Ліки від туберкульозу і засіб проти ожиріння: заплутана історія антидепресантів
Вперше антидепресанти з’явилися у 50-их роках минулого століття. Але ні тоді, ні зараз, лікарі точно не можуть пояснити, як вони працюють. Дія антидепресантів починається лише через два тижні після початку їх прийому, людям з депресією вони піднімають настрій, зменшують тривогу, покращують психічний стан. У той час як здорові люди щасливішими від них не стають.
Але не всім людям з депресією допомагають антидепресанти. І чому вони не допомагають, це також цікаве питання. Ці ліки відомі також великим спектром побічних ефектів, від нудоти і безсоння до зниження лібідо.
Історія появи антидепресантів цікава і заплутана. Можна сказати, що їх винайшли випадково.
Що таке антидепресанти?
Антидепресанти — це психотропні лікарські засоби, які застосовуються для лікування депресії. Вони впливають на рівень нейромедіаторів, зокрема серотоніну, норадреналіну і дофаміну.
Антидепресанти поділяються за хімічним складом на:
- трициклічні — перша група антидепресантів, які винайшли у 1950-их роках. Досі можуть використовуватися для лікування важких форм депресії і мають велику кількість побічних ефектів;
- інгібітори моноаміноксидази — відомі як високоефективні антидепресанти, які ще можуть використовувати для лікування панічного розладу та соціофобії;
- селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну — це сучасна група антидепресантів із порівняно легкою переносимістю.
«Мене люди запитують, чи я щасливий від того, що приймаю антидепресанти. Я відповідаю їм, що ні. Але я щасливий, що більше не потрібно страждати від того, що потрібно поснідати або відповісти на дзвінок», — розповідає Ендрю Соломон, автор книги «Полуденний демон: Атлас депресії».
Побічний ефект ліків від туберкульозу
У Нью-Йорку в 1951 році розпочалися клінічні випробування двох нових препаратів від туберкульозу — ізоніазид та іпроніазид. Участь у дослідженні взяли пацієнти із запущеними і важкими формами туберкульозу, яким вже не було що втрачати.
Через деякий час лікарі помітили цікавий побічний ефект від ліків. Їхні смертельно хворі пацієнти відчули приплив сил, у них покращився настрій, повністю минули пригніченість і безнадія.
Ізоніазид та іпроніазид виявилися не надто хорошими препаратами від туберкульозу, але як засіб при лікуванні депресії показали себе чудово.
До речі, поява цих препаратів — це двічі випадковість. Ліки від туберкульозу синтезували з речовини гідразин, який використовували під час другої світової війни, як компонент ракетного палива.
У 1952 році французький психіатр Жан Делей опублікував доповідь про лікування депресії ізоніазидом. Після нього американські колеги-психіатри, Макс Лур’є і Гаррі Зальцер також зробили подібні висновки і назвали цю групу ліків антидепресантами.
Попри хороші клінічні результати ізоніазиду та іпроніазиду, в 60% випадках засіб виявився ефективним в боротьбі з депресією, незабаром ці препарати заборонили. Вони були надто токсичні для печінки і супроводжувалися складними побічними ефектами.
Британська літографія 1830-х років, що зображає чоловіка в оточенні маленьких демонів, які символізують депресію.
До речі, на декілька років раніше, інші вчені також винайшли антидепресант, який використовують досі. У 1948 році у Швейцарії в лабораторіях компанії «Geigy», з препарату аміназин синтезували іміпрамін. Науковці навіть провели клінічні випробування, успішність яких їх настільки шокувала, що вони відклали своє відкриття на декілька років. І заговорили про нього лише у 1954 році.
У 1961 році препарат іміпрамін зареєстрували під ім’ям меліпрамін. Він став найпопулярнішим антидепресантом на довгі роки. Найчастіше його використовували при лікуванні депресії, яка супроводжується млявістю, апатією, занепадом сил.
У 1955 році методом випадкового перебору знайшли перший транквілізатор-бензодіазепін — хлордіазепоксид, який вийшов під торговою маркою Librium. У 1963 з хлордіазепоксиду синтезували діазепам. Так, досить випадково, склалася «велика трійця»: антидепресант, транквілізатор і нейролептик.
Що було далі? Спойлер — теорії
У 70-их роках минулого століття розвивається моноамінова гіпотеза, згідно з якою депресія є наслідком дефіциту норадреналіну, серотоніну та дофаміну. Саме їхній дефіцит відповідає за характерні психічні порушення при депресії.
Проте ця теорія, яка і досі може користуватися популярністю, все ж до середини 2000-их років почала втрачати позиції. Справа в тому, що у людини є безліч різновидів серотонінових рецепторів: 7 типів і 13 підтипів. Саме вони заважають пояснити, чому препарати з однаковою біохімічної активністю по різному діють на пацієнтів.
Серотонінові рецептори виконують в організмі людини безліч функцій. Але достеменно відомо, що вони не особливо беруть участь у формуванні настрою. Вчені почали краще розуміти механізм формування емоцій у людини, лише ближче до 2000-их років.
У ці роки починає набирати популярність нейропластична теорія, за якою емоції (і, відповідно, всі їхні патологічні відхилення) формуються в результаті сукупної діяльності різних частин мозку.
Простими словами, нейропластичність — це здатність мозку адаптуватися до змін навколишнього середовища. Це реалізується за допомогою функціональних і мікроструктурних змін в мозковій тканині, наприклад зміни рівня нейротрансмітерів або утворення нових асоціативних зв’язків. При депресії у мозку людини порушуються зв’язки між нейронами і не формуються нові.
Антидепресанти третього типу, тобто селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну, працюють саме над відновленням серотоніну. Дослідження показують, що завдяки лікам, кількість цієї речовини повертається в норму майже одразу, після прийому препарату. Проте, чому тоді люди з депресією відчувають ефект від антидепресантів лише через два тижні від початку лікування? Вчені зробили висновок, що серотонін — це лише посередник, а не причина депресії. Причиною цієї хвороби є щось інше. Тобто, робимо висновок, що ми досі не знаємо відповіді.
М’яка таблетка щастя — Прозак
У 1977 році вчені Рей У. Фуллер, Брайан Моллой і Девід Т. Вонг синтезували препарат Флуоксетин. Це вид третьої групи антидепресантів — селективний інгібітор зворотного захоплення серотоніну.
Флуоксетин під торговою маркою «Прозак» вперше представили на ринку США в січні 1988 року, а за два роки він отримав статус «найбільш популярного антидепресанту».
Цікаво, що спершу фармацевтична компанія Eli Lilly тестувала «Прозак» як засіб від високого кров’яного тиску, а потім як «засіб проти ожиріння». Потім його схвалили FDA США як препарат для лікування депресії у грудні 1987 року, а через місяць компанія почала продавати його «як щастя в блістерній упаковці».
До кінця 1988 року в Америці виписали 2,5 мільйона рецептів на нього, а в квітні 2002 року, кількість рецептів на «Прозак» зросла до більш ніж 33 мільйонів в рік.
«Прозак» підвищує рівень серотоніну, іншими словами нейромедіатора, який, як вважається, впливає на сон, апетит, агресію і настрій. Препарат працює зі зворотнім захопленням серотоніну, він уповільнював цей процес. Саме уповільнення збільшує рівень серотоніну, що покращує стан людей, які хворіють на депресію.
Варто розуміти, що «Прозак» завдяки вдалому маркетингу та обговоренням у ЗМІ, сприяв дестигматизації депресії. До психіатрів почали звертатися велика кількість пацієнтів. В одній лише Великобританії за 10 років продажів цього препарату, кількість пацієнтів з депресією виросла на 300%. Серед них були і ті, які просто хотіли позбутися емоцій, які здавалися їм надто важкими і неправильними.
Проте, цей препарат отримав неоднозначні відгуки вчених, пацієнтів, лікарів і викликав суперечки. У 2001 році виходить фільм «Нація прозаку», який зняли за однойменною автобіографією журналістки Елізабет Вурцель. Вурцель страждала від сильної депресії майже все життя і лікувалася препаратом «Прозак». Її книга і фільм стали історією, як на антидепресанти підсіла вся Америка, а потім і Європа.
Деякі незалежні дослідження показали, що «Прозак», хоч і мав меншу кількість побічних ефектів, насправді не був достатньо ефективним при лікуванні депресії. Згодом з’ясувалося, що компанія Eli Lilly ще до випуску препарату на ринок, знала про його неефективність.
Також вияснилося, що у середині 90-их років на компанію часто подавали в суд родичі пацієнтів, які приймали «Прозак» і покінчили життя самогубством. Виявилося, що на деяких пацієнтів, особливо на підлітків, пігулки не встигали діяти, як антидепресант, але розвивали стимуляцію до дії. Тобто до того, як людям стало легше і поверталася жага до життя, з’явилися відчуття сил і рішучості у прийнятті рішень, не виключно, покінчити життя самогубством. Про це Eli Lilly знала ще на стадії клінічних випробувань.
Бували і такі історії, що адвокати захищали підозрюваних у вбивстві, заявивши, що вони це зробили під впливом наркотику — Прозаку.
Зрештою, препарат перестав бути одним із найпопулярніших антидепресантів. У деяких країнах його заборонили. Але у США цей препарат все ще можуть виписувати людям, проте на упаковці є маркування, що ці ліки розвивають ризик самогубства.
Останні прориви
У 2019 році компанія Johnson & Johnson випустила препарат Ескитамін у вигляді назального спрею і призначений для лікування важких форм депресії. У склад препарату входять активні інгредієнти речовини кетаміну. Він працює майже моментально, що значно вирізняє його серед решти антидепресантів, які починають діяти лише через два тижні.
Дія кетаміну спрямована на глутаматні рецептори (більша частина сигналів у нашому мозку — це глутаматні сигнали) це ті нейромедіатори, завдяки яким наш мозок працює. Кітамін начебто перезавантажує головний мозок і зв’язки між його частинами.
Ескитамін працює подібно до електричного чи інсулінового шоку, але набагато легше і природніше. Тому його призначають лише пацієнтам, з важкими формами депресії, яким не допомагають звичайні антидепресанти.
Висновки
Антидепресанти — це не панацея при депресії. Вони можуть допомогти, а можуть не допомогти. Найчастіше психіатри радять своїм пацієнтам комбіноване лікування, тобто психотерапію плюс антидепресанти.
Науковці досі не можуть зрозуміти, що таке депресія, чому вона в усіх така різна і як її лікувати. Чому комусь антидепресанти підходить, а комусь ні. Є і ті, кому препарати протипоказані через інші проблеми зі здоров’ям.
«Я хочу сказати, що таблетки від депресії, які у нас зараз є — жахливі. Вони не надто ефективні, дуже дорогі і викликають багато побічних ефектів. Але я такий радий, що живу зараз, а не 50 років тому, коли майже нічого не можна було зробити з депресією. Сподіваюся, що через 50 років люди, почувши як лікували мене, лякливо здивуються дією доволі примітивних препаратів», — заявив Ендрю Соломон, автор книги «Полуденний демон: Атлас депресії».
За даними ВООЗ у світі на депресію у різних формах хворіють 280 мільйонів людей.
Якщо ви відчуваєте себе пригнічено, радимо звернутися до психотерапевта або психіатра. Депресія — це хвороба, яку може діагностувати лише лікар.
