Дивна їжа, пропаганда та спокійна робота: як працюють українські науковці в Китаї
Для нас Китай попри пласти стародавньої і популярної культури залишається доволі невідомим і закритим світом. Ба більше, він переповнений міфами.
Які відмінності у світосприйняття китайців і українців? Як вони борються з коронавірусною пандемією? Чи дійсно політичний устрій у КНР можна назвати комунізмом? Чим наукова діяльність у Китаї відрізняється від української.
На ці та інші запитання відповідає український науковець, фізик-теоретик Сергій (прізвище та місце роботи не будемо називати з причин конфіденційності інформації), який прожив та пропрацював у Китаї 3 місяці.
Культурний бар’єр
Я поїхав у Китай у серпні та пробув там до листопада. Я їздив туди як науковий дослідник у сфері статистичної фізики, наш інститут давно співпрацює з китайськими колегами, і є домовленості про спільну роботу. До обов’язків входило виконання наукової роботи за заздалегідь затвердженим планом. Тобто тут структура роботи така ж, як і при виконанні будь-якого наукового проєкту. Існують заплановані роботи, ти ходиш на роботу і реалізуєш їх, тобто проводиш якісь аналітичні розрахунки, пишеш необхідний код. Потім пишеш звіт і в ідеалі готуєш публікацію.
Після прибуття в Китай тебе поселяють на карантин у спеціальний готель. Навіть при переїзді з міста до міста, у кожному з них ти маєш пройти карантин. У різних місцях карантин триває від 1 до 2 тижнів. Китайці дуже дисципліновані, але дружні, вони вміють зустрічати гостей, забезпечувати їм комфорт та все необхідне для життя і роботи. Квартиру надавала організація, також китайські колеги всіляко сприяли розв’язанню будь-яких побутових проблем.
Працював я в одному місті, побував транзитом ще в деяких, але це чисто у зв’язку з авіаперельотами, так що жодного культурного знайомства не було. Мені пощастило, що я був не один, а разом з українськими колегами, тож у прірву зовсім іншого устрою світу я не потрапив. Одному там було б дуже складно, тому що англійської практично ніхто не знає, без досвіду орієнтуватися дуже складно, навіть поїздка в метро – це проблема. Китайці дуже диджиталізовані, без смартфона там жити ще складніше, ніж у Європі (наприклад, там практично всі покупки здійснюються не готівкою та не картками, а за допомогою телефона, навіть при купівлі винограду у вуличного торговця), у всіх є перекладачі, але мовний бар’єр величезний, та й культурний. Без допомоги китайських колег навіть прості речі – купівля сім-карти чи оренда таксі для поїздки за місто – зробити неможливо.
Водночас у науковому середовищі англійську люди знають і дуже активно вивчають. Набагато серйозніше, ніж у нас. Але в побуті, на вулиці, у магазинах зустріти когось, хто хоч трохи знає англійську мову – непросто. І якщо в Європі можна розповісти «на пальцях», що тобі потрібно, то в Китаї через іншу культуру – це складніше.
У науковому середовищі Китаю також дуже цінуються публікації в англомовних західних журналах, що мають гарне ім’я та рейтинг. Так що в цьому аспекті китайська наука дотримується тих самих принципів, що й наша. Наприклад, без англомовних публікацій захистити дисертацію у фізико-математичних науках непросто. До Другої світової війни найкращі наукові журнали були німецькою або французькою мовою, після цього ситуація змінилася. Тепер усі найрейтинговіші журнали англомовні.
Наукова публікація – це результат, який ти хочеш пред’явити публіці, фахівцям. Кожен учений прагне публікуватися в таких журналах. І це не тільки статус та важливий крок у кар’єрі, це знак якості, що твоя робота пройшла рецензію визнаних фахівців із цієї галузі, а отже, це серйозне дослідження, якому можна довіряти.
Водночас західні наукові журнали корисні не лише авторам, а й університетам, де вони працюють. Це один із ключових показників рівня цієї установи.
Загалом наука – інтернаціональне явище. Без активної міжнародної співпраці досягти результатів дуже важко. У фізико-математичних науках люди насамперед говорять мовою математики, тому немає географічних та культурних бар’єрів. Наприклад, за досить недовгий період наукової роботи, у мене є співавтори зі США, Німеччини, Іспанії та Норвегії. Якщо відкрити статтю з фізики (у фізиці, особливо експериментальній, як правило, більше співавторів, ніж у математиці), то в більшості випадків ми побачимо, що її написали співавтори, які представляють наукові установи з різних країн.
Контроль та ідеологія
Камер на вулицях я не помітив, не звертав уваги, але мені казали, що їх дуже багато. Водночас поліціянтів на вулицях я майже не бачив. Одного разу під вікнами квартири, де я жив, поліціянти затримали підвипившого чоловіка, який щось кричав.
Отже, зовні й за відчуттями вулиці Китаю не схожі на вулиці поліційної держави. Але водночас у Китаї ти почуваєшся безпечно, навіть уночі в незнайомому районі не виникає почуття, що може статися щось погане. Злочинність на дуже низькому рівні. Китайці цим пишаються і люблять повторювати, що в них дуже безпечна для життя країна. Наприклад, китайці, які багато пожили за кордоном, повертаючись до Китаю, розповідають, на скільки в Китаї безпечніше жити.
Комунізму в Китаї немає. На побутовому рівні у плані фінансів – це багато в чому капіталістична країна, у тому сенсі, що достаток товарів, сильна диференціація за доходами, є гроші – бери та купуй. Люди люблять модну одежу, дорогі автівки, по-різному демонструвати свій статус.
Водночас вони живуть із дуже серйозною державною ідеологією з усіма витоками. Є межі, які непорушні. Тепер модно вживати слово гібридний, ось тут все гібридно. Ідеологія вшита під шкіру. По телевізору постійно крутять пропаганду. Багато серіалів про «гарних» військових та чекістів. Молодь фанатіє від Мао Цзедуна.
Їжа, проїзд та розваги
Їжі в Китаї величезна кількість, різної та дуже колоритної. Тільки заради їжі можна влаштувати гастротур до Китаю. Продукти харчування, звичайно, бувають різні за ціною, але якщо говорити й про базовий продуктовий набір, то він досить доступний. У Китаї дуже багато невеликих вуличних ресторанчиків, де можна дешево поїсти (якщо, звичайно, у вас немає якихось надзвичайних побажань). Навіть небагаті люди можуть замовляти їжу в ресторанах. У наукових структурах гарні їдальні. У них дуже дешева та різноманітна їжа. Обід коштує приблизно 40–50 грн. Так що в цьому плані в Китаї можна прожити зовсім не думаючи про те, щоб поїсти, якщо ліньки готувати або маєш скромні фінанси.
Багато вкрай екзотичної їжі. Китайці їдять усі внутрішні органи тварин: гортань, шлунок тощо, що нам досить незвично. Тому нерідке явище з’їсти щось, а потім дивуватися, що це взагалі було. Словом, проблеми голоду там немає, це точно.
Проїзд також дешевий, так що таксі – не розкіш. Дешевше, ніж в Україні. Але більшість китайців їздять велосипедами, які беруть на прокат. Вони у великій кількості стоять на вулицях. І це дуже зручно.
Я не знаю, як розважається молодь. Пересічні китайці люблять сидіти в ресторанах, випивати. У них є дуже смердюча горілка, яка дорого коштує і вважається якісною.
У мене є знайомий у Китаї, давно живе там, він у курсі всіх подій, телефонував мені потусити, але я не зміг вирватися. Нам було заборонено без відома компанії розважатися.
COVID-19
До коронавірусу ставляться дуже серйозно. Дізналися, що хтось захворів – ізолювали район. Я навіть не порахую, скільки разів я робив тести. На вулицях всі ходять без масок, а ось потрапити без неї в приміщення – неможливо.
Для них запитання «А у вас є невакциновані?» звучить смішно. Такого явища, як відмова від вакцинації, просто не існує.
Робота та наука
Робочий процес нагадує робочий процес у нормальній організації або офісі, у тому плані, що є чіткі завдання, плани та структура роботи. Розброду й хитань немає, що дуже властиве нашим НДІ та університетам. Немає і зайвої суворості та неадекватного контролю чи тиску. Ситуація досить доброзичлива й робоча, це видно з усіх людей, яких я зустрічаю. У Китаї дуже багато молодих науковців, що невластиво Україні.
Також цікаво, що в Китаї багато уваги приділяють формуванню дружньої атмосфери серед колег, наприклад люди періодично ходять колективно в ресторан. У Китаї науковці гідно заробляють, вони мають можливість купити машину та оформити кредит на придбання квартири, тому це гарна робота. Наука там дуже добре фінансується. У чомусь ситуація в науці схожа на СРСР, у тому плані, що там є відчуття, що це серйозно. Професії, пов’язані з дослідницькою діяльністю, дуже стабільні. Якщо потрапив у цю сферу, то не варто боятися скорочень та інших негараздів. Працюєш гарно, маєш гарний результат – буде більше грантів або підвищення, працюєш так собі – все одно тебе ніхто не викине.
Крім того, студентом бути почесно. Тебе будуть усіляко тягнути в науку, навіть якщо ти цього не бажаєш.
У НДІ немає зв’язку з університетами, як і всюди. Вони підпорядковуються різним структурам. Наприклад, у нас наукові інститути – це структурні підрозділи Академії наук, а виші – це вотчина Міністерства освіти. Водночас, звичайно, можуть бути й відомчі інститути, які підпорядковуються Міністерству оборони чи Міністерству енергетики.
Не знаю нічого щодо міжнародних грантових програм, але внутрішніх китайських грантів із можливістю залучення іноземних спеціалістів повно. Нестачі кадрів немає, кількість учених дуже велика, від низького до дуже високого рівня. У науку тягнуть багатьох, навіть тих, кому суміжні області ближче (наприклад, інженерів). Китайці розуміють, що є основою наддержави. Тому, наприклад, у науці дуже багато молоді. Різкий контраст із тим, що є в нас.
Водночас середній рівень ученого в Європі набагато вищий, ніж у китайського. Так що навчитися та підвищити свій рівень у Китаї не можна.
Це разом із ковідними обмеженнями й чужою культурою стало причиною того, чому я не бажаю повертатися в Китай після завершення контракту. Я людина європейських поглядів. Мені там важко перебувати.