Cпецпроєкти

Зв’язок‌ ‌поколінь:‌ ‌яких‌ ‌традицій‌ ‌дотримуються‌ ‌в‌ ‌сім’ї‌ ‌Олени‌ ‌та‌ ‌Діми‌ ‌Борисових‌ ‌


Через пандемію, відстань і «багато справ» ми все менше спілкуємося з рідними. На щастя, є смартфон. Зараз легко підтримувати стосунки з людьми, які далеко від вас: говорити по zoom, надсилати їм голосові повідомлення чи фотографії з відпочинку. 

Компанія Київстар, яка вже багато років допомагає рідним підтримувати зв’язок між собою, запустила «Смартфон для батьків» – першу школу мобільної грамотності із простими відео-уроками про користування сучасними гаджетами. 

У межах спецпроєкту «Зв’язок поколінь» розбираємося, як спілкуються та зберігають традиції у різних сім’ях. Сьогодні говоримо з рестораторами, власниками «Сім’ї ресторанів Діми Борисова» — Оленою та Дмитром Борисовими, та їхньою мамою — Наталією. 

Про велику сім’ю 

Олена: У нас на двох з Дімою шестеро дітей. З нами живуть четверо — моя старша донька від першого шлюбу та троє наших спільних синів. Старші сини Діми живуть з мамою. Зараз чекаємо на сьому дитину — доньку. 

Про сімейні правила

Дмитро: У нас є низка сімейних правил, і навіть прописані місія та цінності сім’ї. Це – немов компас, дорожня карта, яка нас синхронізує. 

Головне правило звучить так: ми поважаємо та приймаємо один одного, наша родина – це місце безпеки, і ми робимо все для щастя та гармонійного розвитку одне одного. 

Олена: Мені як матері важливо зберегти фізичне і психічне здоров’я дітей. Саме тому ми живемо біля лісу, правильно харчуємось і намагаємось більше часу проводити на свіжому повітрі. А ще ми показуємо дітям, що життя класне і без гаджетів. 

Дитяча психіка не готова до тієї кількості інформації, яка є в соціальних мережах. Їм ще складно відрізняти хороше від поганого і контролювати свій час в інтернеті. Тому ми не купуємо дітям смартфонів.

Айфон є тільки у старшої доньки Каті: їй 11 років. Вона сама на нього заробила — з 5 років по п’ятницям працює помічницею офіціанта в «Барсуці». Але є правило: Катя не бере телефон до школи і користується ним зазвичай на вихідних — годину зранку і годину ввечері. 

Дмитро: Ми поступово, з наймолодшого віку, даємо дітям простір для рішень і власного вибору — і в дрібних побутових речах, і в більш значущих. Обговорюємо різні варіанти, поважаємо їхні особистості та приватні кордони. І в той же час гарантуємо, що робимо все для їхньої безпеки. Діти освоюють світ самостійно, а ми створюємо умови для цього, підтримуємо їхні схильності, а не ультимативно змушуємо їх виконувати те, що нам здається правильним.

Про спілкування з батьками

Олена: Я не люблю розмовляти по телефону і, напевно, останні років сім майже не роблю цього. Говорю тільки з батьками і в якихось екстрених випадках. Телефонний дзвінок у мене викликає роздратування. Таке відчуття, що це посягання на мою територію і на мою свободу. Окрім дзвінка від батьків. 

Дмитро: Я майже не спілкуюся по телефону, 90% спілкування я давно перевів у месенджери. Тож мама – чи не єдина людина, на дзвінок якої я піднімаю слухавку. 

Олена: Мої батьки живуть в Одесі, і ми щодня з ними на зв’язку. Люблю все тримати під контролем, щоб усе було чітко, всі були живі-здорові і я мала цьому підтвердження. 

З роками ми з батьками помінялись місцями — тепер я несу відповідальність за них. На щастя, вони самодостатні люди, але в мене є потреба: щодня переконуватись у тому, що в них все добре. 

Наталія, мама Олени: Нам пощастило з дітьми — вони часто телефонують. Кожного дня Олена набирає, запитує, як наші з батьком справи. Навіть онуки дорослішають і починають частіше дзвонити. Хоча мені здається, це діти їх просять: кажуть, зателефонуйте бабусі з дідусем — і вони телефонують. 

Також переписуємось у месенджерах — у Viber і WhatsApp. Повідомлення я пишу, а фотографії відправляю рідко — частіше отримую. Мені доводиться довго розбиратися, я ж не так добре все знаю. 

А взагалі, я не уявляю, як ми раніше жили без мобільних телефонів. Вони ж так спрощують життя. Я працюю головою ОСББ, завжди маю бути на зв’язку. І добре, що в мене є смартфон.

Пам’ятаю, колись у мене був кнопковий телефон. Як з’явились смартфони, діти почали їх нам дарувати або віддавати свої. І вчити, як ними користуватись. 

Фото: Константин Захарий

Людям старшого віку боязко подзвонити першими, адже вони «не хочуть відволікати нас від важливих справ». Однак ми завжди можемо зробити крок назустріч – відкрити батькам, бабусям і дідусям усі можливості технологій. 

Київстар створив курс «Смартфон для батьків», за допомогою якого кожен може навчити рідних користуватися смартфоном, щоб старше покоління більше дізналося про технології та було з ними простіше підтримувати зв’язок.  «Смартфон для батьків» отримав найпрестижнішу премію Європи в галузі комунікацій – European Excellence Awards. Короткі відеоуроки розповідають, як юзати соцмережі, ґуґлити, фотографувати, записувати голосові повідомлення. Покажіть цей курс рідним та навчіть їх тому, що знаєте самі.

 

Про сімейні традиції

Олена: На всі свята ми збираємось разом — однією великою сім’єю. Мої батьки приїздять з Одеси, мама Діми живе в Києві, тому також завжди присутня. На дні народження, Новий рік, Великдень — ми всі за одним столом. 

Дмитро: Це важлива частина нашої родинної традиції: один великий стіл, щось смачне на ньому й розмови з найдорожчими. Компанія Gastrofamily з цього й починалася – збирати близьких та смачно для них готувати. 

Думаю, на це вплинула моя бабуся, яка неймовірно готувала, з увагою до деталей, привчала мене до того, що їжа – це не просто щось утилітарне, вона дарує естетичну насолоду, і радість, і об’єднує всіх, хто сидить за столом.   

Наталія, мама Олени: Головна організаторка всіх наших свят — Олена. Вони вважає, що кожен день народження потрібно святкувати по-особливому. Тому влаштовує тематичні заходи, вигадує різні розваги. Не знаю, в кого вона така активна, ми робили це скромніше. 

Олена: Батьки цього року святкували 45-ту річницю з дня весілля, так ми всі разом їздили на виноробню Трубецьких у Херсонську область, мій тато звідти родом. 

А ще раніше, до пандемії, з донькою і мамою любили влаштовувати дівочі подорожі — разом відпочиваємо в красивих містах — Рим, Париж. 

Хто готує святкові вечері

Наталія, мама Олени: Коли ми збираємось разом, готує наш зять Діма. Так завжди було, навіть раніше, коли вони з Оленою тільки зустрічались. 

Пам’ятаю, приїздять до нас додому, я хвилююсь, що потрібно якусь вечерю приготувати. А вони заходять — і Діма відразу йде на кухню, все готує. І так смачно — запікає м’ясо, робить різні салати. Щоразу щось нове. Ми звикли їсти звичайну їжу — картопля, сальце з огірком. А от Діма готує вже різні «фокуси», доньці пощастило.  

Олена: Діма у нас і на свята готує, і на вихідних. І дітей часто залучає — їм подобається брати участь у приготуванні до свят. 

Дмитро: Кухня – це моя територія, і приготування їжі для мене – немов медитація. Це моя творчість і величезна радість. Я майже нікого не пускаю на кухню, коли готую щось до свята або сніданку у неділю, коли до нас приходять родичі та друзі.

Про різницю між поколіннями 

Олена: Спілкуючись з батьками, я не відчуваю різницю між поколіннями. Вони — самодостатні і сучасні люди. Мамі — 67, татові — 69, вони активні, працюють. Мама займається пілатесом, їздить на електросамокаті і насолоджується життям. 

Мої батьки — це мої друзі, і мені приємно проводити з ними час. 

Дмитро: Моя мама – сучасна людина, активна в мережі. Тобто якихось технологічних бар’єрів між нами немає. І за 10 років вона навіть прийняла мій бізнес, який на початку виглядав як ексцентричний проєкт, а не справа всього життя. 

У спілкуванні з дітьми також не бачу бар’єрів. Діти — неймовірні і дуже різні. Цікаво спостерігати за тим, як вони ростуть: чим захоплюються, як опановують нове, як зовсім по-іншому дивляться на якісь речі. Час з ними — це завжди відкриття чогось нового для самого себе. 

Щоб допомогти батькам та рідним прокачати знання про смартфони, поділіться із ними курсом простих відео-уроків.

 

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: