Cпецпроєкти

Тортури вогнем і диба: як відбувалося полювання на відьом в Україні та світі?


Відьми – одні з найпопулярніших персонажів світового фольклору. Суди над ними асоціюються з похмурим та жорстоким Середньовіччям. Та мало хто знає, що відбувалося полювання на відьом і в Україні.

Жінки та чоловіки зазнавали гонінь з боку церкви та світської влади. Детальніше про це явище можна прочитати у книзі Катерини Диси «Історія з відьмами. Суди про чари в українських воєводствах Речі Посполитої XVII-XVIII століття».

Орієнтуючись на дослідження, bit.ua розповідає про полювання на відьом в Україні та світі.

Полювання на відьом – як це регулювалося законом?

З початку XIII століття в європейських країнах починає розвиватися кримінальне судочинство. Поступово виділяються основні принципи судового процесу, які у XVI столітті стають основою так званої інквізиційної процесуальної системи.

Одна людина могла виступати і суддею, і слідчим. Навіть бувало так, що сторони обвинувачення і захисту поєднували функції.

В той час більшість європейських країн вже мали нормативні акти, що передбачали переслідування відьом. У Франції це була постанова Паризького парламенту 1390 року, Священної Римської імперії – Каролингский кодекс 1532 року, в Англії – Статути Єлизавети І (1563 роки) і Якова І (1604 року).

Також варто згадати легендарний «Молот відьом», який не був офіційним документом, але мав інструкції для магістратів по виявленню відьом та доведення їхньої провини.

Місцеві суди, які діяли на українських землях у складі Речі Посполитої, користувалися в своїй діяльності зручними коментарями Бартоломея Гроїцького. У розділах «Вибірка артикулів з імперських законів» і «Докази проти відьом» розповідалося про принципи судочинства над відьмами.

Щоб довести богопротивне злодіяння громадянина, необхідні були свідчення не менше двох свідків або визнання самого обвинуваченого. У підозрюваного слід було дізнатися, як і коли він/вона використовував/-ла чаклунські заклинання, які слова при цьому вимовляла. Слідчо-оперативна група того часу мала провести обшук в приміщенні обвинуваченого і вилучити речові докази, якщо такі були. Звичайно ж, самим вагою доказом був договір з дияволом. Однак на практиці його знаходили рідко і не завжди після нього наступала смертна кара.

Найчастіше причиною розправ ставав «малефіцій» (лат. Maleficium) – нанесення матеріального збитку за допомогою чаклунства. Можна було використовувати тортури, щоб прискорити процес дізнання. Однак сам Бартоломей застерігав, що мучити смертного необхідно, коли є вагомі докази його занять відьомством, наприклад, в разі втечі від правосуддя.

Катувати можна було не більше трьох разів, якщо після цього людина не зізнавалася, її слід було відпустити. На наступний день вона повинна була повторити показання з доброї волі. Перед дізнанням підозрювану (-ого) стригли і голили, щоб виявити на тілі відьомські мітки і запобігти несанкціонованому використанню чар. Але ці приписи не завжди враховувалися суддями.

У 1730 році шляхтич Лукаш Малинський звинуватив селянку Марину Перисту в спробах зачарувати його і його сім’ю. П’ятеро свідків підтвердили, що вона хвалилася можливостями зачарувати свого пана, але сама Марина цього не визнавала. Її стали катувати. Ні диба, ні тортури вогнем не змогли вибити з неї показання. Однак її все одно засудили до смертної кари, оскільки свідків було багато.

Водночас українські магістрати часто орієнтувалися на власну судову традицію і карали за відьомство штрафами або побиттям.

Палай, відьмо, палай

Існує чимало міфів навколо судових процесів над відьмами.

По-перше, не всіх засуджували до страти і всім завдавали тортур. По-друге, карали за чаклунство не тільки жінок. Стверджувати ми це можемо, аналізуючи збережені документи, в першу чергу судові акти.

Катерина Диса проаналізувала 198 кримінальних справ щодо відьом на українських землях. Велика частина з них (158 справ) розглядалися в Волинському (Луцьк, Дубно, Ковель та ін.), Подільському (Бар, Кам’янець, Сатанів та ін.) І Руському (Львів, Самбір та ін.) воєводствах. Але були суди над відьмами і в Гетьманщині, землі якої згодом опинилися у складі Російської імперії.

У багатьох людей склалося хибне враження, що полювання на відьом стосувалася виключно жінок. Професор Джеффрі Скарр в книзі Witchcraft and Magic in 16-17 Century Europe зазначає, що в Англії, Данії та Угорщини переслідували лише 10-15% чоловіків.

В середньому в Європі за відьомство до відповідальності притягнули 20-30% чоловіків. Але ось в Фінляндії цей показник становить 50%, в Росії – 70% (дані XVII столітті), а в Ісландії – 90%. Катерина Диса зазначає, що в Україні чоловіки представляли 22% звинувачених.

Катування – дороге задоволення

У той час утримання в місті ката було розкішшю. Навіть в самий страшний період бруталізації європейського судочинства на всю Баварію було 5 катів. Вітчизняні ж мучителі були в трьох українських містах: Львові, Кам’янці та Кременці. А в Києві власного терзателя не було до кінця XVIII століття. Тому незасудження людини до смерті економило казенні гроші.

Крім того, професія ката в Україні та Європі вважалася проклятою. Слово «кат» використовувалося як для образи, так і для залякування.

Загалом українські суди над відьмами характеризувалося своєю «м’якістю» в порівнянні з європейськими. Насамперед завдяки тому, що на українських землях рідко вдавалися до проведення слідства. І вітчизняні магістрати ніким не керувалися “згори”.

Не такий страшний чорт, як нам його малюють

В західноєвропейських країнах образ відьми формувався завдяки симбіозу уявлень про чаклунство і демонологію представників духовенства, мислителів та простого народу. Саме синтез породив такі явища, як договір з дияволом, шабаші, нічні польоти, магічні властивості речей та інше.

У XV – XVI століттях в Західній Європі відбувається історико-культурний процес, званий демонічною навалою. Проповіді, книги, скульптури, гравюри, картини демонструють глядачам слуг сатани, які повинні викликати трепет і жах. А ось православне мистецтво такими сюжетами похвалитися не могло. Зображення диявола можна зустріти на картинах, головною темою яких стає зішестя Христа в пекло.

Страшне звіроподібне чудовисько дивиться на сина Божого з безодні. Цей образ з’являється рідко.

На картині «Зішестя в пекло» того ж Андрія Рубльова диявола годі й шукати.

Популярним є зображення сатани на обкладинці книги «Меч духовний» Лазаря Барановича, надрукованій в 1660 році. Рогата князь тьми (правий нижній кут) в шатах веде корабель з грішниками і єретиками.

Найчастіше сатану представляли у вигляді змія (це і є споконвічний біблійний образ). І звичайно ж, багато хто бачив картини, як Георгій (Юрій) Змієборець завдає смертельний удар сатані списом.

З інфернального бестіарію на православних іконах можна зустріти бісів і демонів. На дереворитами з книги «Повесть удивителна, о дияволе, яко прииде к Великому Антонию, e образе чловечесте, хотя каятися» біси з’являються у вигляді сатирів.

На картинах із зображенням Микити Бесогона біс є маленьким, карикатурним персонажем з тоненькими кінцівками, викривленим обличчям і крилами.

На іконі Страшного суду кінця XV – початку XVI ст. села Мшанець (Старий Самбір) вдається розглянути демона у вигляді двоголового пса. З рота його виповзає змій, підтримуваний диявольською свитою.

Однак цей візуальний ряд не зрівняється з тією кількістю образів зла, яким може похвалитися західноєвропейський християнський фольклор.

І як пише Катерина Диса: «Дивує той факт, що в православному мистецтві знайшлося місце для відьом».

Жінку, схильну до покарання за злодіяння (розтягнута на дибі, прив’язана до стовпа або її грудей кусають змії), зображували в нижніх частинах картин. Найчастіше вона страждає разом з іншими грішниками. Наприклад, її ми можемо бачити на іконі Страшного суду з колекції Львівського музею українського мистецтва.

Тобто в православній іконографії відьма виступає другорядним персонажем, який не заслуговує центральної уваги. Вона не прирівнюється до демонів та бісів, яким приділена особлива увагу в церковній творчості. По суті, вона є звичайним грішником. І це факт підтверджується в православних текстах.

Священники Антоній Радивилівський та Іоаникій Галятовський вважали, що відьомство є смертним гріхом. А Галятовський акцентував увагу на тому, що відьми поклоняються дияволу як Богу. Однак слід врахувати той факт, що таким дияволопоклонником був будь-який грішник.

Така різниця в ставленні до відьомства відобразилася і в покараннях за договір з дияволом.

У 1757 році молодий послушник з Києва Григорій Сердюковський (16-річний хлопець) випив зайвого і вирішив написати листа Люциферу. Він просив 50 рублів, а натомість обіцяв віддати свою душу. З похмілля Григорій усвідомив що накоїв і відправився покаятися настоятелю Алімпію. Той бідолаху вислухав, скликав спеціальну комісію, яка постановила: раз нікому своїми діями не завдав шкоди, то хай покається, а його пробачать.

А ось з паном Альбертом Віроземським в 1641 році історія завершилася не настільки добре. Його засудили за підробку церковних документів. Він дозволив собі справляти обряди: хрещення, вінчання, одруження і т.д.

Розуміючи своє становище, в тюрмі він написав на стіні наступний текст: «Я своєю кров’ю ставлю підпис і віддаю себе під владу князя Люцифера. Натомість за це прошу двадцять років життя, після чого він має право взяти мене з душею і тілом. За цим контрактом відрікаюся від Бога і віддаюся у владу всім дияволам, зобов’язуюсь служити їм і їх прославляти, а вони повинні мені давати все, що я нуждаюсь.Прошу звільнити мене з в’язниці цієї ж ночі. Цей контракт підписую з Вегліком Борутою, який винесе мене з в’язниці».

Варта побачила договір, і суд засудив Альберта до спалення на вогнищі, аргументував це тим, що винуватець скоїв найстрашніший злочин за всю історію міста.

Як ми змогли дізнатися, полювання на відьом в Україні не тільки існувало, але і мало характерні риси, відмінні від західноєвропейських. Було воно і на територіях Речі Посполитої, і Гетьманщини. Судили як чоловіків, так і жінок. Більш «м’які» рішення і позитивна статистика, в порівнянні з іншими країнами, стали можливими не в останню чергу завдяки впливу православної культури – образотворчої та письмової.

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь