Кіборги в цифровому світі, що не мають гендеру та статі: що таке кіберфемінізм
Кіберфемінізм. Звучить велично та важливо, чи не так? Загалом усе, де є приставка «кібер» — уже апріорі круте. Але напередодні дня рівности говоримо саме про кіберфемінізм.
Не дивуйтеся, що ви раніше могли не чути про цю течію. Вона виникла відносно нещодавно — саме коли технології та цифровий світ були в розквіті свого розвитку. Якщо гуглити це поняття, вам випаде безліч статей, написаних максимально складною мовою. Тож, найімовірніше, якщо ви не фанат/ка філософських праць, то зрозуміти буде складнувато.
Ми багато почитали про кіберфемінізм, а також поспілкувалися з дослідницями, які його вивчають. Розповідаємо, що таке кіберфемінізм і навіщо він нам (людству) потрібен.
Поняття без визначення
Складність цієї теми в тому, що чіткого визначення поняття «кіберфемінізм» немає. Але не поспішайте закрити цей матеріал. По суті, кіберфемінізм — це філософія, пов’язана з розумінням і використанням цифрового світу.
Самі феміністки відмовилися давати конкретне визначення. Деякі теоретики згодом намагалися, але в підсумку цих визначень стало занадто багато. Основна ідея — подолання патріархального укладу в новому безстатевому просторі комп’ютерів.
Саша Канцер, кіберфеміністка та історикиня:
У суспільстві нині часто критикують якісь певні форм спілкування, опосередковані технікою: що онлайн-освіта — не зовсім освіта, а онлайн-стосунки — не зовсім стосунки тощо.
Так не дуже коректно говорити в науковому, чи конкретніше — антропологічному, культурологічному контексті. Але дослідники справді зазначають (без оцінки) зміщення змістовних кордонів і чуттєвости. З’являються нові типи спілкування — як із живими людьми, так і з об’єктами — фотографіями, історіями, даними тощо.
Кіберфемінізм — не те саме що трансгуманізм, але їх об’єднує ідея деконструкції тіла як суто натурального і взагалі спростування всіх конфліктів та емоцій довкола поняття «природність».
Деконструкція — це поняття французького постмодернізму ХХ століття, під яким розуміють, якщо казати простими словами, розчленування сталого уявлення в умі на менші частини, але це не деструкція, бо ці частини можна безкінечно компонувати й перезбирати на новий лад. Важливо це пояснити, бо, на мою думку, кіберфемінізм — це переважно про науку і філософію, а меншою мірою про якийсь громадянський активізм.
Будь-який фемінізм існує взагалі у двох вимірах: академічному й активістському, але кіберфемінізм варто визначати через концептуальний, теоретичний пласт. Тіло — це нестабільна історична конструкція органів, яку потрібно вивчати, вивчати, як тіло політизується й маніфестує себе в нових типах просторів і віртуальних середовищах.
Кіберфемінізм логічно випливає з розвитку філософії у ХХ столітті. Такою собі транзитною постаттю, мабуть, був французький філософ Жільбер Сімондон — можливо, перший філософ техніки. Тому відповідь на питання, для чого потрібен кіберфемінізм, збігається з відповіддю на питання, для чого потрібна філософія та розвиток філософії.
Як усе починалося
Анна Ваколюк, дослідниця кіберфеміністичного руху:
Кіберфемінізм набув популярности в 1990-ті роки, але його витоки можна знайти ще в науковій фантастиці та кіберпанку 70-80-х років. Тоді філософиня Донна Гаравей написала свій «Маніфест кіборгів», який є, напевно, найпопулярнішою книгою, яку згадують, коли йдеться про кіберфемінізм.
Гаравей створює ідею Кіборга — постгендерної істоти, яка виникає внаслідок синтезу людини та машини. Але кіборг це не тільки про прикольні роботичні кінцівки. Це також про множинні та гібридні ідентичності, які ми можемо комбінувати, виражати та створювати за допомогою нових технологій. Цей образ кіборга провідний у кіберфемінізмі.
Піддамся спокусі спростити тут і скажу, що це щось на подобі «квір-ідентичности», але з елементами кіберпанку, біохакінгу й трансгуманізму.
