагає не губити інвентар.

Костюмери, на відміну від художників, займаються підготовкою костюмів до спектаклю: перуть їх, зашивають, гладять. Періодично вони також ведуть спектакль: перевдягають акторів за сценою. Є дуже швидкі і нервові перевдягання, коли, наприклад, на акторку чекають два костюмери і дуже швидко міняють їй один костюм на інший. У них складна робота.

 

Хороший костюмер може перевдягнути актора майже блискавично.

 

Про перший костюм, економію і створення ескізів

Перші костюми я створювала для театру на Лівому березі у 1991 році. Тоді були часи перебудови: тканин бракувало, не було нічого. Костюми шили з підкладок, які десь на щось вимінювали або якось добували. Потім була робота на студії Довженка: не було комп’ютерів, Вікіпедії. Працювала у бібліотеці Вернадського, шукала відповідні фотографії, газети, і це також була робота над костюмами. Я пам’ятаю чудову білизну часів НЕПу, яку шили в цеху для фільму «Геть сором!». Тоді було дуже цікаво виходити з усіх цих складних ситуацій переможцем. 

Якщо костюм потрібен, а бюджету на нього немає, це не «все пропало», а виклик для художника. 

Можна підібрати дешевші матеріали і вигадати каркас або проклейку, дофарбувати виріб, адже дешевші матеріали гірше тримають форму. Завжди знайдеться вихід, просто потрібно застосовувати фантазію.

Також дуже важливо знати, що є два типи ескізів: технічні і парадні. Парадні – це ескізи для виставок, а технічні – ті, де на малюнку зроблені нотатки про те, якими мають бути відстрочка, виточки, шви, коміри, тощо.

Про поєднання класики і нових технологій

Я поки не використовувала надсучасні технології у створенні костюмів, але багато про це думала. Можна було б зробити якісь фантастичні костюми за допомогою, скажімо, пластику, або світла, коли костюмами рухатимуться зображення або якісь принти. Це може бути дуже цікаво: класична форма, класичні деталі в поєднанні з можливостями сучасних технолоґій. Сценічні образи від цього тільки виграють. Це все можна і потрібно міксувати.

 

 

гример «Театру на Подолі» Лариса Каноненко

 

Про відмінність театрального гриму від макіяжу і спотворення акторів на сцені

Грим і макіяж – це різні сутності. Грим використовується, коли є завдання створити образ під якогось конкретного персонажа: зазвичай ми омолоджуємо чи зістарюємо актора для ролі. Тому грим – це не коробка з фарбами, а свого роду витвір мистецтва. Він щільніший і виразніший. Грим для театру і кіно відрізняється. Під час зйомок оператор робить великі плани, завдання театрального гриму – увиразнити обличчя, щоб глядачі із залу бачили потрібні особливості. На театральний грим потрібно дивитися не збилизька, а із залу. 

Припустімо, в нас є вистава «Шестеро персонажів», і  ми повинні зробити напилення білого аквагриму: спочатку цілком запилити обличчя акторів, а потім вже зверху намалювати брови, вії і все інше. Завдяки гриму ми можемо і спотворити людину, якщо це потрібно. Зробити з красивої жінки Бабу Ягу чи хвору людину. Змінити характер.

Коли актор  виходить на сцену – грим вже налаштовує його на образ, на те, як саме він буде грати. 

Також гримери займаються створенням зачісок для ролі. Якщо від режисера є таке завдання – створити гарні чи, навпаки, потворні зачіски, адаптувати зачіски до певного періоду, наприклад, 30-х років, ми це робимо. А ще – татуювання, родимки, бородавки і будь-які інші нюанси зовнішности. Усе це робиться тут, у грим-цеху. 

Гример працює за принципом «від зовнішнього до внутрішнього». 

До нас заходять звичайні люди, які говорять лише назву вистави і персонажа, під якого потрібно готуватися, а далі починається наша магія: зачіски, брови, очі… До речі, іноді мають бути помітні тільки очі, адже доволі часто очі – це зерно ролі, на них повинен бути акцент. 

 

Робота «в полі», творчий склад колективу і співпраця з акторами

Перед виставою ми маємо прогони, де дивимося на грим у реальних умовах. Спочатку робимо пробний і спостерігаємо за акторами на сцені. Вирішуємо, де потрібно додати фарби, а де забрати. У нас працює ще два гримери з великим стажем. Це дуже обдаровані люди, і завдяки їхній роботі, коли розпочинається спектакль, актори завжди мають такий вигляд, який відповідає їхнім персонажам. Одна з наших колег навіть була викладачкою з гримування в університеті ім. Карпенка Карого. 

База наносити грим є у всіх: як у художників, так і в акторів, але зробити так, щоб грим почав виконувати своє призначення, може тільки професійний гример. Останнє слово завжди за ним. 

 

Є вистави, де інший працівник театру чи актор не зможе правильно нанести грим. У ситуації, коли потрібно «намалювати» цілком нове обличчя «поверх» того, що є: інші брови, інші очі, інші куточки очей і їхнє розташування. Навіть якщо все це робиться на простому білому тлі. 

Грим, реквізит, костюми – це все працює в синергії і має бути бездоганно налагодженим механізмом.

 

Театр, кіно і діджитал

Театральний грим значно відрізняється від гриму в кіноіндустрії. І якщо робота гримера в кіно – це нанесення «непомітного» макіяжу, то в театрі, навпаки, обличчя персонажа має бути видно з останніх крісел у залі. А от якщо ми говоримо про діджитал-театралізовану постановку, де на сцені – актор, але його знімають різними планами, збільшують зображення, то робота гримера ускладнюється. Наприклад, у виставі «Камінний господар», яку грали і на сцені, і знімали в студії, завдання гримера полягало в тому, щоб нанести театральний грим, але зробити це ювелірно, тонко.

У діджитал-версії театральної постановки гример наносив щільний театральний грим тонким шаром, роблячи обличчя водночас виразним і не переобтяженим фарбою. 

Коли на поклоні аплодують артистам, то ці оплески належать і гримерам та костюмерам за лаштунками, вони припадають і на долю монтувальників, освітлювачів, звуковиків – усіх тих, хто створив сьогоднішнє дійство.

Театр – це другий дім, робота сотень людей, а визнання їхньої майстерности – овації, що лунають щовечора на адресу виконавців.

А поки колектив «Театру на Подолі» готує нові постановки, «Театр 360 градусів» у партнерстві з glo™ запрошує на онлайн-вистави «Камінний господар», що відбудеться 17 листопада. На перші 10 днів показу забронювати квиток і подивитися виставу можна безкоштовно. Партнером став бренд glo™, який підтримав виставу, де на перший погляд несумісні речі знайшли спільне звучання: театральний грим і відеозйомка, класична акторська гра і 3D-графіка, тютюн і технологічні гаджети. Поєднання ергономічного дизайну та технологічності дозволяють користувачам glo™ насолоджуватися ще більш інтенсивним тютюновим смаком.  glo™ хоче створити нову культуру, нові можливості, залучивши дві протилежні сили до співіснування, які у поєднанні перевторюються на абсолютно унікальний досвід. І саме таким досвідом є «Театр 360 градусів»Отриматимати безкоштовний квиток можна тут.

*glo™ призначений для повнолітніх споживачів тютюну або нікотину.

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь
 

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: