На День закоханих дарую собі себе: що робити, якщо цього дня ви наодинці
Масова культура нав’язує стереотип, що любов — це обов’язково про партнера чи партнерку. Всі дитячі казки, більшість романтичних фільмів націлені на те, що завдання кожної людини — знайти пару та влаштувати побут. І якщо ти без пари, то ти — нещасна забита тьолка, яка нікому не потрібна. Або ж мужик-невдаха, який не може собі дозволити забезпечувати сім’ю (ніби це тільки на чоловіка покладене).
Цьогоріч я навмисне відмовилася від усіх зустрічей та побачень на 14 лютого. Бо хочу провести цей день із людиною, яку я так часто обділяю увагою та любов’ю — із собою.
Можливо, ви подумаєте, що я просто нещасна забита тьолка, яка нікому не потрібна. Але мене НАРЕШТІ це не засмучує та не те щоб хвилює. У цій ситуації мене кумарить один-єдиний факт — що я досі згадую про любов до себе здебільшого в якісь визначні дати. В інші дні я люблю маму, друзів, роботу, перших-ліпших пациків з тіндера (окей, там закоханість, не кохання) — будь-кого, але тільки не себе. Ну бо не вистачає часу. Та і не звикла.
Нас змалечку виховують таким чином, що ми маємо віддати останнє тим, хто потребує допомоги, гроші економити, а із загальної тарілки не брати найкращий кусок пирога, бо то дурний тон. Не дай боже, хтось подумає, що ти для себе хочеш красивий та великий кусок. Ні, бери той, що з краєчком з тіста, а не з кремом.
Я довго дуже на собі економила. Мені здавалося, що витрачати гроші на якісь власні забаганки — марнотратство. Купи джинси подешевше. Плювати, що вони протруться за сезон і доведеться покупати ще одні. Зате зараз зекономиш. Дуже довго я вважала дорогу косметику чимось забороненим — лише масмаркет та алік. А ще у мене стояла колекція із запакованих свічок. Не тому що я їх не люблю — я обожнюю свічки. Вони просто чекали на особливий момент, а просте прийняття ванни чи вечеря наодинці — зовсім не той момент.
Але, бл*ха, невже я не заслуговую на клятий пиріг з кремом? Невже не заробила на нормальну помаду, яка не зітреться після першої чашки кави, і на тонак, який не скатається, поки я доїду до роботи?
Хочу уточнити важливу деталь: я не вважаю себе скупою. Я ладна віддати все, що в мене є, комусь, хто цього потребує. Та часто втрачаю момент, коли мені самій це все потрібне.
Колись я прочитала колонку в про побачення з собою. Авторка писала про свій досвід: як вона сама ходила в кіно і ресторани. Як їй було кльово від цього: вона діставала блокнот, щось малювала чи писала думки, або просто про щось думала та розглядала людей поруч. Раптом що, я колись купила два квитка в кіно і притягла величезного рюкзака, щоб люди поруч думали, що це речі мого кавалера, який просто вийшов і от-от повернеться — отак мені було некомфортно.
А потім я спробувала… забити.
Спочатку було дуже некомфортно. Мені здавалося, що на мене всі дивляться, а парочки за сусідніми столиками кав’ярні обговорюють мою нікчемність та сміються з мене. Звісно, це було не так. Всім плювати, з ким ти прийшла пити каву та їсти брауні з морозивом. Потім я сходила на прем’єру «Зоряних війн» сама. Там мені взагалі стало все одно на всіх, крім триповерхового Гарісона Форда.
Потім я купила дорогезну шовкову спідню сорочку, як в голівудських фільмах, та стійку помаду, яка носиться від ранку до кінця робочого дня, що б я не їла чи пила. Потім я привчила себе купувати собі квіти. Я дуже люблю живі квіти, хоча це й не дуже екологічно. Але букет польових ромашок змушує мене усміхатися ранками. Я на це заслуговую.
Сьогодні я витрачаю (нарешті) на себе. Я купую дорогі ліки, щоб почуватися добре, замовляю взуття та одяг там, де мені хочеться, а не де подешевше (але і секонди не обходжу стороною – бо просто люблю, не тому, що дешево), я можу дозволити собі таксі, коли мені не хочеться їхати на метро. Я обираю вино, яке може коштувати дорожче 150 гривень, і нарешті запалюю свічки! А ще я припинила себе звинувачувати у всьому підряд.
І я почуваюся якщо не зовсім добре, то значно краще, ніж тоді, коли економила на всіх цих речах. Але, знову ж, гадаю, це тому, що я просто згадую про себе в один-єдиний вихідний або на свята. Всередині мене досі купа блоків, які не дозволяють повноправно робити все, чого мені хочеться: недостатньо грошей, немає часу, ну і, звісно, моє улюблене — постійний синдром меншовартості. Але, якщо подивитися тверезо, я нічим не гірша за будь-кого іншого. Ви нічим не гірші за будь-кого іншого. Дозвольте собі любити себе, витрачати на себе час та гроші. А якщо не можете, то це зроблю я. Я вам дозволяю любити себе, бо це круто і ви на любов цілком заслуговуєте! Цьом.
