Cпецпроекти

Живий‌ ‌театр‌ ‌чи‌ ‌вистава ‌з‌ ‌елементами‌ ‌3D:‌ ‌український‌ ‌режисер‌ ‌про‌ ‌сучасні‌ ‌ технології‌ ‌


Сучасний театр уже давно відрізняється від перших грецьких вистав: акторів безліч, режисери не ставлять себе вище від інших, жінок допускають грати на сцені. З’являються нові підходи до постановок і нові мотивації розвивати культуру. Сталося так, що коньяк завжди був улюбленим напоєм поціновувачів театрального мистецтва. До того ж, ARARAT підтримує найбільш знакові культурні події місцевого та світового рівня. 

Саме тому нещодавно за підтримки компанії було реалізовано артпроєкт «Театр 360 градусів» онлайн-театр із інтеграцією 3D копій акторів та декорацій. За основу взяли потужну драматичну поему Лесі Українки «Камінний господар», 10 безкоштовних прем’єрних онлайн-вистав можна буде подивитися з 17 по 26 листопада 2020 року. Чому саме ця п’єса, як її створювали, яку роль у ній грає діджитал і що потрібно для того, щоб здобути успіху в режисурі, нам розповів молодий український режисер Іван Уривський. Заклопотаний, але усміхнений, він знайшов час для розмови якраз перед репетицією. 

Як піти з будівництва, завалити іспити і стати режисером

Після школи я пішов навчатися на промислове будівництво. Думав, буду будівельником. Згодом вирішив усе змінити і спробувати втілити давню мрію – стати актором. Поїхав складати іспити на акторський факультет і завалив їх. 

Саме тоді мені запропонували спробувати себе в режисурі. І тільки в університеті, коли я почав навчатися, ходити на вистави, прийшло розуміння, хто такий режисер. Згодом це затягнуло і стало для мене наркотиком. 

«Режисер – це та людина, яка повинна розказати історію».

У кожній виставі є велика команда, але режисер має відповідати за всі ланки. Передусім ти – та людина, яка розповідає історію акторам і глядачам через той текст, який сам обираєш для постановки. Ти маєш розуміти, що хочеш розповісти і як це зробити. Ти інтуїтивно рухаєшся і створюєш якісь речі. Загалом якщо вдасться цілком розповісти історію і так побудувати процес, що ця історія буде цікава глядачам, то, можливо, тебе вже можна назвати режисером.

Як створюється вистава у 3D і на що звернути увагу, коли обираєш акторів

Спочатку виникла ідея. Мені давно кортіло зробити виставу, де Дон Жуан буде головним героєм. І коли я натрапив на драматичну поему «Камінний господар», вже знаючи про Дон Жуана дуже багато, вона мене затягнула. Історія поетеси була дивна, незвична для мене, але цікава для опрацювання. До того ж Леся Українка, на мою думку, та авторка, з якою хоче працювати дуже багато режисерів. 

Коли п’єса була обрана, почався процес створення ідеї, підбору акторів. Це все тривало 4 роки: від моменту, коли я прийшов до керівника Театру на Подолі Віталія Юхимовича Малахова і запропонував цю п’єсу, до дня, коли почалися репетиції. А от після того, як актори були обрані і п’єса узгоджена, ми зробили все дуже швидко – за півтора місяці. 

Перед тим як обрати той шлях, яким ти будеш іти з акторами, ти маєш прокрутити  собі в голові безліч варіантів і прийти до них з остаточним рішенням. Однак в процесі створення вистави все змінюється, коли ти бачиш живі обличчя акторів, коли вони починають говорити текст. І ти знову змінюєш виставу.

«Обрати правильного актора на правильну роль – це вже 50% того, що ця роль йому вдасться». 

У мене було дуже багато сумнівів, дуже багато варіацій, але я дуже задоволений тією командою, яка зібралася. Це все інтуїтивні речі: спочатку я обрав тих, хто буде грати, а потім вже розподілив їх на ролі. Врешті ми точно влучили у всіх персонажів у цьому творі. 

Як перевести спектакль в діджитал

Є режисер відеоверсії Валентин Кондратюк, є Андрій Компанієць, який займається створенням 3D-ефектів. Над створенням проєкту працює багато продакшенів, велика команда, яку зібрали Даша Малахова і Наталія Чижова – продюсерки проєкту. У кожного свої обов’язки. Ми збираємося, обговорюємо концепцію і розкадровки: де буде 3D, який взагалі все матиме вигляд, обговорюємо кожен кадр. 

Ми сканували акторів, сканували каркаси для скульптур і саму скульптуру, що задіяна у виставі, у deep3d студії. Сама студія – це така кімната, яка називається ріг. У ній є майже сто фотокамер, що знімають об’єкт – актора чи скульптуру, а потім його цифрують. Як на мене, це цифрова магія.

«Уявіть: актори грають на сцені, вистава знята так, як вона йде в театрі, але з додаванням нових сучасних фішок».

Коли живу виставу знімають у 3D: плюси і мінуси

Найскладніше – це передати точну атмосферу вистави, яку грають вживу, через екран. Це неможливо зробити, але наблизитися до цього – дуже важливо. 

У час пандемії ідея з театром онлайн – правильне рішення. Також є люди, які ніколи не зможуть прийти в наш театр, тому що живуть десь далеко або з інших причин, а завдяки діджиталізації в них буде така можливість. Саме тому я ставив за мету максимально точно передати атмосферу. 

Про можливість не міксувати одну роботу з іншою і про зарплатню

Зараз я працюю тільки в театрі і можу сказати, що це забирає дуже багато часу. Якщо працювати активно і втілювати багато ідей, то просто не буде часу займатися чимось іншим. І навіть коли ти робиш дві вистави одночасно, вже виникає певна складність, адже енергії цих вистав перетинаються. 

З приводу зарплатні я поки не скаржуся. Хоча все залежить від театру, в якому ти працюєш. 

«Дуже вплинув на заробіток карантин».

Складно стало як у фінансовому плані, і у творчому, оскільки ти можеш одну виставу робити майже рік замість кількох місяців. А потім сидіти і думати, чи вона взагалі вдасться, чи її знову перенесуть. До карантину все було набагато краще: я знав, коли прем’єра, і мав собі на багато років вперед певний план. Розраховував на якісь речі. Зараз, на жаль, це неможливо.

Моменти, через які хочеться все кинути

Ледь не під час роботи над кожною виставою я думаю про те, щоб кинути займатися режисерською діяльністю. Наприклад, випускаєш прем’єру і розумієш, що ти всемогутній. А потім настає певний час, починаєш нову роботу і розумієш, що ти не знаєш, за що взятися. Ти нічого не вмієш. Не знаєш, що сказати актору, не знаєш, що придумати. У такі моменти хочеться піти. Був момент, коли хотілося повернутись у будівництво, працювати будівельником і не існувати в театральному світі. 

«Я думаю, це нормально, коли хочеться щось змінити». 

Депресія стається тоді, коли я розумію, що веду виставу не туди. Коли не можу знайти вихід, вигадати сцену, концепцію. І я починаю пірнати в цей стан. І можу сказати, що краще взагалі не думати. Усі найкращі ідеї з’являються неочікувано, коли ти думаєш про зовсім інші речі.

Про перші п’єси

Перші постановки – це дуже дитячі спогади, хоча тексти й були серйозні: Горький, Вампілов, Лабіш. Потім – дипломний «Дядя Ваня» Чехова. Нас ще з університету привчали працювати з класною класичною драматургією. І це насправді дуже добре виховує твій смак. 

«Коли ти працюєш над класним текстом, як наприклад, Чехов, він тебе трішки змінює». 

Колись Гусакова Ніна Миколаївна, наш керівник курсу, казала: «Беріть найскладніші тексти і ніколи їх не бійтеся». Тому і Горький, і Чехов – усе це було в мене під час навчання. До речі, перший літературний текст, який мені довелося ставити, – це оповідання Горького «Мальва». А тепер в мене дружину звуть Мальвіна.

Про забобони і традиції

Забобонів дуже багато. Але це все не працює. У кожного режисера і актора є свій внутрішній обряд або театральний бог, у якого він вірить. І ці особисті речі дають настрій на виставу. Якби ви зайшли перед виставою на сцену, то побачили б, що кожен актор робить щось своє. Ось у ці речі я вірю, а коли падає текст і треба сісти – в це я не вірю. 

Речі, які засмучують в українському театрі

Засмучує непрофесійність. Хоча сьогодні я з таким рідко зіштовхуюсь. Засмучують конфлікти, плітки за лаштунками, заздрість. Взагалі театральний світ у цьому плані дуже важкий, оскільки є дуже багато конфліктних внутрішніх ситуацій серед самих театрів, у всьому театральному просторі. Це мене бентежить. Я намагаюся триматися подалі від цього, але воно все одно інколи зачіпає. Напевно, подібне є в кожній сфері.

«Мені здається,що ти повинен робити свою роботу і бути всередині процесу, а не розпускати плітки або створювати конфлікти».

Прем’єри і як їх святкують

Після прем’єри – завжди банкет. Це така традиція, коли після виходу нової вистави всі збираються і починають святкувати. Коли ти існуєш кілька місяців у певному репетиційному процесі, а потім все закінчується і виставу показують глядачам, неможливо не святкувати. Далі все буде, звісно. Прем’єра – це не крапка, а три крапки. Продовжаться репетиції, у виставі щось змінюватиметься. Фактори будуть приживатися, покращуватися. Але зібратися після прем’єри – дуже потрібна річ і для акторів, і для режисерів, і для всієї команди. Адже репетиційний процес – це маленьке життя, яке ми прожили разом. 

Розмова закінчилася, і Іван пішов на репетицію. Адже життя в театрі відрізняється від звичного нам. І коли у штатного працівника робочий день закінчується, у акторів, режисерів і реквізиторів він тільки починається. Бо кінець репетиції – це ще не крапка.

Прем’єра вистави «Камінний господар» відбудеться онлайн 17 листопада. На перші 10 днів показу забронювати квиток і подивитися виставу можна безкоштовно. Далі ж насолодитися постановкою буде змога тільки за вартістю театрального квитка. Тож не гайте часу і забирайте свої безоплатні онлайн-квитки тут.

Серед партнерів інноваційного дійства – бренд ARARAT, що підтримує найвідоміші культурні події у світі. Коньяк завжди вважався улюбленим напоєм поціновувачів театрального мистецтва, тому не дивно, що ARARAT  вирішив долучитися до проєкту. Ба більше, він так само, як і «Театр 360 градусів» поєднує в собі дві важливі складові: традиції поколінь та інноваційність (новий абрикосовий смак напою це підтверджує).

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь
 

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: