Від радіоспектаклю до хаосу на вулицях: як медіа створюють паніку та маніпулюють інформацією
Демонструємо на історичних прикладах, як фейкові новини десятки та навіть сотні років тому призводили до паніки на вулицях, фондових біржах та смертей людей. Також пояснюємо, чому не варто вірити на 100% навіть медіа з репутацією та як дотримуватися інформаційної гігієни під час війни або можливої воєнної загрози.
Історія одного радіошоу
У 1938 році в студії радіостанції CBS зібралися актори Mercury Theatre – театру під керівництвом режисера Орсона Веллса, відомого своїми реалістичними радіоспектаклями. Це був день напередодні Хелловіну. Спочатку один з акторів оголосив про початок вистави «Війна світів» за мотивами однойменного роману Герберта Веллса. Потім пролунав прогноз погоди, пізніше розпочався концерт «Рамона Ракелло та його оркестру».
Зненацька музику зупинило термінове повідомлення, що на Марсі спостерігаються дивні спалахи. Коментар взяли у професора Принстона Річарда Пірсона, який заперечував життя на Марсі. Концерт продовжився, але його знову перервали надзвичайними новинами. Репортер CBS Карл Філіпс передавав про приземлення металевого циліндра, з якого вилізла величезна бойова машина.
Історія ця відома багатьом. У Вікіпедії можна прочитати, що в результаті близько 1,2 мільйона жителів північного сходу США повірили в напад марсіан і піддалися паніці. Водночас ця досить поширена версія є неправдивою. Ба більше, вона є елементом інформаційних та навіть корпоративних воєн.
Звичайно, що ви знайдете і газетні вирізки, і навіть свідчення «очевидців» тих жахливих подій. Та навіть прочитаєте колонку про те, що сотні постраждалих через паніку направили в лікарні, а в однієї людини не витримало серце.
Водночас ви не знайдете жодного підтвердження цих фактів, жодної задокументованої інформації від правоохоронних органів, жодних зафіксованих звернень у лікарню. Як виявилося, аудиторія радіовистави була малочисельною. У матеріалі Slate.com, який вони підготували у 2013 році, вказано, що більшість населення країни налаштувалася на популярну програму NBC «Переслідування Едгара Бергена та година Санборна», комедію та вар’яте. У документі зазначено, що статистична служба Hooper Ratings телефонувала домогосподарствам у ніч трансляції для свого національного опитування рейтингів і визначила, що лише два відсотки потенційної аудиторії слухали шоу Веллса.
Якщо ми прочитаємо книжку про історію американських медіа «Я бачив та я чув» від головного редактора The New York Daily News, яка й поширювала інформацію про масову паніку у США, Бена Гросса, то дізнаємося, що він проїжджав біля радіостанції CBS того дня і… все було спокійно. Так навіщо він поширював фейки, у які досі вірять люди?
Фото – New York Daily News Archive via Getty Images
Як пояснює Slate, «Радіо забирало дохід газет від реклами під час Великої депресії, чим завдало серйозної шкоди газетній галузі. Тож газети скористалися можливістю, представленою програмою Веллса, щоб дискредитувати радіо як джерело новин».
Тобто газети банально поширювали фейки, щоб завдати шкоди конкурентам. Паніка під час радіоспектаклю Веллса – це один суцільний міський міф, створений довкола корпоративних війн.
Але одного разу радіоспектакль «Війна світів» дійсно призвів до жертв. Це відбулося в Еквадорі у 1949 році. Журналіст Леонардо Паес, артдиректор Radio Quito, та Едуардо Алькарас, режисер Radio Quito, вирішили повторити успіх Веллса.
Едуардо Алькарас просив Паеса оголосити на початку трансляції, що наступний опис подій буде вигадкою, але Паес відмовився. Також до початку ефіру хтось підкинув фальшиві повідомлення про НЛО в газету El Comercio.
О 21:00 ночі 12 лютого розпочався звичайний музичний ефір. Під час виступу музикантів працівники ньюзруму без попередження перервали їх, заявивши, що відбувся напад прибульців на Еквадор. На вулицях спалахнула паніка, і поліція була відправлена в передбачуване місце марсіанського вторгнення, місто Котоколлао. У бойову готовність привели військові частини. Водночас ні правоохоронці, ні військові не побачили жодних прибульців із бластерами в Котоколлао.
Коли радіостанція зрозуміла, що настає хаос, вони оголосили про обман по радіо. У результаті розлючений натовп зібрався біля будівлі радіостанції, кидаючи в неї каміння та підпаливши її. За даними Associated Press, у будівлі перебувало понад сотні людей. Деякі втекли через задні двері. Інші шукали притулку на верхніх поверхах, де деякі з них стрибнули з даху, щоб уникнути вогню.
Результати цієї радіовистави були трагічними. Поліція затримала керівництво та працівників радіостанції. Серед них були Леонардо Паес та Едуардо Алькарас.
Дівчина та племінник Паеса загинули під час заворушень. У 1982 році він опублікує спогади про ті страшні події Los que siembran viento («Ті, хто сіє вітер»).
Один старий анекдот
Серед західних журналістів блукає сторічний анекдот із назвою I will furnish, який можна перекласти, виходячи з контексту, як «Я організую».
Коли Америка готувалася до війни з Іраком у перші роки ХХІ століття, різноманітні експерти та коментатори згадували цей анекдот, щоб описати, наскільки маніпулятивно ЗМІ розповідали про конфлікт. Про що йдеться в анекдоті?
У 1890-х роках Вільям Рендольф Херст, молодий видавець New York Journal, співпрацював із Фредеріком Ремінгтоном, відомим художником і скульптором сцен про американський Захід.
У грудні 1896 року Херст відправив Ремінгтона на Кубу для створення замальовок про повстання проти колоніального панування Іспанії. Усього після кількох днів перебування на Кубі в січні 1897 року Ремінгтон нібито надіслав телеграму Херсту в Нью-Йорк, у якій говорилося: «Все тихо. Тут немає ніякої біди. Війни не буде. Я хочу повернутися».
У відповідь Херст нібито сказав художнику: «Будь ласка, залишіться. Ви пишіть картини, а я організую війну».
Вислів Херста став універсальним анекдотом, корисним для ілюстрації кількості медіа гріхів і недоліків. Він був використаний для ілюстрації готовності ЗМІ піти на компроміс із неупередженістю, сприяти політичному порядку денному та вдаватися до сенсацій. Також його використовували для ілюстрації здатності ЗМІ вносити шкідливий вплив на міжнародні відносини.
Створення необхідної військово-політичної реальності в медіа яскраво показали у фільмі «Хвіст крутить собакою» та чудово описав у серії есе «Війни у Затоці не було» французький філософ Жан Бодріяр.
Мислитель, попри назву робіт, вважає, що військовий конфлікт в Іраці був, але інформація, яку передавали медіа, була результатом роботи пропагандистів, а тому була або гіперболізованою, або не відповідала дійсності.
Що робити?
Як ми можемо з вами побачити, ЗМІ, якими б вони не були професійними, чесними та як би не дотримувалися стандартів, не тільки помиляються, але й відстоюють певні політичні або корпоративні інтереси. Звичайно, що це ні для кого не є секретом.
Водночас приклад із радіоспектаклем «Війна світів» демонструє, наскільки жахливі наслідки може мати поширення фейків. І в разі з постановою Орсона Веллса мало місце бажання прославитися, зробити популярний (хайповий) продукт.
А в разі з фейками довкола війни це може коштувати соціального й фінансового добробуту, та найголовніше – людського життя. Ефект може бути значно підсиленим, якщо джерело неправдивої інформації має певну репутацію. Новини, як би ми цього не хотіли, впливають на наше життя.
Ось, наприклад, шведський банк SEB пояснює, як позитивні та негативні новини впливають на вартість цінних паперів, активів компаній, курс валют тощо. Важливий момент полягає в тому, що неважливо, які це будуть новини: правдиві чи фейкові.
Саме тому громадянам необхідно дотримуватися інформаційної гігієни. Звичайно, що це може прозвучати банально, але нікому не можна вірити. Будь-яке повідомлення в новинах потрібно декілька разів перевіряти. Щодо банального запитання «Кому це вигідно?» існує багато жартів. Але інколи воно дозволяє тверезіше поглянути на ситуацію. Це той сторічний анекдот, який ще не втратив актуальності. Епоха постправди не виникла зараз, вона існувала дуже давно… ще за часів кампанії Наполеона.
21 лютого 1814 р., коли армії шостої коаліції просунулися до Франції, до Дувра (портове місто Великої Британії) надійшла звістка про те, що Франція зазнала поразки. Наполеона убили козаки, союзники були в Парижі, а наполеонівські війни закінчилися.
Ця інформація поширювалася з метою підвищення цін на фонди й зокрема на Omnium (державні облігації Британії). На фондовій біржі миттєво почалася паніка. Omnium, який відкрився на 27½, швидко зріс до 33 фунтів. Протягом дня було продано величезні суми. Один брокер розпорядився величезною сумою у 650 000 фунтів стерлінгів для своїх роботодавців, яка, за оцінками, принесла чистий прибуток у розмірі 16 000 фунтів стерлінгів.
Саме тому в часи війни та можливих воєнних загроз потрібно орієнтуватися лише на офіційні повідомлення влади. Водночас у нашій країні робити це непросто, вважаючи, наскільки погану репутацію мають представники українських політичних верхівок. Це вже питання до них, чи розуміють вони ситуацію, що склалася, і як вони її виправлятимуть. Інакше ми постійно будемо стикатися з панікою, яку поширюють медіа, посилаючись на «надійні джерела».
