Зв’язок поколінь: як спілкуються у сім’ї Марини Карпій та Ґіґі Дедаламазішвілі
Пам’ятаєте, як в дитинстві бігали до бабусі в гості – розказати, як справи в школі та поїсти чогось смачненького? Зараз із цим складніше: і часу не так багато, і пандемія змушує частіше залишатися вдома.
На щастя, є смартфон. Ми можемо легко підтримувати стосунки на відстані: говорити з рідними по zoom, надсилати їм голосові повідомлення чи фотографії з відпочинку.
Саме тому компанія Київстар, яка вже багато років допомагає рідним підтримувати зв’язок між собою, запустила «Смартфон для батьків» – першу школу мобільної грамотності із простими відео-уроками про користування сучасними гаджетами.
У межах спецпроєкту «Зв’язок поколінь» розбираємося, як спілкуються та зберігають традиції у різних сім’ях. Говоримо з фотографкою Мариною Карпій, фронтменом грузинського гурту «Мгзавреби» Ґіґі Дедаламазішвілі та їхньою мамою – Іриною.
Про стосунки з батьками
Марина: Ми живемо на дві країни – Україну і Грузію. В Україні мої батьки, а в Грузії – батьки Ґіґі. Тому коли ми в Україні, то далеко від батьків Ґіґі, а коли в Грузії – далеко від моїх. Однак завжди спілкуємось онлайн.
10 років тому я зустріла Ґіґі і поїхала «в доросле життя» до Грузії. І так вийшло, що пів року ми почали жити в Тбілісі, а ще пів року – в Києві. І в український, і в грузинський період ми живемо з батьками. От зараз в Києві – з моїми.
Ґіґі: Батьки – наші близькі друзі. Нам дуже пощастило в цьому плані: у Марини гарні стосунки з моїми батьками, а в мене з її – Ірою і Андрієм.
Марина: Ми іноді жартуємо, що в наших стосунках для Ґіґі в першу чергу йде теща, а потім вже я (сміється).
Ґіґі: Ми просто однодумці, і це чудово.
Про підтримку батьків у дитинстві
Марина: Моя мама – головна, хто підтримав мене в моєму хобі – фотографії. Свого часу вона продала машину, щоб купити мені мою першу професійну камеру.
Ірина, мама Марини: Насправді першу камеру тобі купив тато, але її вкрали.
Марина: А твою не вкрали (сміється).
Ірина, мама Марини: Моя донька з дитинства тягнеться до техніки – мабуть, років з трьох. Пам’ятаю, інші дівчатка купували нові Барбі, а моя Марина хотіла собі журнали про ґаджети.
Коли з’явився перший айфон, тато купив його Марині. Вона швидко розібралася, а потім почала вчити мене. Далі і мені купили айфон, щоб завжди залишатися на зв’язку.
Ґіґі: Мої батьки також мене завжди підтримували і підтримують досі. Моя мама – музикантка, тому багато допомагала мені з професійного погляду. А тато дав грошей на перший альбом, який ми записували на початку 2008 року. Я дуже вдячний їм за це.
Як батьки допомагають у вихованні дітей
Марина: У нас двоє дітей. Старша – Лізі, їй 5 років, а Нікуші – два.
Ґіґі: Мама нам завжди в усьому допомагала, але коли з’явилася Лізі… Можна сказати, вона її виростила, і Нікушу також.
Марина: Це правда, наших дітей виховала моя мама. А ми взяли участь тільки два тижні, поки вона була на карантині (сміється).
Ґіґі: Я пам’ятаю день, коли народилася Лізі. Це сталося на 10 днів раніше, ніж ми того очікували – 10 грудня, у Тбілісі. А в Іри були квитки на літак тільки 18 грудня. Ох, як тяжко нам було тоді. Ми не знали, що робити. Лізі то спала вночі, то не спала…
Марина: Частіше за все не спала (сміється). Але прилетіла мама, і все налагодилось. Лізі почала спати, а я їсти. У нас мама – як батарейка в годиннику. Коли її немає, стрілки не йдуть.
Як зараз усе влаштовано
Марина: Ми живемо разом, тому снідаємо, обідаємо та вечеряємо зазвичай разом. Головна по затишку, комфорту та смачній їжі в нашому домі – мама. Вона дуже круто готує – ми її фанати. Коли мама хворіла, ми всі відчули себе «містерами Бінами» на кухні. Я, наприклад, ледве відрізняю гречку від рису (сміється).
Колись ми з Ґіґі відкриємо ресторан, у якому мама буде шефом.
Про самоізоляцію мами
Ґіґі: Пам’ятаю день, коли мамі стало зле. Вона прийшла додому, в масці, нічого не чіпала і до нас не підходила. Просто сказала «Здається, я захворіла» і пішла на самоізоляцію.
Марина: Ми живемо у двоповерховій квартирі, тому із цим проблем не було. Коли мама відчула перші симптоми хвороби, вона одразу ж переїхала жити на другий поверх, щоб ми не захворіли всією сім’єю. Так ми стали піклуватися про неї дистанційно.
Ірина, мама Марини: Я три тижні була на самоізоляції. Ґіґі мені постійно телефонував та писав повідомлення – запитував, як моє здоров’я, яка температура, як я спала. А Марина більше думала про те, чим мене нагодувати.
Марина: Ага, вчилася відрізняти гречку від рису (сміється).
Про спілкування з батьками з Грузії
Ґіґі: Ми щодня зідзвонюємося з батьками. Як правило, з мамою. Мій батько – людина старої школи, у нього є смартфон, але він не вмикає там інтернет. Коли йому треба, просто прибігає до мами і каже: «Дзвони Ґіґі» (сміється).
Марина: Ми з Тбілісі щодня на зв’язку. Зараз там активно йде ремонт у нашій квартирі. Коли дім будували, ми фактично онлайн спостерігали, як це відбувається. Наприклад, по відеозв’язку бачили, як встановлюють вікна. Батьки приїхали туди, зателефонували нам і показали.
Ґіґі: А як ми кахлі клали? (сміється)
Дзвоню батьку, запитую: «Ну що там, кахлі почали класти?». А він: «Так, усе чудово». Але нічого не показав, бо не носить мобільний телефон із собою.
Тоді я попросив свого товариша, щоб він поїхав у квартиру і все мені показав. А там все робили не так, як ми хотіли. Довелося переробляти заново – на щастя, небагато. Після цього задумався, що потрібно батька все ж привчати до смартфона (сміється).
Не можу уявити, як би ми 20 років тому без ґаджетів дистанційно робили ремонт.
Людям старшого віку боязко подзвонити першими, адже вони «не хочуть відволікати нас від важливих справ». Однак ми завжди можемо зробити крок назустріч – відкрити батькам, бабусям і дідусям усі можливості технологій.
Київстар створив курс «Смартфон для батьків», за допомогою якого кожен може навчити рідних користуватися смартфоном, щоб старше покоління більше дізналося про технології та було з ними простіше підтримувати зв’язок. «Смартфон для батьків» отримав найпрестижнішу премію Європи в галузі комунікацій – European Excellence Awards. Короткі відеоуроки розповідають, як юзати соцмережі, ґуґлити, фотографувати, записувати голосові повідомлення. Покажіть цей курс рідним та навчіть їх тому, що знаєте самі.
Про сімейні традиції
Марина: Щороку в день нашого вінчання, 20 жовтня,ми робимо рекурсію: фотографуємося на тлі храму, в якому вінчалися, тримаючи фото з минулого року. Зараз у нас є 8 таких кадрів.
Правда, цього року не вдалося потрапити у Грузію, тому ми роздрукували величезний банер із цим храмом, поставили його на Подолі і сфотографувалися біля нього.
Ґіґі: Взагалі наша основна традиція – більше часу проводити із сім’єю. Ми намагаємося збиратися на всі свята, їздити відпочивати разом.
Ірина, мама Марини: Зазвичай Новий рік ми святкуємо в Грузії. Єдиний рік, коли святкували в Україні, – 2014-й, і цього року доведеться залишитися, адже рейсів до Тбілісі немає.
Марина: І ще одна традиція у нас є! Щоправда, ми встигли її реалізувати тільки двічі (сміється). На Новий рік ми даруємо батькам спільну подорож. Поки було дві – Єгипет і Шрі-Ланка.
Секрет гарних стосунків у сім’ї
Ґіґі: Ми любимо одне одного і стараємося в усьому підтримувати. Як у дитинстві батьки підтримували всі наші починання, так і зараз ми максимально відкриті до захоплень одне одного.
Я – музикант, можу на місяць поїхати на гастролі. І Марина не буде мені виказувати щось на кшталт «ти залишив мене одну». Моє ставлення – аналогічне: я стараюся робити все для того, щоб Марина росла як професіоналка.
Стосунки з батьками – подібні. Ми цінуємо, поважаємо і любимо всю нашу сім’ю, тому намагаємося більше піклуватись одне про одного і завжди залишатися на зв’язку.
Щоб допомогти батькам та рідним прокачати знання про смартфони, поділіться із ними курсом простих відео-уроків «Смартфон для батьків».
