Спецпроєкти

«Я писав книгу під час сну дитини». Ми поспілкувалися з татом у декреті та письменником Артемом Чапаєм – про батьківство, стосунки та творчість


За статистикою, в Україні тільки 3-4% чоловіків ідуть у декретну відпустку. Поки що в нас батько в декреті – швидше виняток із правил.

Ми поспілкувались з Артемом Чапаєм – письменником, татом двох синів та автором книги «Тато в декреті». Він розповів, що чоловік у декреті – це абсолютно нормально, а ще поділився поглядами на батьківство, виховання дітей, стосунки та творчість.

Про декрет

Артеме, що було для вас найважчим під час декрету? Як на це наважилися? Як розподіляли обов’язки?

Ми планували це заздалегідь, адже кілька років жили разом перед народженням дітей. Власне, про все це – ціла довга книжка «Тато в декреті». 

Коротко кажучи, найбільш несподівано важким виявилась одноманітність. Хай би як ти любив своїх дітей, коли рік твого життя зводиться до памперсів, візочка, годування і в кращому разі «корова каже му, тато має вушко» – це пригнічує. Хвилини радости й танення від ніжности – і години думок «життя іде, і все без коректур».

Під час декрету ви паралельно працювали. Як вдавалося себе дисциплінувати? Не хотілося в ту годинку часу, призначену для роботи, забити на все й просто нічого не робити?

Під час декрету я звільнився з постійної роботи, дружина пішла на постійну роботу. У мене залишалися фриланси, коли «скільки встигнеш – стільки заробиш». Оскільки ж я люблю писати, то під час сну дитини це й робив, уривками. Так, часто хотілося забити. Часто й забивав.

Але – ми говорили про найгірше під час декрету – було і найкраще. Дитині за будь-якої погоди рекомендовано спати принаймні один денний сон надворі. Це чудова нагода прогулятися наодинці із собою і, наприклад, почитати книжку на ходу. З читалкою зручніше, ніж із паперовою: можна перегортати сторінки одним пальцем, іншою рукою штовхаючи візочок із дитиною, яка спить.

Наскільки на вас впливали стереотипи про те, що «декрет – не чоловіче заняття»?

Я можу за п’ять років (після виходу книги. прим. ред.) сказати, що «Тато в декреті» була провалом хоч би тому, що й через п’ять років я лишаюся єдиним татом, який мусить розповідати про все це. Так, до Європи нам, як казав один драматург, «ср*ть і ср*ть».

Не можу пригадати, щоб на мене особливо впливали стереотипи: у цьому плані я, мабуть, доволі по-снобськи вважаю себе просто розумнішим за суспільство навколо.

Про дітей і табу у вихованні

Кажуть, що із народженням дітей люди стають кращими. Чого навчили/навчають вас діти?

Думаю, дехто стає кращим, а в декому виявляються гірші риси. Народження дітей робить життя більш екстремальним: ти більше переживаєш, чи не залишишся без грошей у разі втрати роботи, у тебе стає значно менше часу на якісь особисті речі (від походів до перегляду серіалів), значно зростає кількість обов’язків.

І тут уже від людини залежить, чи такий підвищений тиск виявить у ній кращі риси – доброту й терпимість, чи гірші – егоїзм або дратівливість. Зазвичай виявляються в сильнішій формі як одне, так і інше.

Діти навчили того, що жити треба тут і зараз.

А що для вас табу у вихованні дітей?

Фізичне насильство в будь-яких формах. Це величезна проблема для України. Ціла книжка «Дивні люди» зрештою звелася до цього.

Утім, спостереження за людьми на вулиці (та й часом за собою, щоб не одягати біле пальто) показують, що тероризувати – і я наполягаю на цьому терміні – тероризувати дітей батьки можуть у різних формах, без фізичного насильства.

Про бабусь і няньок

Ви пропонуєте у книзі відкрити державний Інститут Бабусі. А яку роль бабусі відігравали, доки ви були в декреті? Яку роль відіграють сьогодні? 

Тоді – дуже велику. Нині, на жаль, через пандемію – бабусі тільки через телефон і зрідка Skype чи Zoom. І це дві великі різниці. Я й тоді, коли писав у «Татові в декреті» про бабусь, усвідомлював, наскільки бабусі полегшують роль молодих батьків у перші місяці – і сьогодні це усвідомлюю. Понад рік ми не могли бодай на одні вихідні відвезти дітей, відпочити, побути удвох – це виснажує.

Є такий жарт, що «дітей, у яких нема бабусь, батьки просять просто на місяць піти з дому». Життєвий.

А як ставитеся до няньок?

Це вибір для небідних. Ми могли б собі це дозволити, але мене особисто мучить таке: якщо я перекладаю свій обов’язок на людину, якій плачу, вочевидь, менше, ніж зароблю за цей час (бо інакше це не має сенсу) – виходить, що я людину експлуатуватиму.

Колись у мене був роман про українських заробітчан, там порушувалася та сама тема: усі такі емансиповані, добре доглянуті, із салонами та фітнесом, італійки чи французки середнього класу – завдяки тому, що недоглянута українка (залишивши своїх дітей на бабусю в Україні) доглядає за її літніми батьками, скажімо. 

Утім, безплатна експлуатація бабусі, яка допомагає доглядати маленьких дітей, теж експлуатація. Але тут принаймні не ринкові відносини. Колись бабуся так само експлуатувала свою маму, колись, я сподіваюся, мене так експлуатуватимуть із моїми онуками. Це якось людяніше, ніж грошові стосунки, на мою скромну думку.

Про батьківство та стосунки із дружиною

Що взагалі для вас бути батьком?

Жити разом із людьми, які залежать від тебе, й усвідомлювати всю відповідальність цього, насамперед психологічну відповідальність.

Самопочуття дітей залежить передусім від батьків. У книзі «Дивні люди» я описував, як діти в поганих сім’ях є заручниками дорослих, вони не мають куди подітися. Це треба пам’ятати.

Скільки років ви у шлюбі? Що допомагає вам із дружиною зберігати тепло та взаєморозуміння?

Ми одружені 12 років, а взагалі разом понад 13 років. Синам нині вісім і шість. Особливих рецептів збереження тепла назвати не можу: не думаю, що в нас усе якось ідилічніше, ніж у всіх. 

Узагалі я проти ідеалізації стосунків: вони є постійним процесом, а не чимось усталеним. Із плином часу виникають нові питання – їх треба розв’язувати. Можливо, тут допомагає розуміння, що люди різні й це нормально, і ще не потрібно змінювати людину під себе. Розуміння й певна терпимість до інакшости партнера.

Як вам досвід партнерських пологів?

Починаєш іще більше цінувати жінку. Я боявся б таке пережити.

Чи вважаєте себе феміністом? Що для вас фемінізм?

Безумовно. Правда, не всі феміністки визнають, що чоловік може бути «феміністом», дехто називає це «профемініст», тобто «прихильник фемінізму». Мені байдуже.

Для мене як для одруженого чоловіка фемінізм – це не спихати на жінку більшу частину домашніх обов’язків. Я десь уже жартував, що одна помита чоловіком тарілка важить більше, ніж десять разів ужите слово з фемінітивом (що не заперечує важливости фемінітивів як символу).

Якими були стосунки у вашій сім’ї в дитинстві? Наскільки вони вплинули на те, які у вас стосунки сьогодні із дружиною та дітьми?

Це питання до обговорення із психоаналітиком, а не для публічного викладу. Слухаючи часом інших людей, друзів, я розумію, що стосунки в моїй сім’ї були дуже навіть тьху-тьху. Багатодітна родина, доволі бідна, зі своїми неврозами, але без особливих травм. Ніхто не пив, нікого систематично не били, й це вже дуже добре як для України.

Про творчість і самодисципліну

Узагалі, наскільки легко вам себе дисциплінувати? За час декрету у вас же вийшла книга – не вважаєте, що саме народження дитини допомогло тримати себе в строю та режимі?

Ну, книга, яка вийшла під час декрету, – писалася до декрету. Натомість – повертаючись до теми бабусь – уперше через рік віддавши дітей аж на два тижні, я рвонув і, пишучи цілими днями, написав власне книгу про декрет, за свіжими слідами.

Тоді було відчуття, що якщо під час декрету дисциплінував себе достатньо, щоб присвятити кожні вільні 15 хвилин творчости, то вже після того, як діти підуть у дитсадок, у мене будуть вагони часу.

Спершу так і здається, однак із часом це відчуття втрачається. От зараз обоє дітей уже у школах – а навіть щоб знайти час відповісти на ваші запитання, знадобився цілий тиждень.

Очевидно, людський час має якісь нелінійні властивості.

Яке місце у вашому житті займає творчість? Вважаєте своє ремесло професією чи творчістю? Або ж творчою професією?

Як і, думаю, для більшости в Україні, хто намагається займатися будь-якою творчістю, це розкіш. Одна подруга, мати трьох дітей, написала, як її донька попросила в «Майнкрафті» «перевести її з режиму виживання в режим творчости», й подруга така: «Ой, а можна і мене так, у житті?».

Заробляти – окремо, творчість – окремо. Утім, я думаю, це цілком нормальне явище, й не тільки серед письменників, і не тільки в Україні. Ми маємо приклади кількох людей (із тисяч) у багатому західному світі й уявляємо, що всі так можуть, але забуваємо про тисячі в периферійних і бідніших країнах, які творять окремо від заробітку, для самореалізації. 

Що порадите почитати про батьківство?

The Corrections (Корекції) Джонатана Франзена, і точно НЕ Гемінґвея :)

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь

Долучайтеся до нашого Telegram-каналу з тестами! 🧐