Естрадіни, електробаяни та квазіхори. Як в УРСР створювали «космічні» синтезатори
У 60-ті роки СРСР активно досліджує космос, який мав би відкрити нові горизонти та можливості для майбутнього людства. Політ Юрія Гагаріна та Германа Тітова; тандемний політ двох пілотованих космічних апаратів; поява першої автоматичної міжпланетної станції на марсіанській орбіті з дослідницькими цілями; перший політ екіпажу у складі трьох осіб; перший вихід людини у відкритий космос – усе це та багато іншого «фантастичного» потребувало зміни мислення та культури. Люди хотіли почути космічну музику. І надати їм цю можливість зміг завод «Електровимірювач», створивши електроакустичні інструменти серії «Естрадін» (естрадний інструмент).
Про дивовижну історію появи синтезаторів в УРСР розповідаємо в матеріалі.
Експерименти
Перший електроорган, який дістав назву «Гамма» створили житомиряни Леонід Федорчук та Віталій Волошин. У 1962 році Федорчук після отримання диплому КПІ вирушає на завод «Електровимірювач». Удень він креслив схеми приладів, а вечорами корпів над електроорганом. Звук цього інструменту він спочатку почув на балу у 1957-му році, бувши студентом-першокурсником Одеського електротехнічного інституту зв’язку. Потім він чув його не раз на піратських платівках, які робили з рентгенівських знімків, так звані «записи на ребрах». У фантастичний звук винахідник закохався відразу.
Свого житла молодий інженер не мав, тому Федорчук часто залишався в лабораторії на ніч і спав на великому столі шефа. Віталій Волошин, коли довідався про захоплення підлеглого, почав дізнаватися в керівництва про можливість відкриття напрямку музичних інструментів на заводі. Федорчук міг займатися електроорганом «на громадських засадах», використовуючи обладнання підприємства. Леонід отримував 95 рублів окладу, але гроші були неголовними, коли існувало натхнення.
12 лютого 1964 року вперше конструкція, яка являла собою нагромадження радіодеталей. Клавіатуру зробили з двох акордеонних із вмонтованими в клавіші контактами. Грати на музичних інструментах ніхто не вмів, а тому запросили керівника заводської художньої самодіяльності Лева Вайнштейна. Як згадує Федорчук, Лев скептично подивився на прототип, але потім навіть матюкався від захоплення, коли взяв перші акорди. Відтоді щороку 12 лютого в Житомирі на заводі «Електровимірювач» святкують День електромузики.
«Назва “Естрадін” мені не сподобалася. Що таке “Естрадін”? Це означає естрадний інструмент. Я хотів придумати складну та хитру назву. Але потім мене так занесло в роботу, що мені було «до лампочки» як називається інструмент», – згадує в відеоінтерв’ю Федорчук.
У квітні 1966-го «Естрадін» поїхав до Зоряного містечка, щоб брати участь в урочистостях із нагоди п’ятиріччя польоту Юрія Гагаріна. Це було фіаско. Електроорган відмовився звучати, поломка була незначною, але тріумф не відбувся. Проблемою було й те, що начальство сказало Федорчуку, що їхати в Москву необов’язково, хоча він і міг би розв’язати проблему на місці.
Через три роки разом із музикантом Альфредом Грібером починається робота над електробаяном «Екстрадін-8Б» – першим інструментом такого типу у світі.
«У 1970 році ми створили електронний баян “Естрадін-8Б”, аналогів якому на той час у світі не було. Разом зі створенням електронного баяна «Естрадін-8Б» формувався й мій репертуар для виконання на цьому інструменті. Сюди входили популярні пісні та мелодії, що лунають на радіо та телебаченні, фантазії на теми пісень відомих радянських композиторів та російських народних пісень, органні твори Баха, музика з балетів та кінофільмів, різноманітні класичні та естрадні твори», – згадує в мемуарах Альфред Грібер.
Улітку 1975 року «Естрадін-8Б» вирушив у Москву на виставку «Зв’язок-75». Інструмент мав приголомшливий успіх. Його розбирали в магазинах естрадні та весільні музиканти. Коштував він як автомобіль тих часів – 3000 рублів. У результаті почали з’являтися неофіційні копії електробаяна, який майстрували радіолюбителі в гаражах, керуючись вкраденими схемами. Під час виставки до Грібера звернулися представники Всесоюзної фірми грамплатівок «Мелодія» із пропозицією записати в його виконанні на «Естрадін-8Б» грамплатівку.
Запис грамплатівки «Звучить Естрадін» було здійснено на Всесоюзній студії грамзапису фірми «Мелодія» восени 1975 року, а наступного року її випустили.
«Я, як і Льоня Федорчук, закохався в електронні звучання, відкриваючи в них нові й нові горизонти для своєї творчості. Кожен новий “Естрадін”, народжений у спільних муках творчості, розширював мій світогляд і змушував шукати нові фарби та відтінки для музичної палітри. Кожен “Естрадін” мав свій неповторний характер, свої звички, свої вподобання, свої улюблені ігри. І кожному потрібно було знайти свій підхід, свою тактику, свої рішення.
А коли наші вихованці раптом починали вередувати, мені доводилося вислуховувати їхні скарги та претензії. Тому що прилади через обмеженість їхніх параметрів не завжди могли показати, що непокоїло того чи іншого “Естрадіна”. А мені як музикантові під час ретельного та уважного слухового контролю, обстежуючи кожну кнопку, кожен перемикач, кожен регістр, кожен ефект інструменту, вдавалося почути, у якому його органі є неполадка», – пише Альфред Грібер.
У міському будинку культури (кінець 70 р.) був створений ансамбль з «Естрадінів» під керівництвом Михайла Некрича. Перший і часто виконуваний твір – «Фантазія на космічні теми».
Для конструкторів не існує меж
Лінійка синтезаторів «Естрадін» вдосконалювалася до моменту закриття заводу. Інструменти отримували фільтри, ADSR-обвідну, ефекти хорус та вібрато, зміну регістрів та глісандо.
Останньою моделлю був синтезатор «Естрадін-230». Він містив чотири основні джерела звуку: три тональні генератори та шум. Окрім цього, також можна було під’єднати зовнішнє джерело (електрогітари, електроорган).
Також випускали драм-машину «Пульсар», яка мала до 63 записаних ритм-секцій: від хіп-хопу до джаз-вальсу. Зараз цінителі раритетних гітарних педалей полюють на квазіхор (хорус) «Еліта» та фейзер Естрадін «Ефект-2 Фейзер». Ці примочки дозволяють здобути характерний звук сайкоделік-року.
Музичні інструменти становили 20-25% потужностей заводу. Основна продукція «Електровимірювача» була направлена для задоволення побутових потреб громадян і замовлень воєнно-промислового комплексу СРСР.
Після розпаду СРСР кількість робітників підприємства була скорочена до 300 осіб. Попри те, що в серпні 1997 року завод був включений до переліку підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки України, економічні кризи та нові реалії життя зробили «Електровимірювач» неприбутковим.
На початку 2011 року завод випустив понад 20 найменувань електровимірювальних приладів та обладнання. У січні 2015 року було оголошено про намір залучити житомирські заводи «Електровимірювач», «ЕКТА» та «Промавтоматика» до виробництва безпілотних літальних апаратів. Водночас ці плани поки що залишилися на папері. Частина приміщень заводу простоює, а частину орендують приватні підприємці.
Водночас завод продовжує працювати. На ньому випускають приладдя для шкільних кабінетів фізики.
Кінець епохи «Екстадінів» Леонід Федорчук згадує без пієтету:
«Після 1991 року моє життя покотилося до чортової бабусі. Ні, я не голодував і не просив милостиню – у мене був невеликий бізнес: торгував цигарками та жувальною гумкою. Але я почувався викинутим із життя, бо мій інтелект, знання, винаходи стали нікому не потрібні. Це почуття не минуло й досі».
Він не хоче брати в руки паяльник, але сподівається, що інженери та винахідники знову стануть потрібними країні.
На завершення
Завершити матеріал хотілося б віршем Євгена Архіпенка, який присвятив вірш електронного баяна «Оріон» («Естрадін-084»), який був створений на Житомирському виробничому об’єднанні «Електровимірювач» на початку 80-х років.
В час, когда с тишиной я один на один,
Нет покоя в душе и друзья далеки.
Я себе представляю – звучит Эстрадин,
Эстрадин, Эстрадин, Эстрадин, Эстрадин,
И на крыльях уносит меня от тоски.
