«Спочатку кажеш всім, що все окей, але потім розумієш, що навіть йти не можеш». Акторка Наталія Бабенко – про зйомки в спортивній драмі «Пульс»
8 квітня у прокат виходить фільм «Пульс». Сюжет стрічки заснований на реальній історії української спортсменки, легкоатлетки, Паралімпійської чемпіонки 2008 року, п’ятикратної срібної та бронзової призерки літніх 2008, 2012 і 2016 років Оксани Ботурчук.
Дівчина з невеликого містечка має мрію — потрапити на Олімпійські ігри. Її спортивна кар’єра тільки починається, вона демонструє хороші результати. Але через автомобільну аварію дівчина зазнає важких травм і майже втрачає зір. Здається, що тепер Оксана не має шансів не тільки на омріяні Олімпійські ігри, але й на нормальне життя.
Аби максимально вжитися в роль, акторка Наталія Бабенко пів року тренувалася за програмою підготовки професійних спортсменів.
bit.ua поговорив з Наталею про те, як вона жила разом із Оксаною Ботурчук, про тренування спортсменів і про те, як грати людину з вадами зору.
Розкажи про свою героїню – яка вона?
Це дівчина, яка йде до своєї мети, не зважаючи на жодні перешкоди. Для цього треба бути дуже сильною та відповідальною людиною.
Взагалі описувати Оксану можна довго, тому скажу найголовніше – це людина, з якої хочеться брати приклад.
Часто батьки чи суспільство відтягують нас від мрії – не роби, не треба, це не принесе грошей. А моя героїня йде вперед незважаючи ні на що. Зазвичай саме таким складним і виявляється шлях до справжнього щастя. А я вважаю, що кожна людина має бути щасливою. Бути такою, як Оксана.
Зйомки тривали доволі довго, і весь цей час ти жила зі своєю героїнею – Оксаною Ботурчук. Чи змінилося твоє ставлення до неї, можливо, розуміння якихось речей?
Я гадаю, що так. Дійсно, з кожним днем щось змінюється, коли ти думаєш про роль і розумієш: «О, а тут можна трохи інакше спробувати, можливо так, а не так». Це безперервний процес. І зараз третій знімальний блок і, коли я згадую, як робила щось у першому, бувають думки, що треба було інакше зробити деякі сцени.
Час впливає, дуже впливає. Ми зростаємо і внутрішньо, і зовнішньо. І ставлення до героїні, безумовно, змінюється.
Чи переосмислила ти щось у своїй професії за цей час?
Так, дуже багато різних моментів, які я усвідомила. Такого досвіду, як тут, я раніше не мала.
Чому саме ти навчилась?
Повний метр дуже відрізняється від серіалів. Процес, ставлення – воно дуже багато чому вчить. Наприклад, починаєш цінувати, коли тобі дають час на репетиції. Коли дають час на самостійні роботи. Коли у вас є читки. Коли режисер до тебе прислуховується. Коли нема диктаторства «стань сюди – зроби те», ні! Тут є творчість. І цей досвід дає можливість працювати інакше, якісніше і в серіалах.
Чи траплялись за цей час в тебе якісь курйозні моменти?
Ми постійно сміємось та жартуємо, але так щоб були якісь курйози – ну такого от не було. Але в плані сміху – постійно щось трапляється. Це дуже весело і прикольно, та й підбадьорює всіх. У розрізі емоцій тут день за три йде, ти емоційно насичуєшся всім і не можеш потім все це запам’ятати та тримати в голові, тому ось так зараз конкретні випадки не згадаю.
Якщо ти заговорила про емоції – який зі знімальних днів був для тебе найбільш виснажливим?
Дуже складно було, коли ми знімали в лікарні. Сцени після аварії. Цілий день треба було плакати та зберігати цей фрустрований стан. І маєш думати весь час про людей, які потрапляють у такі ситуації. А це дуже важко психологічно. Хочеш ти, не хочеш, але ти цим переймаєшся.
В такі моменти зникає межа між акторською грою та твоїми власними відчуттями. Ти віриш, що це відбувається з тобою насправді. І потім дуже складно вийти з цього стану. Твоя душа відгукується на певні речі, всі ми живі люди, що мають власні драми й життєві трагедії. І такі зйомки наче оживляють усіх привидів минулого.
Це те, що стосується почуттів, а фізичне навантаження? Який день видався найскладнішим?
Був такий день. Він тривав 16 годин і цілий день я бігала. Спочатку ти кажеш всім, що все окей, але в якийсь момент розумієш, що навіть йти ти не можеш. Бо переоцінюєш свій організм, здається, що ти всесильний, тим паче заради великої справи. Але треба розуміти, що є речі, які ми не в змозі контролювати фізично. Нам здається, що ми можемо, але організм каже гудбай. Досить. Стій. Зупинись. Почекай. ДОСИТЬ. У такі моменти слід до нього прислухатися. І це дійсно такі ситуації, коли не соромно зізнатися, що більше не можеш.
Проте, хоч і було складно, я не згадую той день як поганий. Він був дуже класний і насичений. І пам’ятаю, як я бігла на набережній, а за мною летить коптер – то знизу, то зверху, то збоку – і ти уявляєш, який гарний вийде кадр. Це кайф. У ці моменти ти розумієш, що ти трішки більше ніж людина. Що в тебе є крила, ти – особливий. Це неймовірне задоволення, яке важко з чимось порівняти.
За сюжетом у тебе доволі багато сцен, в яких Оксана погано бачить. Наскільки складно тобі далися ці сцени, та що ти робила, аби краще вжитися в цю роль?
Так, моя героїня погано бачить, тому сцен таких дійсно багато – майже весь фільм. Я не скажу, що це дуже легко, чи складно. Ми із Сергієм (Сергій Чеботаренко – режисер фільму, ред.) завжди шукаємо баланс, та радимося, як краще зробити цю чи іншу сцену.
Я їздила до Дніпра, ми спілкувалися з Оксаною, вона розповідала як бачить. Знімала лінзи і описувала, що саме і як вона зараз бачить. Вона підносила до себе альбом з фотографіями майже до очей, і тільки тоді пояснювала, хто там зображений. Тобто трохи далі від носа – і все, для неї це темрява з силуетами.
Сергій пропонував ще одну класну річ – дивитися на світ крізь пляшку води. Тобто щось ти й бачиш, якісь плями, але якщо відключити мозок і не згадувати, що ти бачив до того – побачене втрачає хоч якийсь сенс і перетворюється на кольоровий хаос.
Якщо споглядати за діями Оксани, складається враження, що вона стовідсотково позитивна героїня без якихось вад. Чи цікаво тобі грати таких героїв? Чи, можливо, це я недобачила і вона, як і всі ми, живі люди, має певні недоліки?
Розумієш, Оксана хоч і прописана позитивним героєм, але вона залишається живою людиною. І я хочу це передати, що вона не інфантильна, безхарактерна «гарна» дівчина. Ні, через специфіку ситуації, у яку вона потрапляє, її характер загартовується. Вона сильна людина, може дати відсіч. Якщо знадобиться грубе слівце – ну що ж, значить, інакше не можна було. Є моменти, коли їй щось не подобається, коли вона демонструє свій характер.
Вона кльовий персонаж і мені сподобалося її грати. Сподіваюсь, глядачам також буде цікаво. Бо я намагаюсь зробити її різною та об’ємною.
У тебе за сюжетом стається два романи. Одна любовна лінія з Максимом Самчиком, який грає твого першого хлопця, інша – із Сергієм Лузановським. Розкажи, як тобі було грати романтичні сцени з ними і які склалися стосунки у вас на майданчику?
Знаєш, любов дійсно грати складно. Бо маєш знайти спільну мову з партнером, маєш довіряти йому й тобі має бути комфортно з цією людиною.
Так сталось, що ці дві історії дуже різні. Напевне, і такі ж стосунки в мене склалися з партнерами. Можу сказати, що там де була любов – була любов, а там де були більш прохолодні й відсторонені стосунки – так і було. І я вважаю, що це дуже добре вплинуло на те, що відбувається в кадрі. Але враження від обох партнерів в мене гарні.
А які склались стосунки з твоєю екранною родиною – Олександром Кобзарем, Наталею Долею та Вікою Левченко?
Дуже теплі. Коли був крайній знімальний день у Саші з Наташою, Віка почала плакати, я на неї подивилася й теж очі полізли на мокре місце. Ми так розчулилися в той момент. Було так прикро, що ми розлучаємось. Авжеж, сподіваюсь, що не раз ще перетнемось на інших проєктах, але в нас дійсно склалася справжня сім’я за знімальний період. І в той момент було так по-дитячому сумно. Вони всі прекрасні люди й дуже професійні актори.
Та й взагалі, це стосується всієї знімальної групи. Неймовірний каст, нереальна команда. Я повторюся вкотре, але справді вважаю, що мені неймовірно пощастило потрапити у цей проєкт. Що саме тут відбувся мій великий акторський дебют у повному метрі. Я дуже щаслива людина.
Таких історій у нас ще не було. І вона дуже цікава, дуже класна й надихає. Люди, які будуть дивитися це, думаю, їм сподобається. Вони зроблять висновки. Вони почнуть вірити в себе, надихати, підтримувати один одного. Мріяти і не зупинятися ні перед чим.
