Спецпроєкти

Фейки, пропаганда і ЗМІ: уривок з нової книги Почепцова «Токсичний інфопростір. Як зберегти ясність мислення і свободу дії»


Вдома і на роботі ми щодня боремося з потужним потоком інформації, що ллється із соціальних мереж, сайтів, порталів новин. Вкрай рідко можна поставити під сумнів факти, які ми споживаємо в інформаційному просторі. І стає дедалі отруйнішим: фейки, пропаганда, вирвані з контексту слова отруюють. Настав час фільтрувати інформацію, яку ми поглинаємо.

Георгій Почепцов написав свою нову книгу «Токсичний інфопростір. Як зберегти ясність мислення і свободу дії» (видавництво бестселерів Vivat) для всіх, кому цікаво, як працюють механізми створення фейків, звідки береться сила сфабрикованих сенсацій та у чому вигода для можновладців.

У сучасної людини практично немає вибору, окрім як жити чи не жити одразу у трьох просторах: фізичному, інформаційному та віртуальному. І поки хтось безконтрольно відтворює фейки, а хтось розгрібає наслідки у реальному світі, ми здатні зберігати ясність думки та свободу дій.

РОЗДІЛ 3

Хоча живемо ми в реальному світі, він часто є не таким, яким би нам хотілося. Тоді ми самі починаємо бачити в ньому те, що нам хочеться. Або те, що нам підкажуть. Сотні й тисячі інформаційних та віртуальних потоків зв’язують нам руки й ноги, щоб ми рухалися правильним шляхом. Але це той шлях, який правильним вважають вони, а не ми…

Найактивніше будує наш світ пропаганда, яка щоразу змінює свої назви, але все одно залишається «на плаву». Пропаганда вводить у світ постулати, котрі потім починають реалізовувати. Наприклад, пропаганда багаторазово повторює: «У житті завжди є місце подвигу», — програмуючи нашу майбутню поведінку. Однак достатньо однієї фрази Жванецького: «У житті завжди є місце подвигу. Треба тільки бути подалі від цього місця», щоб така онтологічна інтервенція внесла сум’яття в наші уми.

Жванецький, власне кажучи, був руйнівником радянської ідеології. Але це руйнування було непрямим, а отже, його сатира була офіційно дозволеною і неофіційно улюбленою.

Цікаво зауважив про М. Жванецького А. Колесников: «Жванецький — письменник-трагік, показував непрохідну безвихідь радянського абсурду. Зокрема абсурду радянського соціолекту — дерев’яної казенної мови, так намагалася висловлюватися держава, з останніх сил стримуючи потік мови неформальної. Трагік, який сміявся і над сьогоденням, — не зло, а з мудрою гіркотою. Тексти Жванецького повні самокопання, невдоволення собою, навіть розчарування в собі, трагічного світовідчування. Що старшим він ставав, то більш філософськими ставали його “хохми”. Наче як у жорстокому анекдоті про розп’ятого після погрому на дверях синагоги рабина: “Ребе, вам не боляче?“ — “Та ні, лише коли сміюся”».

І ще: «Уявіть собі переклад англійською мініатюр Михайла Михайловича — це ж у принципі неможливо, стільки там шарів, потрійних смислів, гри слів, натяків, розрахованих тільки на радянські рецептори! Жванецький — побутописець радянського часу. Комічний, зовні незлобивий опис реалій обманював цензуру».

А може, і не обманював, держава мусить обов’язково давати змогу «випустити пару». І за радянських часів були п’єси, тексти, фільми, що мали великий ефект, і цензура їх не чіпала. Є кілька варіантів відповіді. Один з яких — недогляд, але в це складно повірити. І другий — заступництво когось у верхах, що бувало. Або третій — наймалоймовірніший: система могла давати кожному соціальному прошаркові щось своє. А те, що реальних закликів до повалення влади там не було, то цілком можливою ставала мала поступка влади.

Ми — соціальні істоти та підемо за щуроловом із сопілкою з казки, щоб бути як усі. Свого часу жорстка радянська модель пропаганди породила так зване покоління двірників і сторожів, які намагалися жити у світі пропаганди, не підкоряючись її законам. Але це можна було зробити, тільки втративши свій соціальний статус.

У минулому пропаганда створювала в наших головах потрібний світ. Сьогоднішній непередбачуваний світ, особливо в період пандемії, теж відчайдушно потребує підпор, щоб його «одомашнити». У разі конфлікту кожна з його сторін реінтерпретуватиме події на власну користь, бачачи в них підтвердження своєї картини світу. Така онтологічна операція змушує посилювати потрібні характеристики описуваних об’єктів і замовчувати ті, які не працюють на просувану картину світу.

Уживання потрібних слів замінює пошук доказів у фізичному світі. Слова в цьому випадку вже не виступають у ролі звичайної інформації, а стають онтологічною інтервенцією, покликаною вибудувати іншу картину світу. А те, що ці слова падають одночасно в голови мільйонів, то отримують особливий статус. Жоден опозиційний голос не буде чутно так, як завжди гучний і красивий голос влади. І неправда влади буде переконливішою за правду опозиції.

Не так важливо те, що ви бачите своїми очима, натомість важливо, як вам про це розкажуть. Ось приклад роботи ТБ в Біло русі: «Телеканали знецінюють акції протесту. “Білорусь 1” про марші студентів 1 вересня говорить, що учасники мітингу через куплений на мамчині гроші смартфон отримують накази — “голос”, “лапу”, “йти” або “бігти”». Журналіст порівнює студентів із собакою: це дегуманізація — інструмент пропаганди. Далі в кадрі — хлопець, який плаче під час акції протесту. Чим він засмучений, ми не дізнаємося, телеканал не надає йому слова. «Хирлявий нині революціонер пішов. Але саме такий вигляд має мамчин “змагар”», — висміює студента журналіст, уживаючи білоруське слово “змагар” у негативній конотації. При цьому автор сюжету впевнений, що «коли вони збиваються в зграю, це дуже агресивна субстанція». Кадрів агресії з боку учасників протесту в сюжеті нема. Телеканал “СТВ” у матеріалі про марш студентів 1 вересня повторює, що вони були налаштовані на провокації. Про які конкретно провокації йдеться, звідки ця інформація, журналіст не уточнює. Думку медіа виставляють за факт, у матеріалах зміщують акценти з політичних вимог антиурядових мітингів на агресію протестувальників. Це пропаганда».

Пропаганда сильна своєю системністю. Вона закриває увесь простір, як умовна таблиця Менделєєва, не залишаючи запитань без відповідей. Але вони завжди є в реальному світі, де не все так зрозуміло. Людина, озброєна пропагандою, непереможна… перед іншою пропагандою. Але часто її може перемогти просте щире слово.

У пропаганді перед нами відбувається вербальне (або вербально- візуальне) вибудовування потрібного світу. Умовний приклад: коли ми називаємо людину терористом, нам потрібно менше доказів цього, бо в масовій свідомості він уже став терористом. Тепер, навпаки, йому потрібно довести, що він не терорист.

Точно так відбувається і з описом країн, де також потрібні не докази, а звинувачення. До речі, це і становить особливість пропагандистських комунікацій, де діє правило: «ворог — це той, кого ми назвали ворогом, а не той, хто поводиться як ворог». Тобто наша вербальна поведінка важливіша від його фізичної поведінки, тому що доказовість лежить не у фізичному, а в інформаційному просторі.

Ось ще один приклад: «Реакція ЄС, Франції, Литви, Польщі та інших країн на події в Білорусі після президентських виборів змінила риторику державних телеканалів про ці держави. Глави МЗС 27 країн ЄС не визнали підсумки виборів у Білорусі. Пізніше 14 країн, серед яких і перераховані вище, не визнали легітимність Лукашенка. ДержТБ не повідомляє про це глядачам, але подає в невигідному світлі держави, які не підтримують чинну білоруську владу. Країни ЄС не визнали Лукашенка законно обраним президентом, а білоруські державні ЗМІ у відповідь звинувачують ці держави в бажанні послабити Білорусь, щоб розв’язати свої економічні та соціальні проблеми. Медіа публікують новини про проблеми в економіках України, Польщі, Литви, але повідомляють тільки про успіхи в цій сфері в Білорусі. Телеканал “Білорусь 1” звинуватив у наявності сконструйованої “дуги нестабільності на кордонах колишнього СРСР”, тобто в конфліктах, Україну та Вірменію, США й країни ЄС, але не пояснив, у чому саме полягав їхній вплив. Також держмедіа залякують глядачів можливою війною на території Франції, Німеччини, України. “ОНТ”, “СТВ” і “Білорусь 1” у передачах висміюють Литву та Польщу, кажуть про ці країни в негативній тональності, використовують антизахідну риторику».

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Теги:
Ми в Телеграмі
підписуйтесь