«Хочу побажати всім жінкам не лякатися віку». Ми поговорили з найстаршою моделлю України Галиною Герасимовою – про кар’єру, родину й натхнення
Галині Герасимовій – 73 роки. Вона найстарша модель України й далі надихає близьких своєю молодістю та енергійністю. Галина знімається у кліпах, рекламує модні бренди, а ще порпається на дачі, обожнює своїх дітей, онуків і котиків.
Ми поспілкувалися з нею про секрети енергійности, міцних стосунків, улюблену музику та відпочинок.
У квітні мені виповниться вже 74 роки, звучить, звичайно, солідно. Модельною кар’єрою я займаюся вже чотири роки, тобто із 69. Віку свого я не соромлюся, дивлюся на все з оптимізмом і не зациклююся на цифрах. Так, десь у мене є зморшки, але з іншого боку – це всього лише зовнішній вигляд. Я ж відчуваю, що моя душа молода.
Та й узагалі, у мене така натура: завжди ставлюся до життя позитивно і з любов’ю, життєрадісно. Я рано закохалася, поїздила по світу з чоловіком-військовим, народила двох дочок, а вони мені – по двоє онуків. У мене все життя з любов’ю, тому все якось добре складалося.
Про зйомки, втому та натхнення
Якщо ми знімаємо кліп, то зйомка може початися о 10-й ранку, а закінчитись о 9-й вечора.
Сил мені завжди вистачає – ми працюємо з перервами, але я дуже переживаю морально. Наприклад, якщо завтра зйомка, то я можу погано спати й хвилюватися: як воно все буде, а чи не підведу я людей, які мене покликали. Та коли приїжджаємо, то з’являється таке натхнення, що до самого кінця я взагалі не відчуваю втоми. Перебуваю в якому тонусі, тому що мені все подобається та дуже цікаво. Та й режисери і фотографи задоволені, кажуть, що в мене все легко виходить.
Карантин вплинув на зйомки – от за останній час тільки двічі на них їздила. Запрошень було багато, я береглася від коронавірусу, але все одно перехворіла в жовтні. Бажаю іншим берегтися, бо хворіти не дуже приємно.
Хоча я вважаю, що треба до всього в житті ставитися позитивно, тому що не буває, щоб усе завжди йшло гладко.
Я в захваті також від того, що мене оточують дуже доброзичливі люди. От кажуть, що молодь нині якась не така, а я думаю: нічого подібного. Дівчата от у кінці зйомок часто мені кажуть: «Галино, ви нас так надихнули, що ми тепер не боїмося віку». Я й відповідаю: «Правильно, що ж його боятися».
Про молодість, енергію та підтримку
Мене надихають нова професія, мої улюблені діти й онуки. Цікавлюсь їхнім життям, досягненнями. У мене хороші сестрички, багато племінниць – усі такі модниці, так пишаються мною, радіють за мене. Я завжди з добротою ставлюся до всіх і добро отримую у відповідь. Не буває такого, що я із кимось сварюся.
Буває, що злюся, але злюсь я переважно на себе. Буває, що й сум якийсь находить, можу навіть поплакати. Але це ж нормально, я жива людина, та не можна відразу все вирвати із душі.
Про любов, стосунки і шлюб
Любов у стосунках – важлива річ, але, окрім неї, є ще багато всього. Я, наприклад, ніколи не мала до чоловіка жодних причіпок і претензій, не казала, що він щось мені не подарував або не досить заробив. Можливо, через мій характер. У нас же тоді й час був трохи інший.
Я нічого не просила, дуже соромилась і була скромною. Не було в мене якихось особливих побажань, як зараз у багатьох дівчат, яких дуже турбує фінансовий стан чоловіка. Я їх не засуджую, можливо, вони й мають рацію в цьому. Хоча іноді мені трохи шкода цих хлопців, які справді стараються, але не завжди можуть забезпечити великі запити дівчат.
Про стосунки й долю
Я взагалі не збиралася так рано виходити заміж. Мій чоловік був військовим і заїжджав до нашого містечка у відрядження, на стажування. Побачив мене на танцювальному майданчику, потім кілька днів мене шукав, а коли знайшов, то відразу освідчився. Батьки дуже вагалися, але він зміг їх умовити.
Зі мною поїхали брат із сестрою, але насправді мені було дуже страшно. Хоча він дійсно справляв гарне враження – такий серйозний хлопець, лейтенант, у формі. Мені було 19, а йому – 27. Я спочатку пручалася, але потім щось помутилося в голові. Напевне, це доля (сміється).
Коли ми одружилися, то він приносив додому гроші, а заробіток у воєнного був тоді (у 1966-му) немалий – аж 270 рублів.
Я спочатку соромилася ті гроші брати, а він, навпаки, казав: «Бери та купуй собі, що хочеш, йди в магазин або на ринок». Я ніколи цим не зловживала, купували ми все разом. Були й подарунки, постійно хотів придбати мені прикраси: якусь каблучку та кольє або ж чобітки чи пеньюар.
У нас не було так званих споживацьких стосунків, я ніколи не вимагала нічого й завжди з розумінням ставилася до всього, що відбувалося.
А ще я йому завжди щиро вірила, коли він їздив у відрядження. Вірила, що він мене любить, та любила його взаємно. Я вважаю, що у стосунках завжди треба довіряти одне одному. Наприклад, ти віриш чоловікові, а він затримався на роботі. І зустрічаєш його вдома щиро, з усмішкою та любов’ю, то йому й соромно буде за те, що затримався.
У нас таке іноді було: він міг отримати зарплату й із друзями пляшечку розпити або ж посидіти в ресторані. Я нічого проти не мала ніколи.
Про довіру у стосунках
Ну, я в молодості була такою, що завжди подобалася чоловікам, і, звичайно, були й залицяльники. Проте для мене все одно найважливішими у світі були сім’я та чоловік.
Я вважаю, що треба якнайменше розлучатися, тому не любила ніколи чоловікові тривалі поїздки. Було таке, що він їхав і на сесію, і у відрядження, але мені це страшно не подобалося. Хоча знала, що він усе одно додому хотів. Коли дочка була маленька,то складав екзамен і добирався додому якимось попутним транспортом. Я чекала і хвилювалася, аж ось побачила, як майнула шинель на фоні вечірніх ліхтарів. І я вже розтанула.
Треба обопільно турбуватися одне про одного та зберігати тепло. Я ніколи не ображалася на чоловіка, наприклад, якщо щось приготувала, а він не хоче їсти. Ну, не хочеш, то потім поїси. Не треба ображатися, адже можна шукати компроміс. Так, іноді могла й поступитися.
Три роки тому мій чоловік тяжко захворів, переніс кілька інсультів. Сьогодні його з нами немає. Було складно впоратися, але діти й онуки підтримували.
Про виховання дітей
У нас у вихованні дітей могли бути різні погляди на якісь речі. Тим паче, що чоловік був воєнним і любив порядок. Я спочатку погоджувалася, але згодом могла порушити тему ще раз, дуже м’яко й делікатно.
Він любив дочок, просто плекав, але все одно хвилювався, особливо коли їм було 17-18 років. Ну а я більш м’яка й завжди була дочкам подругою. Вони мені багато чого розказували (можливо, й не все), а я давала поради й завжди була в курсі.
Доньки вже виросли, мають свої сім’ї, маю й чотирьох онуків – усі хлопчики. Вони дуже турботливі, ніколи не залишать бабусю без уваги, завжди цікавляться моїм життям і пишаються, що їхня бабуся – модель.
І я ними пишаюся, вони в мене красунчики. Іліан (старший онук) – мій продюсер і директор, у всьому мені допомагає та дає поради. І я йому довіряю, адже в нього дуже гарний смак. Я навіть кажу: «Іліане, тобі треба кудись іти створювати образи моделям і з брендами працювати». А він каже: «Бабусю, мені й тебе вистачає» (сміється).
Узагалі, він режисер, ну і такий сам по собі естет, бачить красиве і малює гарно. Дуже романтичний хлопець. У нього є брат – Філіпп, і в молодшої доньки два сини – Роман і Ігнат. Усі дуже творчі хлопці.
Про музику та фільми
Люблю музику, переважно ліричну, але й до сучасної нормально ставлюся. Іліан, буває, привозить колонку, вмикає іноземних виконавців – завжди щось таке, що мені подобається, бо знає мої смаки. Ну, ми з ним і танцюємо (сміється).
Люблю класичну музику, скрипку, віолончель, під таку музику в мене течуть сльози.
Люблю життєві фільми. Ось нещодавно подивилася «Дві долі», або ж цікавий «Будинок із ліліями». Подобаються й воєнні фільми, ми часто їх дивилися в радянський час. Ще подобаються «Любов та голуби» або ж «Доживемо до понеділка».
Серіали також дивлюся, але не люблю мильної опери, обираю щось глибоке, душевне та про кохання.
Море чи гори?
Раніше їздили з чоловіком на море, коли йому давали путівки за досягнення, він же командиром був. Іноді зимою їздили.
Зараз, коли онуки були молодшими, то їздили разом із ними до Гурзуфа, Ялти, у санаторії «Ай-Даніль», «Крим», «Форос».
Люблю я і гори та їхню красу, але все-таки більше до душі море. Ліс також люблю, але боюся туди заходити, тому що здається, що там живуть якісь тваринки, дикі кабани, може (сміється).
Риболовлю люблю також. У нас із чоловіком був моторний човен, їздили на заливи – ой, як же було цікаво. Були в нас друзі з човнами, і ми навіть разом проводили відпустку на Дніпрі. Ставили з дітьми палатки, готували їжу, ожину збирали, багаття ввечері палили.
Про самооцінку
Не милуюся собою зовсім. Не можу сказати, що я себе терпіти не можу або ж прямо дуже не задоволена, але є багато моментів, які в собі не подобаються.
