Рушник, дідух, вишивка:

обереги як частина культурного коду українців

18+
Проєкт за підтримки бренду glo™ Hyper X2 Air

Споконвіку українці передавали традиції оберігати себе та домівку за допомогою спеціальних речей з особливим значенням. У попередньому матеріалі ми з’ясували, що українська хата була місцем, де кожна деталь виконувала не тільки практичні, але й оберегові функції.

bit.ua за підтримки бренду glo™ Hyper X2 Air реалізує проєкт «Візуальний код українців» – про нашу культуру, що її відрізняє та робить унікальною. Націю впізнають саме за візуальним кодом, адже виняткова візуальна автентичність українців формувалась століттями та бережно передавалась з поколінь в покоління.

Ці матеріали є органічним продовженням інших проєктів, пов’язаних з дослідженнями української ідентичності – «Глосарій», в якому зібрали автентичні слова та створили словник живої української мови; та «Мапа української ідентичності», в якому кожен міг зробити свій внесок у бачення того, хто такі українці.

Завдяки проєкту «Візуальний код українців» ми б хотіли дослідити та показати основні характерні риси та автентичні символи візуального коду українців. Ті прояви, що відрізняють нас від інших.

У цьому матеріалі ми разом з колекціонером давніх речей українського побуту Богданом Петричуком розповідаємо, якими були традиційні обереги українців, як вони зображувались за допомогою спеціальних символів та яке значення мали.

оберіг як сила

З часів Київської Русі захисні елементи зустрічались у хаті, на подвір’ї, одязі та прикрасах. Українці через близькість з природою відчували потребу у матеріальних захисниках – оберегах. Етимологія слова «оберіг» походить від слова «берегиня».

«Обереги – це народні вірування та захист від злих сил. Раніше люди жили у тісноті з природою. Найбільшими осередками, де досі збереглися вірування в обереги – це Полісся та Карпати. Тому що ці два етнорегіони є найбільш важко доступними природно», –
зазначає Богдан.

Оберіг у хаті, на шиї або на поясі був дуже поширеним: це заспокоювало, надавало сил та впевненості.

фото лялька-мотанка: etnoxata.com.ua
фото рушника: about-ukraine.com

в оселі

фото печі: Шилов Євген

Над входом часто вішали підкову, а на кілочку висів рушник для рук. За словами Богдана, підкову треба було знайти на дорозі та прибити до стайні/ підвалини/ двері. Загальні вірування базувалися на тому, що перебита підкова буде відштовхувати весь негатив.

Піч та стіни у хаті були розмальовані квітами та візерунками, які мали значення. Згідно з повір’ями, такі предмети були наділені природною силою. Піч була невіддільним атрибутом української хати та виконувала роль сімейного вогнища.

«На Покутті розмальовували печі васильковим орнаментом, але це грало більш декоративну роль, – наголошує Богдан.

Покуть – це внутрішній червоний кут житла, особливе місце у хаті. На покуті зберігали вінки, гілочки верби та обрядові свічки. Пізніше там ставили дідуха – духа предків роду, його робили з пучків жита. Вважалось, що дідух сприяє гарному врожаю та добробуту родини.

Рушник – найважливіший оберіг дому та родини, що супроводжував усі знакові події життя. Його вішали там, де могли проникнути злі сили (двері, вікна).

Орнаменти на рушниках символізували рід (дерево життя та берегиня), зв’язок з природою (звірі, птахи та рослини) та всесвітом (солярні знаки, символи землі, води та повітря).

Лялька-мотанка була берегинею людини, природи та добра, охоронниця дому, родини з віруваннями українців. Мотанку виготовляли зі старих вишитих сорочок, а одежину – з клаптиків одягу членів родини, лялька не мала обличчя. Її не можна було викидати – тільки передати наступним поколінням.

Хліб – символ родинного дому та затишку. З хлібом-сіллю зустрічали та проводжали у довгий путь, з ним проводили всі свята та ритуали. Українська паляниця мала круглу форму – символ Сонця.

на тілі

Нашийний оберіг – змійовик – був
розповсюджений до 20 сторіччя. Це
двосторонній медальйон овальної форми з
цінних металів, що був символом Землі і
Місяця, родючості та сили.

Одним з автентичних оберегів серед жінок був
вінок. Плетіння вінка було певним ритуалом та потребувало знань: з яких квітів плести та які
елементи додавати.

Усі квіти у вінках виконували місію певного
оберега. Особливі місця у вінках посідали
мальва, ружа та півонія, що символізували віру,
надію та любов. Троянда втілювала сенс кохання, волошка – простоту, ромашка означала мир.

фото вінків: nationalclothing.org
фото змійовика: shakko

До вінків вплітали різнокольорові стрічки як окремі символи. Коричнева стрічка символізувала землю, жовта – сонце, зелена – природу, блакитна – небо.

«Для створення весільних вінків проводився спеціальний обряд. Жінки збирались перед весіллям та шили його з червоного сукна, додавали у нього хліб, сіль, шматочок сажі з печі, монетки – все обмазувались медом, барвінком та позолочувалось. Це робилось для захисту. Вони досі популярні», – зазначає Богдан.

Вишиванка

Вишиванка була символом родової пам’яті, який передавався з покоління у покоління. Кожен символ на вишитій сорочці мав своє охоронне значення та доносив певну інформацію про її володаря:

«Вишивка – це був паспорт, коли ти приходив на ярмарок, по вбранні могли сказати, бідний ти або заможний, одружений або самотній».

Техніки вишиття: борщівське вишиття, гуцульське, верховецьке, покутське, тільки в нас є, це унікально.

Орнаменти повторюються, той самий орнамент є в різних регіонах. Об’єм, форма, розміщення на сорочках – то вже є особливості. Техніка низинки, коли з вивороту шиється, є на Гуцульщини, Покутті, Буковини, на Поділлі. Особливості кольору, воно скрізь різне. Різні узори морщинок і кафасоров на сорочці на Буковині, Покутті, Поділлі. Вишивка зустрічається і в інших народів, але розміщення і кольори – це наша історія, сформована роками, наголошує Богдан.

Хустка

Хустка була широко розповсюджена по всій країні. Вони були різного кольору, вишивалися шовковою та срібною нитками з різними візерунками.

У кожній родині, де підростала дівчина, розмальована скриня мала повнитися хустками для її щастя. Під час сватанні дівчина перев'язувала руку парубкові на знак згоди вийти за нього заміж.

в орнаменті

Українці наділяли захисною властивістю орнаментальні комплекси. Вважалось, що гармонійне оздоблення привертає добро, допомагає у житті та надає необхідний захист.

Усі елементи орнаменту мали своє сакральне значення. Рослинні мотиви символізували ідею родючості. Тварини слугували тотемам. Птахи були світлими та добрими символами в оберегах.

фото рушника: yaroslav.ua
фото колосся дідуха: wikimedia.org

Наші предки вірили у магічну силу рослин та тварин, які оберігали від злих сил. До оберегів відносилися:

полин (вплітали та вішали над дверима від злих сил);
часник (зубки клали по кутках під час свят, зашивали в сорочки маленьких дітей, вплітали у весільний вінки);
верба (символізувала силу та була символом родинного вогнища);
калина (була символом відродження, її цвіт вплітали у весільні вінки, прикрашали коровай)

Птахи

Символізували долю, родину, кохання, були покровителями жінок: лелека з доби трипільців – це оберіг, що приносить щастя, вона символізувала чистоту та була охоронницею домашнього вогнища. Зозуля – символ добра, вона була вісником добрих новин.

Журавель був символом батьківщини. Його курликання в небі порівнювали із тугою за корінням. На Поліссі й досі трапляються паперові або дерев’яні птахи під стелею, які символізують присутність світлих сил.

Кінь

Кінь вважався символом багатства, сили, швидкості та волі. Він зустрічався на ювелірних прикрасах, підковах та розписах у домівках. Бик мав у народі глибоку шану, він був символом сили, мужності та хоробрості.

Всі ці символи використовувались нашими пращурами в оздобленні житла, вишивці, прикрасах та візерунках.

Українці наділяли обереги важливими змістом та сенсами. У сучасній культурі обереги стали
символами, але досі несуть у собі сакральний сенс та відроджуються.

Візуальні елементи оберегів можна бачити крізь у нашому повсякденному житті. Візерунками та символами розмальовують посуд, зображують у мистецтві, вишивають на одязі. Калина, барвінок, рушник, вишиванка – багато оберегів вже займають частину нашого життя.

Як виявилось, за цими символами прихований шлях формування традицій та сенсів українського народу та його унікального візуального коду, які відрізняють нашу культуру від усіх інших.