Храмовий інтим за прихильність богів та секcтуризм в ім’я Афродіти: що таке ритуальна проституція
Якщо сьогодні ставити поряд поняття «релігія» та «секс», що перше спаде на думку? Ймовірно, щось консервативне: «секс – табу для обговорення», «секс тільки після весілля», «секс – для продовження роду, не для задоволення».
Складно уявити, що раніше деякі з релігій та вірувань вільніше ставилися до інтиму. Ба більше, секс був частиною ритуальних обрядів, які винахідливістю та розкутістю можуть конкурувати з умовною вулицею Червоних ліхтарів в Амстердамі.
Проституцію недарма називають найдавнішою професією. Складно відстежити, коли саме люди придумали купувати секс, та те, що в якийсь момент духовні лідери вирішили на цьому підзаробити – факт.
Розповідаємо історію ритуальної (храмової, сакральної) проституції.
Вавилон
Сьогодні ім’я Афродіти широко використовують у маркетингу – від салонів краси до оренди автомобілів та продажу віл. У дохристиянські часи до богині зверталися геть за іншим: натовпи паломників виголошували її ім’я перед сексом із жінками, які чекали на них у храмах Вавилону.
Приблизно між 490 та 425 роками до н.е. історик Геродот описав «найбільш потворний звичай». У ті часи кожна жінка мала втратити цноту у храмі богині Іштар (вона ж Афродіта). Жінка сідала в храмі й чекала на першого перехожого, який захоче зайнятися з нею сексом. Першим партнером обов’язково мав стати іноземець.
Чоловік приходив у будівлю, обирав собі партнерку (а вони там були на будь-який смак), кидав їй на коліна гроші – це означало, що жінка має піти з ним. Скільки саме платити, вирішував сам чоловік, а відмовлятися жінки не могли. Сам статевий акт відбувався вже поза межами священної ділянки.
Жінка не могла піти додому, поки її хтось не обере, і деяким доводилося жити там роками. Це була своєрідна пожертва богині: від чоловіка – гроші, від жінки – її цнота. Натомість вважалося, що після цього акту богиня нагороджує жінку родючістю.
Також при храмах служили постійні жриці, які «просвітлювали» чоловіків через інтим. Їх називали надіту. Відмінності між звичайною повією і надіту були закріплені в тодішньому законодавстві. Репутація других охоронялася законом – їх називали «сестрами бога» або «присвяченими жінками».
Зазвичай серед надіту були жінки благородного походження, які жили на території храмів у власних покоях. Деякі з них служили писарками – заповнювали клинописом глиняні таблички.
Шумерські жриці-надіту, крім того, що були освіченими, судячи з усього, виконували ритуальні функції у храмі. Деякі жриці навіть могли вступати в шлюб. Однак сьогодні уявлення про те, що надіту обов’язково займалися ритуальної проституцією, історики ставлять під сумнів.
Греція
У Стародавній Греції існувала каста жінок, які жили при храмах. Їх називали ієродулами. У деяких містах вони виконували звичну роботу, в інших – брали участь у сексритуалах.
Один із законотворців Солон заснував діктеріади – публічні будинки. На частину від виручених коштів він побудував храм Афродіти, де по святах повії обслуговували клієнтів, а всі гроші віддавали на благоустрій храму.
Античний історик Страбон заявляв – понад тисяча ієродул в акрополі у місті Корінф (південь Греції) займалися проституцією. Вони надавали інтимні послуги морякам, які прибували в місто, в обмін на пожертви. Таким чином місто ставало багатолюдним (адже жінки народжували від моряків) і заможним.
Про корінфійських ієродул розповідав і грецький письменник Афіней. Він писав про свято Афродіти в Коринфі, до якого на честь богині до храмів віддавали молодих дівчат. Вони мали обслуговувати чоловіків при храмі.
Бібл
У стародавньому місті Бібл (нині територія Лівану) зародився культ Адоніса – бога задоволення. Там створили величезне святилище Афродіти, де щорічно проводили імпровізовані поховання Адоніса (за мітами, його вбив дикий кабан).
Обряд проходив у два дні: в перший жителі ридали та тужили, на другий – уявляли, що Адоніс воскрес, і голили голови.
Жінок, які відмовлялися прощатися з волоссям, мали карати. Певного дня їх виводили на вулиці біля святилища і зобов’язували добу займатися проституцією. Клієнтами могли бути тільки іноземці, а весь прибуток від «роботи» йшов на користь святилища Афродіти.
Індія
Секс завжди відігравав одну з провідних ролей в Індії. Там здавна вважали, що під час статевого акту в чоловіка та жінку входять боги і створюють диво.
Попри це, індуїзм чіко пропагує інтимні стосунки винятково у шлюбі. Відома на весь світ Камасутра навчає мистецтва любови, проте наголошує – секс є законним лише у шлюбі. Однак це, ймовірно, або не стосувалося храмових блудниць, або на той час не регулювало їхню діяльність.
Перші згадки про них з’явилися у II столітті н. е. Спочатку жінки при храмах були зобов’язані прибирати святилища та обмивати скульптури богів. Згодом на них також «повісили» обов’язок одягати служителів храмів у пишні шати, годувати рисом і овочами, танцювати і співати для них.
Поступово храмові танцівниці стали вважатися дружинами богів. Очевидно, це було вигідно: щоб побачити красу небесних танцівниць, заможні паломники були ладні платити будь-які гроші. Попит породжує пропозицію: згодом жерці примушували дівчат виконувати найвишуканіші інтимні запити гостей.
Подібних храмових «служниць» донині (а ці традиції існують досі) в Індії називають «девадасі», що в перекладі із санскриту означає «божі рабині». У Європі їх також називали «баядера». Девадасі могла стати дівчина тільки з індійської сім’ї. Батькам, які пожертвували дочку (найчастіше неповнолітню) храму, жерці обіцяли прихильність богів. Девадасі ставали і незаміжні дорослі дочки, які були тягарем для батьків, і дівчатка, зачаті при несприятливому розташуванні зірок.
У минулому в Індії була дуже поширена практика умертвіння новонародженої дівчинки, оскільки її поява на світ вважалася покаранням за гріхи. У багатьох випадках ритуал посвяти дівчаток богам рятував їм життя.
Такі дівчатка потрапляли у храм в сім-вісім років. Перед цим їх «одружували» з богом. Під час весільного ритуалу бога заміняв його символ – меч або щит, що його наречена тримала в руці, поки жрець зачитував потрібні місця зі священних книг. Потім символ клали на вівтар та оголошували дівчинку дружиною бога. На руки, груди, стегна і плечі нареченої ставилося клеймо: в деяких храмах це були знаки раковини і диска, а в інших – лингам та йоні (чоловічий і жіночий статеві органи).
Потім дівчинку відводили у спеціальні покої, де вона мала підготуватися до першого контакту із чоловіком. На шлюбному ложі бога заміняв, як правило, один із жерців або близький до храму жертводавець.
Після цього при храмі ж із дівчат виховували першокласних девадасі – їх навчали танцю, співу, віршування, вміння вести бесіди про героїв класичної літератури і секретам бога любові Ками.
Про те, щоб девадасі могла піти з храму, не йшлося – вони залишалися там довічно. Проте похилого віку досягали лише деякі служительки. Коли девадасі з якоїсь причини вже не могла виконувати свої обов’язки, вона залишалася жити при храмі або вільно переміщалася по країні, підробляючи чим доведеться.
Традиція девадасі збереглася в країні досі, хоча храмова проституція тут офіційно незаконна від 1988 року. Церемонії посвячення проводяться до сьогодні, проте всі вони таємні.