Я часто помічаю свої вади, особливо коли починається весна. Коли активно пригріває сонце, то дуже радію, але воно миттєво покриває мене ластовинням. А тепер ще й пігментні плями з’являються.
От як весна настане, то почну використовувати сонцезахисний крем. А то, знаєте, сонячні промені ж дуже підступні, а шкіра в мене біла й чутлива.
Про зміни в житті під час модельної кар’єри
Я раніше взагалі була не публічною людиною, просто завжди прагнула до краси. Кравчиня шила мені святкові плаття, іноді я й сама собі шила за смаком. Старалася гарно одягатися, щоб подобатися собі й чоловікові.
Мені подобається робити зачіски собі. Навіть коли в мене немає гостей, я ходжу по будинку гарно одягнена й нафарбована. І я завжди доглядала за собою не через силу, а задля задоволення. Напевне, це в мене в крові. Хоча все одно завжди дивлюся на себе й залишаюся чимось незадоволена.
От я змінилась у тому, що частіше стала до себе приглядатися. Коли їдемо зі зйомки, то постійно з’являються плани з догляду за собою. Але я не сильно люблю робити маски, якщо чесно. Улітку можу протерти обличчя шматочками свіжого огірка, щоб шкіра трохи відбілилася й тонізувалася. Постійно користуюся зволожувальними кремами, бо шкіра суха і зморшки є. Завжди кажу: там, де була усмішка, тепер зморшки. Але це нормально, і від цього нікуди не подітися.
Ніколи не колола ботоксу й поки не хочу. Яка є, така є. Але й нікого не засуджую.
Про шкідливі звички та незвичні образи
Я не їм багато, пізно снідаю, і то якийсь бутерброд, чай або каву. Не маю жодних дієт, їм і солодке, якщо хочу, хоча загалом до нього байдужа. Коли багато їм, то в мене просто дискомфорт.
У компанії можу випити трохи шампанського або ж пів чарочки коньяку. Раніше також не особливо зловживала, подобалося мені вино сухе. Зараз популярним є просекко, ну що, мені також подобається (сміється). Зяті іноді пригощають смачними напоями, кажуть: «Обмиймо, Галино Іванівно, вашу зйомку».
Не курю. Хоча були кліпи, де я сигарету тримала. Ну, я намагалася тоді закурити, але в мене не дуже виходило, тож мене навчали навіть струшувати попіл. У молодості колись, звичайно, пробувала, але вважаю, що це не дуже гарно для жінки.
Про яскраві зйомки
Ой, як усе взагалі починалося: Іліан виклав моє фото в мережі, мене помітили та запросили на зйомки. Я дуже вагалася, мене довго вмовляли, а на першу зустріч узагалі взяла із собою корвалол, бо страшенно нервувалася, думала, може, погано стане (сміється).
До того я жила собі звичайним життям, на дачі порпалася, могли щось копати, квіти садити, клумби доглядати. Смажили шашлик, ходили на озера, ставки, рибалили. І тут надходить така пропозиція.
Ми приїхали на зйомку, мене почали фарбувати, волосся гладко вклали гелем, щоки та губи сріблястими зробили, брови зигзагом. У мене тоді все всередині тремтіло.
Коли зйомки почалися, усі думали, що я раніше працювала моделлю, тому що в мене все виходило з першого разу. Дуже відвертих зйомок у мене немає. Бували різні екстравагантні фотосесії – із відкритою спиною, шкіряними рукавичками, високими підборами або ботфортами. Хоча я сама собі в таких образах спочатку не подобаюся. Може, пройти час, дивлюся – і ніби гарно.
Під час зйомок у мене таке натхнення з’являється та загоряються очі, що я просто розкриваюся й не маю якихось меж. Ось нещодавно знімали кліп, мені треба було плакати, то я змогла це зробити.
Мені це подобається, але я не відчуваю себе зарозумілою й тим паче не хочу, щоб мені заздрили, тому що я така ж, як і всі. Так само жила, ходила на роботу, а ось у кінці життя отримала такий бонус від Боженьки та радію з життя. І хочу побажати всім жінкам, щоб вони не лякалися віку, якщо настав час, що не треба спішити, а знайти заняття до душі.
У мене ж у житті не тільки зйомки, а ще клумби, котики, друзі та подруги, рідня, діти, онуки. Я займаюся тим, що подобається і всім такого ж раджу. Ходіть у театр, на риболовлю, читайте, в’яжіть, малюйте, вишивайте, але не сидіть і не сумуйте. Не пускайте в серце зневіру.
Так, буває іноді, що прокидаєшся, на душі тяжкувато, можна побути в цьому стані. Хочеться вам плакати, то поплачте. Нині ж життя таке, усім тяжко, коронавірус, робота, ситуація у світі, такі темпи, що ніколи розслабитися. Але попереду завжди буде краще, правду вам кажу.
