Спецпроєкти

Мистецтво свободи та самовираження: які татуювання набиває та що за сенси в них вкладає Олександр Люлякін


Тату — мистецтво для сміливих. Це те, що виділяє тебе серед мільйонів, підкреслює цінності й несе особисту історію. Це свобода, самовираження та зухвалість виходити за межі. Разом із Nemiroff The Inked Collection розповідаємо про тонкощі та цікаві факти з тату-культури, а також про особистий досвід одного з найкращих барабанщиків України — Олександра Люлякіна («Бумбокс», The Erised, MARU, David Gilmour, Volga Funk, Triphopshop).

Сашко ніколи не рахував точної кількости татуювань, але запевняє, що приблизно 60-65% його тіла вкрите малюнками. Його тату не мають якоїсь однієї чіткої змістовної лінії, яка б їх об’єднувала — він просто набиває те, що подобається. Місця для татуювань допомагають обирати зазвичай татуювальники: вони краще розуміють, де той чи інший малюнок буде мати органічніший вигляд, триматися довше та простіше наноситися.

На тілі музиканта реально дуже багато татуювань — він вкритий ними із самої маківки до п’ят. До того ж така суміш стилів дає оку зачепитися за кожну дрібничку: ось ньюскульний Мікі Маус, який показує середні пальці, ось шикарний лев у реалізмі, а там дракон у японському стилі. 

Тату — це про життя

Сучасна тату-культура почала розвиватися щонайменше в XIX сторіччі. Та загалом, звісно, ідея викарбовувати на власній шкірі якісь важливі символи та візерунки вабила людство задовго до цього. Наприклад, найдавніші татуювання знайшли під час розкопок поблизу єгипетських пірамід. На мумії, якій понад чотири тисячі років, добре збереглася фарба від тодішніх татуювань і навіть можна чітко розібрати малюнки. Зважаючи на те, що такі татуювання знаходили здебільшого в дуже багатих гробницях, можна зробити висновок, що тоді це вважалося розкішшю.

Сьогодні ж татуювання сприймаються в різних суспільствах по-різному. У країнах СНД є багато стереотипів про зв’язок татуювань із кримінальною тематикою, а в Індії, навпаки, малюнки на тілі дуже люблять і поважають. А є країни, де на татуювання або вводяться якісь обмеження, або їх узагалі забороняють. 

Наприклад, у Північній Кореї татуювання мають обов’язково прославляти сім’ю лідера держави, а в Південній Кореї малюнки на шкіру може наносити тільки сертифікований лікар, тому там це — дуже дорого, а отже нечасте явище. На Шрі-Ланку вас не пустять, якщо на вашому тілі є зображення Будди, а в Японії вам можуть заборонити вхід у громадські місця для купання.

А от в Італії, США та Швеції майже 50% всього населення мають як мінімум одне татуювання.

Але хай там як, татуювання — це дуже стильно. Не дивно, що елементи цього мистецтва використовують в інших галузях. Наприклад, бренд Nemiroff випустив смакову лінійку The Inked Collection, на створення якої надихнула сила та творча енергія, що стоїть за культурою тату. Стильний дизайн лінійки відмітили золотими медалями на міжнародному конкурсі в Лондоні. Журі прокоментувало, що за етикеткою для The Inked Collection стоять неймовірно творчі погляди та глибокий сенс. Усі ці дрібні деталі друку – свого роду приховані послання до споживача. Через них бренд розмовляє зі своєю аудиторією, розповідає про історію та експертизу. Як і тату на тілі. Сучасний дизайн доповнює сміливі авторські смаки:

BURNING PEAR нагадує за атмосферою традиційну тату-культуру: крафтовість нагадує нам про багатовікову історію бренду та його спадщину. Це поєднання м’якого грушевого аромату з нотками солодкої ванілі, меду, м’яти, перцю, кориці та коричневого цукру. Напій отримав звання «Смакової горілки року» на конкурсі в Нью-Йорку цьогоріч.

WILD CRANBERRY — це щось нове, свіже та з кислинкою, ніби неотрадиційні татухи — переосмислення чогось вічного та звичного, новий подих, з якого народжується справжній витвір мистецтва. 

BOLD ORANGE ніби реалізм — насичений смаковими кольорами та продуманий до кожної деталі. Має яскравий та насичений аромат: нотки апельсинового варення, кориці й імбирного печива. На конкурсі в Лас-Вегасі нещодавно його назвали «Продуктом століття», адже він набрав 100 балів зі 100 можливих.

Тату-культура та її тонкощі — невіддільна частина життя Саші Люлякіна. Він почав цікавитися татуюваннями з раннього дитинства, а нині бере уроки у свого друга — тату-майстра. Каже, що мріє набити бодай одне татуювання сам собі: болю не боїться, бо хоче спробувати та відчути цей досвід.

Перше татуювання Саша зробив, коли йому було 14. Це три крапки на боковій стороні середнього пальця. Три крапки — це Париж. Але не звичний усім нам, а той що в Миколаєві — район, у якому він виріс. Там багато хлопців били собі три цятки, тому це був певний символ належности до тусовки. Проте тату зробив у такому місці, щоб батьки не помітили.

Далі був хрест із написом Death (мрець — з англ.) на стегні. Це було пов’язано з рок-символікою. Так само Саша дбав про те, щоб татуювання було в недоступному для батьківських очей місці. Однак це єдине тату, яке музикант таки вирішив звести. 

«Коли приїхав до Черкас у тату-салон до свого друга Сергія Войченка, порадився з ним: "Серього, може перебити?". Він каже: "Саню, так навіщо? У мене є апарат, краще виведімо". До речі, виводити татуювання, як на мене, набагато болючіше, ніж наносити їх. Дуже неприємна процедура, але добре, що татуювання було невеликим».

Перше серйозне тату з’явилося в 17 років. Тоді Саша набив на все плече кольорового дракона. Проте його друзі часто жартували про те, що це схоже на черв’яка у винограді. Тому через понад 10 років, коли музикант уже переїхав до Києва, усе ж вирішив переробити татуювання. Тепер це і справді красиве татуювання в японському стилі.

«Тоді я вже не приховував. Мій тато теж у татуюваннях, він теж музикант, але все одно вони ставилися, особливо мати, дуже скептично до цього. У мене мама досі нарікає: "Сашо, ну всьому має бути межа". Мені так сподобалася ця фраза. Вона це сказала, коли я набив на голові татуювання. Вона була в паніці й, звичайно, негативно відреагувала».

Найулюбленішими татуюваннями Люлякін називає «написи дочки»: це число 2013 на шиї — рік її народження та Adelia трохи нижче, у районі ключиць — ім’я донечки. Також надважливе для Саші зображення — силует його дружини в образі жінки-кішки на грудях.

А ще є татуювання кота й кішки — домашніх улюбленців Саші, які загинули. Кіт сфінкс Вінсонт жив у приватному будинку на Осокорках, де мешкало подружжя Люлякіних. Вінсонт був довірливим, вільно ходив вулицями й завжди повертався додому. Проте одного разу на нього напала зграя бродячих собак. Травми від бійки виявилися не сумісними з життям Вінсонта. Саша любив кота, тому відразу після трагедії набив його зображення на своєму тілі.

Друга кішка — Муся. Вона дуже довго прожила з Люлякіними, майже все їхнє подружнє життя — близько 20 років. 

01/5

Тату — це про мужнє мистецтво

Загалом мистецтво татуювання має давню історію. Було б дивно, якби воно не поділилося на різновиди та стилі. До того ж, як і в будь-якому мистецтві, усі межі тільки умовність, а тому різні стилі можуть переплітатися, запозичувати один в одного елементи тощо. Розберімо кілька з них.

Олдскул (Традиційний). Він не дарма має назву «стара школа», бо, по суті, це один із найстаріших стилів. Такі татуювання беруть свій початок у XIX сторіччі десь в Європі. Тоді моряки на тілі часто зображували якорі, черепи, стрічки та ангелів. Основна відмінність цього стилю — використання яскравих фарб і жирний чорний контур малюнків. 

Ньюскул. З огляду на назву, очевидно, що цей стиль — відносно новий. Розвиватися цей напрям у тату-мистецтві почався в середині 80-х років разом із рейв-культурою.  Певних обмежень тут нема, головне — якомога більше фантазії та абстракції, а іноді навіть гумору.

Наприклад, в Олександра Люлякіна на правому плечі зображений карикатурний барабанщик саме в цьому стилі. На малюнку він грає на барабанах — в олдскулі таких сюжетів зазвичай немає. Довгий час Саша відмовлявся від того, що це автопортрет, та нам таки зізнався в тому, що зображення справді чимось схоже на нього.

Японія. Не важко здогадатися, що татуювання в цьому стилі зображують східні мотиви. Це царство, де правлять дракони, гейші та риби кой. Зазвичай у малюнках переважають червоні, золоті та чорні відтінки. Органічне також використання нефритового тонів і фіолету. Татуювання в японському стилі популярні завдяки глибинному сенсу, вкладеному в зображення, а також символізму в кожному елементі.

На лівому плечі Саші Люлякіна зображений дракон у японському стилі. Також у цьому ж стилі буде майбутнє татуювання, що займатиме більшу частину спини чоловіка — міфічний звір. Уже є контур, і по ньому дуже розбірливо можна розрізнити японські мотиви.

Реалізм. Це також один із найбільш популярних нині стилів. Його ви впізнаєте з-поміж мільйонів. Це малюнки, які максимально наближені до фотозображень. Сьогодні ж цей стиль вважається одним із найважчих у тату. Уся складність полягає в тому, що майстер повинен уміти добре малювати, адже йому потрібно передати всі точності малюнка. 

Якщо подивитися на груди нашого героя, то там шикарна реалістична татуха із зображенням лева та Жінки-кішки.

Тату — це про сенси

Різні релігії наділяють натільні малюнки якимись певними сенсами. Проте наш герой запевняє: будь-яке татуювання несе в собі саме той символізм і сенс, яким ви самі його наділяєте. 

Ліва рука Саші вкрита малюнками, що пов’язують його з музикою. Але те, що вони опинилися всі на одній частині тіла, не було навмисним задумом. Наприклад, бумбокс означає належність до гурту «Бумбокс», де він грає на барабанах понад 10 років. Касета — це уособлення всіх речей, які привели його в музику. З касети видно рвану плівку — її Саша перемотував олівцем, підклеював, щоб переслухувати треки, «знімати» із них біти та барабанні партії. 

«Чому я почав робити татуювання? На мене вплинули рок-гурти Guns N Roses, Metallica, Red Hot Chilli Peppers. Учасники груп були в татуюваннях, а оскільки вони на мене дуже сильно вплинули як особистості та музиканти, то любов до татуювань я також запозичив, напевно, у них».

Проте на запитання, чи змінюють татуювання долю людини, Саша категорично відповів — ні, долю людини може змінити тільки сама людина. Тату — це про мистецтво та самовираження. А ще татуювання викликають залежність. Музикант не бив їх десь місяць-два, і нині від смутку за процесом його рятує тільки новий процес — навчання малювання від його друга — татуювальника Олексія Дрозда.

Саша відносить себе до тих, хто б’є татуювання для себе. До того ж, як музикант, Люлякін прагне, щоб його впізнавали та цінували за майстерність гри, а не за татухи, оскільки вони — особисте.

Важко не помітити, що малюнки на тілі особливо популярні серед музикантів. Саша це пояснює тим, що тату — це свобода. Коли ти вирішуєш наносити малюнок на себе, ти вже нібито ідеш проти якихось загальних правил, дрескодів тощо. Ти робиш те, що тобі подобається, і це справді сміливо й по-доброму зухвало.

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь

Долучайтеся до нашого Telegram-каналу з тестами! 😎