Від підземелля до арт-простору. Чому варто відвідати шахту на ВДНГ
Автор bit.ua відвідав один з найцікавіших павільйонів ВДНГ, який є макетом вугільної шахти. Про унікальне місце, його долю і перетворення в арт-простір розповідаємо в репортажі.
Історія однієї шахти
Павільйон №13 ВДНГ в СРСР представляв киянам і гостям нинішньої столиці України досягнення гірничо-видобувної галузі. Називався він просто – «Вугільна промисловість». Унікальність цієї будівлі полягає в тому, що вона має верхній і нижній яруси. У наземної частини і зараз проходять виставки (про це трохи пізніше), а ось підземні приміщення є макетом реальної вугільної шахти. Вони мають протяжність 55 м і висоту близько 2,5 м. У них можна побачити, як виглядає забій, різні підземні виробки, гірничодобувне обладнання. Раніше можна було покататися на ліфті, точній копії тих, на яких шахтарі щодня спускаються на роботу. На жаль, зараз він не працює, частина обладнання розграбували після розвалу СРСР і в цілому шахта виглядає закинутою. Але це не применшує значущості цього місця.
Спустившись по спіралеподібному тунелю, ви зможете побачити залишки колії, по якій рухалася вагонетка (раніше вона стояла на рейках, і вхід до неї перегороджували масивні металеві ворота від протягів). Кілька приміщень з невисокими стелями демонструють квершлаги і бічні штреки шахти – похилий простір, де відбувається гірнича виробка, яка не має безпосереднього виходу на земну поверхню. Інтерес представляють і футуристичні крепи штольні – споруди, що зводяться для запобігання можливості обвалення навколишніх гірських порід. У народі їх називають «дупами дракона» через харакерні східчасті склепіння. На жаль, вугільного видобувного обладнання майже не залишилося. В цілому, якщо є бажання відвідати справжню шахту, але немає наснаги їхати далеко на Схід України, то рекомендуємо навідатися в ВДНГ. Звичайно, це лише пародія і не дасть того відчуття занурення під землю, але чим багаті, тим і раді.
Зараз шахту використовують для зйомок кліпів та телепередач. Наприклад, в ній проходила зйомка кліпу Шона Карра (зятя Ю.Тимошенко) на пісню DVS – Fallen Friends. Також тут проводилися рейви, що залишили по собі неприємний слід у вигляді свинських графіті. Хтось навіть намагався вирощувати цибулю.
Підземна опера і нове арт-простір
Нині шахту окупували художники, які організували арт-простір. І це, напевно, найкраще рішення для цього місця на даний момент, яке дозволить ще на деякий час продовжити його життя без вандалізму і злодійства. Зараз ви можете відвідати виставку опер «Корисні копалини», яка триватиме до 31.10.2021 року. Ця виставка побудована на образній системі трьох опер, продемонстрованих на сцені Національної опери України в 2016-2018 роках. Йдеться про «Лімб» Стефано Джервазоні, «Хліб. Сіль. Пісок» Карміне Челла і «Моє зрадницьке світло» Сальваторе Шарріно.
Організатори вирішили безпосередньо не відображати ні документації, ні сценографії. Як вони зазначають в синопсисі: «Ця виставка – пошук просторового рішення для опери за межами театральної коробки. Пошук починається з припущення, що опера – не просто лише музичний жанр, а й особливий тип споглядання: глядачам-слухачам бажано помітити якомога більше, але втриматися від негайної інтерпретації. Як слухати оперу за межами театральної сцени, щоб всї її знакові системи – слово, звук, пластика, зображення, світло – працювали одночасно? Це взагалі можливо?».
Побачити і почути оперу поза класичним театральним простором – досвід, може, і не унікальний, але по-справжньому вражаючий. Адже ти зовсім інакше починаєш сприймати твір. Лібрето і оркестрова партитура немов розкидані в просторі та об’єктах, що його наповнюють, а сюжет складається воєдино завдяки візуальним образам і тілесним відчуттям. Сирість, холод і спустошення, що охоплюють тіло, починають нагадувати місце, застрягле між пеклом і раєм, – лімб. Десь в його куточках чутно голоси акторів.
Тому встигніть побувати на виставці. Гарантуємо, ви отримаєте море незвичайних емоцій. Спроби інтерпретувати опери через маловідомі та забуті київські локації – це прекрасна можливість оживити колись дивовижні місця нашої країни. Я вважаю, що цю практику слід використовувати, щоб не просто повернути пам’ять до архітектурних і культурних будівель столиці, а й врятувати їх від знищення. Адже павільйон №13 ВДНГ міг би стати пізнавальним атракціоном для киян та іноземців, але йому підійде і роль арт-центру.