Отже, ситуація така: у 1990-х відбувається технологічний бум, поширюються персональні комп’ютери та інтернет, у кінотеатрах показують «Матрицю». Водночас жінки — досі маргіналізована група, сфера IT — здебільшого чоловіча справа, феміністки шукають нові можливості для активізму та самовираження. І тут виникають різні кіберфеміністичні групи.
Спочатку кіберфеміністки хотіли перетворити людину в інтернеті в безстатеву істоту. Створити нове суспільство, де не було б жодного гендерного розподілу. Проте цей концепт суперечив класичному фемінізму: це було швидше не про подолання чоловічої влади, а про неіснування і чоловіків, і жінок.
На тлі цих переконань народився дух революції: створювалися комп’ютерні ігри, у яких мутанти вбивали Великого Татка Центрального Процесора та боролися з владою фалоса, випускалися тематичні зіни та маніфести, у яких навмисно не визначалася сутність кіберфемінізму.
«Ми — сучасні вагіни, позитивістки, противниці здорового глузду, не обмежені нічим, звільнені, не ті, хто пробачає. Ми бачимо мистецтво своєї вагіни, ми створюємо мистецтво своєї вагіни. Ми віримо в насолоду, безумство, святість і поезію. Ми — вірус нового світового безладу, що розриває символізм зсередини, саботажниці Таткового Мейнфрейму. Клітор — прямий шлях до матриці. Ми — VNS Matrix, знищувачки морального кодексу, найманки зображення, що йдуть на вівтар приниження, промацують внутрішній храм. Ми говоримо на мовах, руйнуючи, розсіюючи, спотворюючи дискурс. Ми — вагіни майбутнього».
Лунає доволі анархічно. Це — маніфест художнього колективу VNS Matrix, перших кіберфеміністок. Його написали 1991 року, на хвилі підйому кіберкультури, коли глобальна мережа тільки виходила в публічний простір.
Кіберфеміністки бачили в нових технологіях засіб для боротьби із статевим і сексуальним поділом. Вони розуміли, що культури, які виникають у мережі, мають відбиток гендерних стереотипів, однак вірили, що інтернет стане знаряддям звільнення жінки. Мережа розглядалася ними як простір для нічим не обмеженої дискусії, вони закликали не боятися технологій, а об’єднуватися з ними, досліджуючи можливості «коеволюції» жінок і машин.
У 1997 році відбулася перша кіберфеміністична конференція, де й вирішили не виносити чіткого визначення цього поняття. Замість цього схвалили «100 антитез» — список того, чим кіберфемінізм не є. Наприклад, це не постмодерн, не модна заява, не медійна качка, не фантастика і «не про нудні іграшки для нудних хлопчиків».
Але через те, що віртуальний світ став продовженням реального, кіберфемінізм у початковому вигляді не розумів, як співпрацювати з розвитком цифрових платформ, оскільки він був швидшим й інтернет не народжував кіборгів — гендерні ролі перейшли в інтернет і ще більше там закріпилися.
Анна Ваколюк:
У сучасному контексті можна говорити про посткіберфемінізм. Він із феміністичної перспективи дивиться на соціальні мережі, кібербулінг, етичний вимір штучного інтелекту, біохакінг для трансгендерів та інші актуальні сьогодні речі.
По суті, кіберфемінізм важливий і потрібний у трьох вимірах:
- використання нових технологій як інструменту для боротьби за свої права та художнього вираження своїх ідей;
- заохочення жінок іти в технічні сфери, де досі переважають чоловіки;
- стеження за тим, щоб нові технології поліпшували становище жінок та інших маргіналізованих груп, а не погіршували його.
Кіберфем-мистецтво
Першим кроком до усвідомлення кіберфемінізму було не продумування теорій, а виробництво предметів мистецтва. У цій галузі ідеї ніколи не застарівають, а набувають нових форм.
Приклад — робота австралійської художниці Лінди Демент «Cyberflesh Girlmonster» 1995 року. Для цієї роботи Демент відсканувала частини тіл близько 30 жінок і записала їхні звуки. Потім об’єднала це все й отримала монстра-кіборга.
Серед останніх робіт можна виділити «World of Female Avatars» Евелін Штермітц, що являє собою зібрання цитат і фотографій жінок з усього світу, представлене в інтерактивному браузерному форматі.
У 2015 році створили відеоперфоманс «American Reflexx», де дівчина в короткій синій сукні, на високих підборах і масці із дзеркальною поверхнею пройшлася вулицею в Південній Кароліні. Натовп ображав дівчину, обливав водою її, шльопав по сідницях і штовхав. Вона ж майже ніяк не взаємодіяла з ними. Артпроєкт покликаний показати гендерне сприйняття та проблему насильства над жінками.
Анна Ваколюк:
У 2019 році в Києві проходила мистецька лабораторія Metamorphoses Lab, де, зокрема, і про кіберфемінізм була окрема дискусія.
На цій лабораторії вони зачіпали тему флешмобу #metoo. Це, власне, дуже показовий приклад сучасного кіберфемінізму. Саме завдяки новим технологіям жінкам вдалося масово заявити про проблему сексуальних домагань на весь світ. В Україні теж був схожий флешмоб під назвою #яНеБоюсьСказати.
Сексизм у технологіях
Анна Ваколюк:
Дуже базова проблема, про яку говорять різні феміністичні напрями, — стереотип, що технологічна сфера — це чоловіча справа. Попри те, що є чимало успішних жінок в IT-сфері, у нас ця галузь досі асоціюється з умовними Марком Цукерберґом чи Стівом Джобсом. Але завдяки поширенню фемінізму та ідеї різноманітности нині жінок в IT вже набагато більше, ніж раніше.
Яскраві приклади сексизму в нових технологіях можна побачити всюди, де програма чи техніка намагається імітувати людину. Наші GPS-навігатори говорять жіночим голосом. Те саме стосується й розумних асистентів на кшталт Siri чи Alexa. Вони закріплюють стереотипну роль жінки як помічниці.
Схожа проблема існує й у сфері секс-роботів. Більшість із них — «жінки». Щодо етичности цього явища досі відбуваються великі дискусії. З одного боку, вони потенційно можуть відвернути чоловіків від насильства над реальними жінками. З іншого – культивують образ жінки, яка є пасивною, з якою можна робити що завгодно і яка не може сказати «ні».
На просторах інтернету сексизм виражається здебільшого в текстових образах і стереотипних медіаобразах. Також жінки можуть зіштовхнутися з цькуванням за свою зовнішність чи погляди. Але з цим у принципі будь-хто зіштовхується в інтернеті незалежно від гендеру. Ще проблемою є порнопомста, адже її жертвами здебільшого стають жінки. За допомогою інтернету тепер легко помститися своїй колишній дівчині, зливши в мережу її відверті світлини чи відео.
Purple Female Cyborg Body Floating in a
Pink Purple Liquid Tank Chamber with Yellow Cables 3d illustration 3d render
Саша Канцер:
Технічні новинки, те, як вони вигадуються, лобіюються, потім збираються на заводах чи в лабораторіях, і те, як потім продаються і/або поширюються, — це все залежить від тих стосунків та ієрархій, які вже побудовано в суспільствах.
Кіберфемінізм в цій оптиці — це умонастрій, який дає змогу критично подивитися на ідею прогресу. Можливо, це парадоксально звучить, бо техніка в нашій культурі все ж таки тісно пов’язана з цінностями прогресу. З’являється можливість шукати та творити прогрес так, як ти його розумієш, а не так, як нав’язують китайська комуністична партія чи Цукерберґ.
Останній, до речі, дуже всіх насмішив, коли сказав, що в «нормальної людини» в інтернеті має бути тільки один образ, один імідж, а якщо вона має два і більше акаунтів і різні інтернет-персони, то вона нецілісна/нечесна. Мені здається, тут видно, наскільки далекі такі владні люди від того, що відбувається в низовому інтернеті простих людей.
Також виявилось, що прогрес сам по собі без фемінізму мало полегшив життя жінок. Звільнений час завдяки, наприклад, пральній машинці, жінка за суспільними очікуваннями мусить зайняти якоюсь іншою роботою.
Від жінок нині вимагають, і вони так починають зрештою це сприймати як їхній власний внутрішній голос: щоб помешкання було ідеальним, стерильним, але одночасно ще екологічним, або стильним, або ще якісь додаткові вимоги. І, звичайно, тепер дуже важко пояснити чоловікам, що не мають цього досвіду, що пральна і посудомийна машина не розв’язує проблем.
Нові форми комунікації, нова інтернет-культура, важливість смартфонів — на це все люди погодилися швидко. Набагато складнішим виявилося визнати стару проблему, що більша частина праці на планеті — домашньої праці, не оплачується й виконується жінками.
Техніка часто з’являється внаслідок експлуатації робітників, принципи, закладені в її виробництві, — напівсексистські або відверто сексистські (наприклад, застосунки для відстеження члена сім’ї через смартфон, які рекламують як спосіб контролювати пересування дружини чи доньки).
Утопічна агендерність
Анна Ваколюк:
Ця тенденція працює в обидва боки. Ми можемо зробити технології агендерними, а технології можуть зробити агендерними нас.
У сучасному кіберфемінізмі приділяють особливу увагу біоінженерії. З часом за допомогою технологічних інструментів ми зможемо конструювати свої тіла та за бажанням робити їх агендерними. Тобто тут ідеї кіберфемінізму й трансгендерности справді впливають на технології та стимулюють дослідження в цій сфері.
А щодо агендерности технологій, поки що це відбувається здебільшого до моменту персоніфікації. Тобто ми можемо назвати робота-пилососа агендерним. А от штучний інтелект, який виступає у ролі твого помічника чи компаньйона, — уже важче. Щонайменше штучний інтелект буде навчатися на реальному матеріалі з нашого спілкування. А гендерні маркування ми використовуємо постійно. Тому спершу треба буде розвинути ідею агендерности в самому нашому суспільстві. Ну і, звісно, те, якою буде технологія, безпосередньо залежить від розробників, які її створюватимуть. А створюють вони здебільшого персонажа з чітким гендером.
Сьогодні насправді є намагання робити гендерно-нейтральний штучний інтелект. Наприклад, є Replika — додаток із «розумним» чат-ботом, який покликаний стати другом користувача. Там можна обрати компаньйона з різною зовнішністю та голосом — жіночими, чоловічими чи гендерно нейтральними. Але початково компаньйонкою все одно є симпатична дівчина.
Загалом, думаю, що кіберфемінізм ще у 80-90-х роках дав поштовх ідеї агендерности технологій та кіборгізації самої людини, яка призведе до знищення гендеру. Так само кіберфеміністки були піонерками використання інтернету для активізму. Усі ці ідеї та інструменти використовують і нині різні рухи, але вже без прив’язки до кіберфемінізму.
Pink Cyborg Bust 3d illustration 3d render
Кіберфемінізм в Україні
Анна Вакалюк:
Тут треба розуміти, що кіберфеміністками первинно називалися жінки, які використовували інтернет в активізмі, коли це ще не було мейнстримом. У 90-х в Україні комп’ютери були далеко не у всіх. А коли вони поширилися в нас, то й кіберфемінізм як рух став занепадати. Бо інтернет став звичною справою й частково втратив свій революційний шарм як анархічний вільний простір. І феміністичні рухи в нас використовували інтернет уже без зайвих ярликів «кіберфемінізму».
Але так, на жаль, у нас ця тема не дуже поширена. Проте кіберфемінізм час від часу виринає в галузі філософії. Є українські переклади статей Донни Гаравей (можна почитати тут і тут). Також інколи бачу, що її тексти виносять на обговорення різні філософські клуби.
Є і програмістські жіночі ініціативи. Наприклад, R-Ladies — зібрання жінок, які разом вивчають мову R.
Тож насправді чимало кіберфеміністичного відбувалося і в нас, але його просто не називають цим словом. Хоча, як на мене, було б добре мати якусь окрему спільноту чи рух, які будуть присвячені конкретно кіберфемінізму.
Думаю, для України актуально використовувати нові технології як інструмент для активізму та заохочувати жінок йти в IT-галузь. Усе ж таки проблема андроїдів зі стереотипними жіночими рисами для України поки не актуальна, адже в нас серйозних розробок у цій сфері немає.
Ще актуальними будуть освітні заходи для жінок із кібербезпеки й протидії кібербулінгу та порнопомсті.
Але основне, як на мене, — залучення жінок в IT-галузь. Це реальний шанс отримувати високооплачувану роботу, що дасть їм більше свободи. Крім того, так жінки безпосередньо долучаються до створення нових технологій, а отже можуть просувати там феміністичні ідеї. Якщо жінки будуть ще й об’єднуватися, то зможуть ефективно боротися із сексизмом на робочому місці. Або створювати якісь високотехнологічні мистецькі проєкти, наприклад, феміністичні відеоігри.
Загалом дуже багато різних перспектив!
