Cпецпроекти

Актори грають твою історію. Що таке плейбек-театр та як відбуваються перформанси


18 листопада о 20:00 відбудеться онлайн-перформанс  із назвою «АКАКЭТО?» харківського плейбек театру «Вахтери».

Перформанс відповідає на питання: як це, коли немає опалення в мінусову температуру, коли необхідно розмовляти на неприємні теми, коли наступаєш на одні й ті ж граблі? І головне – як зробити з цього цікавий та безболісний досвід?

Запитали в акторів, що таке плейбек-театр, як відбуваються онлайн-перформанси та чи є перспектива такого формату в майбутньому.

Розповісти свою історію та одразу її побачити

Плейбек-театр – це оригінальна форма імпровізаційної діяльности, в якій глядачі розповідають власні історії, а актори одразу ж все відтворюють. 

Такий театр доволі молодий, адже був заснований лише у 1975 році. Його батьком вважають Джонатана Фокса. До 2018 року плейбек-спільнота поширилась у 40 країнах світу. 

Під час відтворення історії глядач може обрати акторів для виконання різних ролей. Після цього всі присутні спостерігають за постановкою, оскільки історія «оживає» у цікавій художній формі. Кожна дія супроводжується музикою.

 

Це Аліса Волкова – акторка, кондакторка, PR-менеджерка та менеджерка зв’язку з реальністю плейбек-театру «Вахтери». Вона ділиться своїм досвідом та розповідає про те, як вони з колегами переходили в онлайн.

 

«З початком карантину ми одразу адаптувалися під нові умови. Було доволі складно.  Усе, що відбувалось, спричиняло опір. Найважче синхронізуватися і зберігати потрібний рівень енергії, адже багато хто отримує її саме в живій взаємодії. А ось онлайн часто сприймається мозком лише як пласка картинка. У такому форматі потрібно набагато більше уваги та зосередження. 

Було таке, що під час перформансу зависав інтернет в акторів, перегрівалися телефони та ноутбуки. Ми швидко реагували та перемикались на інші пристрої та мережі.

Наша місія як плейбек-театру завжди лежить у контексті цього світу і міста. Як ми б не заперечували свою соціальну причетність до процесів, все одно вони відбуваються. Ми все одно бажаємо бути ближчими одне до одного, а ще готові творчо експериментувати

Якщо ми влаштовуємо перформанси, то обговорюємо все, що відбувається у світі, у місті та у наших життях».

1,5 кімнати

Про багатогранність та спільноту плейбек-театру розповідає Андрій Утенков – актор, тренер та кондактор одеських плейбек-театрів «Відтінки Синього» та «Все може бути».

 

«Коли почався карантин, я почав щоранку гуляти на морі та займатися спортом. Водночас мій друг та плейбек-музикант з Ізраїлю Марат Майрович попросив допомогти йому із зумом та потестити кімнати. На зустріч зібралася ціла команда з Києва та Харкова.  Кожен розповідав про те, що з ним зараз відбувається. Я показував їм море, ми співали пісні та дуже довго не могли розпрощатися.

Саме тоді ми з Маратом ми зрозуміли, що потрібно робити дискусійний клуб для підтримки нашої спільноти. Такі зустрічі допомагали побачити одне одного та зустрітися там, де є зв’язок та тепло. 

Проєкт отримав назву «1,5 кімнати» – як твір Бродського, в якому люди жили однієї великою сім’єю у маленькому просторі. Це було дуже символічно. Для нас 1,5 кімнати означали, що в кожного є своя кімната і ще половина, на якій вмістився весь інший світ. 

Ми запрошували спікерів з лекціями, а також грали  плейбек та вивчали форми. Там ми зрозуміли, як адаптувати форми живого театру для онлайну. Наші напрацювання зараз використовують багато театрів, що працюють в онлайні.

Проєкт був уже важливим для всієї плейбек-спільноти. Ми не залишилися кожен у своїй коробочці, а натомість швидко відреагували на пандемію і створили спільну платформу. Там ми могли комунікувати та ділитися власним досвідом». 

Створення «ТАМ»

Андрій продовжує: «Моя перша лекція називалась “Соціальний імунітет”. Виявилося, що, попри дистанцію, соціальний контакт можливий і є важливою частиною імунітету фізичного. На цю тему навіть є багато досліджень.  

Ми досліджували мітологію пандемії. Ситуація у світі схожа на всі апокаліптичні міти, пов’язані з чумою або якоюсь хворобою. Також подібно до мітів, пов’язаних із черевом кита, коли герой перебуває в незрозумілому просторі, його з’їло щось дуже велике. Людині в ізоляції необхідно розвести всередині вогонь. Це є моментом ініціації. Я всередині та в повній самоті можу знайти тепло.

Співзасновник “1,5 кімнати” Марат Майрович навіть робив своїй коханій пропозицію онлайн. Це відбувалося так: ми створили зустріч у зумі, покликали 120 людей, а дівчину запросили як спікерку. Це був великий план захвату. Водночас їй додому в іншу країну привезли обручку. Грала гарна музика, я створив презентацію з фотографіями. Коли вона сказала “так”, усі реально плакали. 

Коли закінчився карантин, то  проєкт завершився.

Однак ми не хотіли прощатися. Покликали Рому Кандібура, Ігоря Любитова і зробили новий онлайн-перформативний проєкт з назвою «ТАМ». Він цікавий тим, що зібрав акторів з різних міст, країн та з різним бекграундом. 

Марат − артист та музикант з класичним поглядом на мітологію та плейбек-театр. Ігор працює в інституті, займається етнопсихологією та веде консультації. Рома веде барабанні круги, займається мітологією та антропологією. А я займаюся перформансами, сучасною філософією та постмодернізмом. У нас дуже різний погляд на плейбек, і для мене це величезний подарунок. Я можу вести дискурс із різними людьми на різних пластах».

Як відбувається онлайн-перформанс для глядача?

Своїм досвідом поділився Віталій Глиняний-Жук, актор проєкту «Чоловічий плейбек в Україні» та київської плейбек студії «ТуМач»:

 

«Саме Андрій мене покликав в “ТАМ”. Мене тоді вразила дуже класна фраза про миття підлоги в зумі. Коли я прийшов до хлопців на репетицію в зум, то побачив, як круто вони знайшли спосіб співналаштуватися та опанувати цей простір із 4 квадратиків.

Я був запрошеним гостем та розповів історію, яку вони одразу зіграли. Це був один з найкращих плейбек-перформансів у моєму житті. Я отримав ті ж інсайти, як і на звичайному виступі класної команди.

Плейбек-театр проявляється саме в цьому ставленні до простору. Офлайн-актори перед перформансом миють підлогу та знайомляться зі сценою. Тут я відчув той самий дух та енергетику. 

Трохи пізніше ми разом створювали перформанс і мені було дуже приємно, що ми витрачали час на дрібниці. Наприклад, у Роми не працював звук і разом ми 2 години намагалися налаштувати його ноутбук. Хотіли, щоб звук йшов класно і голос актора звучав паралельно з музикою.

Зум взагалі розумний та фільтрує, щоб звук не залетів назад у мікрофон. Він вміє гамувати відлуння, а коли вмикається фонова музика, то він губиться.

Для мене налаштувати звук без луни, камеру та відео – теж саме, що й помити підлогу. Я просто насолоджувався перформансом, тому що розумів, яка велика робота була зроблена, щоб перенести плейбек в онлайн».

Чи є перспектива у плейбек-театру існувати в онлайні паралельно офлайну?

Андрій відповідає так: «Я думаю, що вже це сталося і безповоротно, незалежно від того, чи буде карантин назавжди, чи завершиться за 3 місяці.

З’явилася цінність онлайну. Часто ми не можемо зустрітися наживо і після переходу в мережу я вперше познайомився з деякими акторами. Розумію, що це неоціненно, адже у мене немає такої людини поруч. З’явилося більше зв’язків, а ті, що були, стали міцнішими. Нас кличуть на міжнародні конференції, ми багато граємо, виступаємо разом.

Плейбек і раніше постійно працював з імпровізацією та невизначеністю. Поруч із нами світ, у якому інформаційні технології розвиваються та ми отримуємо нову інформацію і враження зі стрімкою швидкістю. Коли виникає ця турбулентність, людині, системі та команді необхідно знати нові закони, яких ще не було у 20 сторіччі.

Ми повинні швидко реагувати та адаптуватися до нових обставин, які змінюються. А в плейбек-театрі це постійно, тому й в онлайн перейти було легко. Плейбек як система може адаптуватися до будь-чого, адже тут ми вчимо людину сприймати все своє життя як історію».

З переходом в онлайн плейбек-театр відкрив для себе нові грані та охопив ще більшу авдиторію для творчої взаємодії. Ось що розповідає про це Віталій:

«Зараз ми запускаємо спеціалізацію від Української школи плейбеку, щоб поділитися своїм досвідом. 

Є люди, які багато часу проводять у спілкуванні в мережі. Ще є люди, які давно стали експатами та живуть в Каліфорнії, Лондоні, Новій Зеландії. Для них англійська – мова щоденного спілкування. Розповідаючи історію на онлайн-перформансі рідною мовою, вони можуть згадати ті відчуття, які були ще в дитинстві. 

Ми змогли довести, що онлайн працює, хоча й по-іншому. Такий формат залишиться і після пандемії, адже ми зберігаємо саму ідея плейбеку та транслюємо людині меседж “ми тебе чуємо” й “ти серед нас”».

 

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: