Спецпроєкти

«Театр 360 градусів»: як знімали першу в Україні відеовиставу з 3D-технологіями


У листопаді стартує артпроєкт «Театр 360 градусів», у межах якого глядачі зможуть побачити відеоверсію вистави «Камінний господар», сидячи просто в себе на дивані. Унікальність постанови полягає в тому, що в неї інтегрують 3D-копії акторів та декорацій, а саме дійство стане симбіозом театральної традиційности та новітніх технологій.

Сучасна епоха – це час, коли кордони між поняттями стираються, і немає необхідності йти на компроміси: можна обирати і перше, і друге. Це епоха «non-binary»: кордони стерто, ідентичність, культура і успіх більше не визначаються однозначно. Поєднувати можна абсолютно протилежні, на перший погляд, речі.

Разом з партнером артпроєкту glo™ ми хочемо розказати вам, як відбувався процес створення діджитал-вистави, яка є особливо актуальною в наш час. Потрапити на неї можна цілком безкоштовно — варто лише зареєструватися за посиланням до 26-го листопада.

Із чого все почалося

Ідея перенести театральну виставу в онлайн-площину народилася ще у квітні, коли українці «активно» сиділи на карантині, а всі культурні заклади, зокрема й театри, були закриті.

«Ініціатори проєкту – акторка Даша Малахова та продюсерка Наталія Чижова».

Спочатку йшлося тільки про перехід в онлайн, але згодом команда вирішила «замахнутися» на більше та створити те, чого в Україні до них не робили – використати у виставі 3D-елементи. Діджиталізовувати вирішили поетичну драму Лесі Українки «Камінний господар» – найновішу виставу Івана Уривського, яка була представлена в Театрі на Подолі незадовго до введення локдауну.

Організатори прагнули об’єднати традиційне мистецтво із сучасними технологіями, зробити театр доступним для кожного, а також розширити його авдиторію.

Наталія Чижова, продюсерка проєкту: у проєкті не було сумнівів як таких, але були розмірковування і доопрацювання технічних рішень реалізації під час підготовки. Коли ти маєш доступ до технологій, тобі хочеться зробити максимум. Але насправді те, що ми робимо – експеримент.  І тому відсоток технологічних рішень має бути помірним. Щоб не злякати глядача, не спотворити сприйняття вистави, а навпаки, підсилити емоцію і зробити це дуже тонко. У втіленні найбільше я хвилювалась за терміни. Адже від моменту зйомок до прем’єр у нас трохи більше місяця, і цього геть замало.

«Подібна робота має тривати мінімум пів року-рік».

Адже і створення 3D-елементів, і монтаж відео-версії – це ювелірна праця. Зараз наші творчі команди роблять майже неможливе. Для мене особисто цінність продукту у його «big idea» – зробити театр доступним для кожного. Я знаю, що таке жити у маленькому місті, де немає театрів. Кожен з нас під час карантину зрозумів, як це – бути обмеженим у своїм пересуваннях. Але зараз надважливо оточувати себе якісним контентом, насолоджуватися естетикою мистецтва і шукати свої джерела натхнення.

Даша Малахова, акторка, продюсерка проєкту:  наше завдання – створювати вистави, які потім можна буде тиражувати; ми хочемо привчати глядача до нового формату. Зараз через карантинні обмеження театр може заробити тільки частину з того, що отримував раніше. Якщо ми не будемо підтримувати культурні заклади, то їхній розвиток припиниться.

Два режисери, тридцять сцен та чотири камери

Знімати виставу взялася команда Strumer Production. Керували процесом створення діджитал-проєкту одразу два режисери – Іван Уривський та Валентин Кондратюк. Один відповідав за театральну частину, інший – за відеоверсію.

Під час зйомок перед командою стояло завдання не перетворити театральне дійство в недокіно. Щоб цього не сталося, режисер відеоверсії неодноразово аналізував виставу, намагався зберегти все те, що вкладав у це дійство його колега та авторка п’єси, а також прагнув підсилити основні меседжі візуально.

«Для творців було важливо зберегти камерність та настрій офлайн-вистави, а також створити у глядача відчуття того, ніби він не в себе вдома, а в театральному залі».

Валентин Кондратюк, режисер відеоверсії: коли ми приїхали в театр, нам потрібно було прибрати крісла та деякі декорації, а також по-іншому розташувати лаштунки. Виявилося, що глядацькі місця ми рухати не можемо. Тоді вирішили весь зал забудувати сценічним подіумом. Потім виникла інша проблема – потрібно було якось встановити операторський кран. На щастя, нам вдалося якимось дивом транспортувати його на другий поверх.

Поєднання класики та нових технологій вимагало переосмислення багатьох складових п’єси. Команда вирішила розділити виставу на тридцять сцен. Кожну з них знімало чотири камери, які мали свою чітко прописану хореографію та розкривали певну частину дії. Емоції акторів підкреслювали певним ракурсом та рухом об’єктива. Завдяки великим планам можна буде побачити героїв набагато ближче, ніж із глядацької зали.

Одним з найважливіших завдань було зберегти в первозданному вигляді музичний супровід вистави. Щоб це зробити, доводилося знімати сцени по декілька разів. Музику під час зйомок не використовували, її додадуть вже під час монтажу.

Жорстке театральне освітлення також потребувало коригувань. Для офлайн-вистав світло виставляють тільки з одного боку, щоб глядачам було чітко видно все, що відбувається на сцені. Під час зйомок окремі елементи довелося підсвічувати.

Десять скульптур та тисяча знімків

У постановці вирішили використовувати 3D-технології, які додають ще більше виразности та емоційности, а також привертають до себе увагу нової авдиторії. Таким чином ініціатори проєкту намагалися показати, що традиційний театр не стоїть на місці, а йде в ногу із часом та може поєднувати в собі класику та ультрасучасність.

3D-анімацію взяла на себе Deep 3D Studio – компанія, заснована трьома братами, які одразу ж загорілися ідеєю долучитися до діджитал-мистецтва. Режисером 3D-анімації виступив Андрій Компанієць.

«Команда вирішила оживити неживий світ, представлений у вигляді семи дротяних скульптур. За словами творців, предмети з тонкими елементами складно сканувати, проте вони впорались із цим завданням».

Новатори зробили близько 1500 кадрів на одну скульптуру, а також знімали акторів під час відігрування певних емоцій. Команда 3D-творців не хотіла перетворити п’єсу Лесі Українки на блокбастер чи щось на кшталт «Зоряних воєн». Новатори не використовували ефект заради ефекту, вони намагалися зробити так, щоб усе було доречно. На думку фахівців 3D-сканування, завдяки новим технологіям у класичному мистецтві ті, хто раніше скептично ставився до театру, зможуть подивитися на нього з іншого ракурсу, а відтак і відвідати офлайн-виставу.

На перші 10 днів показу забронювати квиток і подивитися виставу можна безкоштовно. Партнером «Театру 360 градусів» став бренд glo™, який підтримав виставу, де на перший погляд несумісні речі знайшли спільне звучання: театральний грим і відеозйомка, класична акторська гра і 3D-графіка, тютюн і технологічні девайси. Поєднання ергономічного дизайну та технологічності дозволяють користувачам glo™ насолоджуватися ще більш інтенсивним тютюновим смаком.  glo™ хоче створити нову культуру, нові можливості, залучивши дві протилежні сили до співіснування, які у поєднанні перевторюються на абсолютно унікальний досвід. І саме таким досвідом є «Театр 360 градусів». Отримати безкоштовний квиток можна тут.

*glo™ призначений для повнолітніх споживачів тютюну або нікотину.

 

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь