Християнські татуювання: хто та навіщо їх робить?
Коли подорожуєш Хорватією, у глухих селах можна зустріти примітних бабусь із безліччю християнських татуювань на різних частинах тіла. Це пов’язано з традицією, про походження якої досі сперечаються вчені. Про неї розповімо в матеріалі.
Коли почали робити християнські татуювання?
Деякі історики вважають, що хорватські дівчата стали наносити татуювання на тіло за часів навали Османської імперії в період між XV і XIX століттями. Зображення були тісно пов’язані з християнськими символами. Їх наносили не тільки з естетичною метою, але й заради безпеки.
Хрести наносили уздовж зап’ястя дівчини, щоб підкреслити її релігійну вірність та уберегти від крадіжки загарбників. Іноді малюнок доповнювали орнаментами у вигляді рослин. На тильній стороні руки можна було побачити коло з відгалуженням смуг, що символізувало сонце, млин, як головну «годувальницю», і родинні зв’язки.
Ідею про те, що татуювання пов’язані лише з християнськими традиціями, привніс археолог Леопольд Глюк.
Ритуал нанесення татуювань у хорватів називається «бокань» або «сіканов». Однак він не зміг відшукати схожого терміну в сербів, албанців або чорногорців. Відповідно, він вирішив, що явище це з’явилося не так давно.
Окрім того, Глюк зазначає, що літні жінки-татуювальниці проводили ритуал дівчаткам із 12 по 16 років на церковні свята – День святого Йосипа або у Страсну п’ятницю.
Археолог Чіро Трухелке вважає, що перші татуювання належать до періоду проживання на території Хорватії, Боснії та Герцеговини іллірійських племен.
Інструменти, схожі на голки для татуювань, були знайдені при розкопках у гробницях племен. Виготовляли їх із кісток тварин або з гілок дерев. Замість чорнила використовували сажу – так звану «паленку».
Учений вважає, що хрест у хорватів є язичницьким солярним символом. Його варіації наносили на одну руку. Водночас другу руку оперізували місячні символи.
Зображення тварин, рослин і зірок він пов’язує з культом родючості, який існував у Хорватії до появи християнства. Також Чіро згадує, що подібними татуюваннями прикрашають себе не тільки католички, а й православні панянки та мусульманки, у яких подібний вид тілесного мистецтва не вітається релігією.
Іноді дівчата за допомогою татуювань демонстрували статеву зрілість і готовність до заміжжя.
Літні жінки наносили татуювання до значущих подій у житті та могли «прочитати» по них історію сім’ї. Деякі з них прикрашали себе точками й лініями, що свідчить про елементи ромських тату-традицій на Балканах.
З приходом комуністичної влади цей ритуал поступово відходив у небуття. Його почали тісно асоціювати з кримінальним світом.
Сьогодні татуйованих жінок можна зустріти в деяких селах Хорватії. Вони не здатні нічого розповісти про те, коли та як з’явилася ідея прикрашати своє тіло. І навіть Трухелке й Глюк не змогли свого часу домогтися від них зрозумілих відповідей.
Чи залишиться традиція робити подібні татуювання?
На жаль, традиційні балканські тату скоро кануть в Лету. Зараз їх можна зробити в салоні Razzouk Ink поруч з Яффськими воротами в Старому місті Єрусалиму. Цей тату-салон з’явився у 1300 році та, як зазначає Католицьке інформаційне агентство, «продовжує одну з найдавніших традицій татуювання у світі», засновану ще за часів хрестових походів.
46-річний власник Razzouk Ink Вассім Рацзук (Wassim Razzouk) в одному з інтерв’ю розповів:
«Ми – копти, ми походимо з Єгипту, а в Єгипті існує традиція татуювання християн, і мої давні предки були одними з тих, хто татуював християн коптів. Це традиційна практика, яка виникла ще в Середньовіччі або навіть раніше.
Паломництво на Святу Землю в той час вважали подією, яка відбувалася раз в житті. Це було не так просто, як сьогодні, замовити квиток через інтернет. Тому татуювання стало якимось доказом, свідченням паломництва.
Паломництво на Святу Землю – головна подорож у житті, і отримання цього татуювання було остаточним свідченням паломництва – як штамп, і ця традиція продовжується до сьогодні. Вона не проходить і не змінюється попри те, що потрапити на Святу Землю стало набагато простіше. Це як знак гордості та честі».
