Незалежний кінематограф США: що це таке і хто його знімає
Однією з головних зимових кінопрем’єр для поціновувачів авторського кіно безумовно стане фільм «Батько мати сестра брат» культового американського режисера Джима Джармуша, який з’явиться на екранах українських кінотеатрів із 26 лютого.
Джармуш давно став одним із головних облич сучасного американського незалежного кінематографу, тому вихід у прокат його нової картини здається чудовим приводом, аби зануритися в таке цікаве культурне явище, як інді-кіно (indie від англійського слова independent, що власне й означає незалежне).
Історія та причини виникнення
Початком історії кінематографу прийнято вважати перший показ, який провели брати Люм’єр у 1895 році в Парижі.
Не пройшло і 20 років, як американські бізнесмени, що мають дивовижну здатність систематизувати та монетизувати будь-що, уже встигли створити повноцінну студійну систему, де практично все кіновиробництво контролювалося великою пятіркою студій-мейджорів: Metro Goldwyn Mayer, Paramount Pictures, 20th Century Fox, Warner Brothers і RKO Pictures.
Влада студій було настільки потужною, що вже в 1920-х роках окремі автори почали мріяти про незалежність від їх продюсерського контролю та робити перші спроби створення власних альтернатив.
У цьому контексті можна згадати, наприклад, незалежну студію United Artists, створену зірками німого кіно Чарлі Чапліном, Мері Пікфорд, Дугласом Фербенксом та Д.В. Гріффітом.
Трохи пізніше, в 1940-х, більша частина вищезгаданих осіб разом з Уолтом Діснеєм та Орсоном Велсом заснували спілку незалежних кіновиробників, яка намагалася захищати режисерів та допомагати їм із виробництвом та дистрибуцією фільмів.
Суть усіх цих об’єднань та організацій була одна — позбутися студійного контролю, отримати більшу творчу свободу, щоб знімати сміливе та креативне кіно на будь-який смак, а не лише таке, яке можуть монетизувати студійні боси.
Дешеві експерименти та фільми категорії Б
Завдяки цій активності деякі режисери все ж отримали можливість проявити свій творчий потенціал, але великі бюджети все ще були привілегією великих студій.
Маленькі бюджети, якими можна ризикувати, відсутність студійного контролю та можливість ігнорувати кодекс Гейза (цензурні обмеження, притримання яких було обов’язковим для широкого прокату в ті роки) створили альтернативну гілку розвитку кіно.
Саме тоді набули популярності фільми категорії Б, які обіцяли американській молоді секс, насилля та рок-н-ролл. Також почали знаходити свою аудиторію малобюджетні фільми жахів та наукова фантастика, які були значно привабливішими для молодих глядачів за умовні пеплуми, які знімалися на великих студіях.
У цей період з’явилися і набули популярні грайндхаус-кінотеатри, де показували всі ці експериментальні та часто експлуатаційні картини.
Режисери Нового Голлівуду
Наступним великим етапом у розвитку американського незалежного кіно стала поява так званих «режисерів Нового Голлівуду» у 1960–1970 роках. На той момент великі студії, через певну стагнацію ідей та відсутність сміливих експериментів, почали втрачати свою аудиторію, а разом із нею і гроші. Поки інші терпіли великі збитки, RKO Pictures взагалі збанкрутіла.
Початком виходу із кризи став фільм «Бонні і Клайд» Артура Пенна, який у 1967 зібрав понад 70 млн доларів у світовому прокаті і продемонстрував студіям, що послаблення контролю може стати рішенням проблеми.
Після нього на арену почали виходити такі режисери як Денніс Хоппер із його фільмом «Безтурботний їздець», Френсіс Форд Коппола зі своїм «Хрещеним батьком», Мартін Скорсезе з «Таксистом» та багато інших.
Однак ця ідилія не могла тривати довго. Після комерційного провалу «Апокаліпсису сьогодні» Копполи та навпаки шаленого касового успіху «Щелеп» Стівена Спілберга та «Зоряних війн» Джорджа Лукаса, студії зрозуміли, яке кіно зараз потрібно глядачам і почалася епоха блокбастерів, знову витіснивши авторське кіно на узбіччя.
Девід Лінч як приклад незалежного кіно
Втім із розвитком технологій знімати кіно ставало все простіше, а тому кількість незалежних авторів, що не мали необхідності обмежувати свою творчу свободу заради студійних бюджетів лише зростала.
У 1981 популярний актор Роберт Редфорд заснував інститут незалежного кіно «Санденс», який почав щорічно проводити однойменний кінофестиваль, що дало новий поштовх розвитку інді-фільмів.
Однією з найбільш яскравих особистостей того часу можна назвати геніального сюрреаліста Девіда Лінча. Його дивний та тривожний дебютний фільм «Гумкоголовий» привернув до себе багато уваги.
Після цього Paramount Pictures покликали Девіда зняти картину «Людина-слон», яка в результаті стала касовим гітом та отримала 8 номінацій на «Оскар».
Завдяки такому успіху Лінчу запропонували зняти нові «Зоряні війни», але він не хотів повторювати долю Джорджа Лукаса і відмовився, натомість взявшись за екранізацію іншого космічний sci-fi — «Дюни» Френка Герберта. Втім, за умовами контракту право фінального монтажу залишалося за студією і у результаті фільм вийшов зовсім не таким, яким його задумував автор.
Цей випадок став для Лінча болючим, але важливим уроком, наскільки небезпечною може бути робота з великими студіями та великими бюджетами. Він повернувся до незалежного кіно з неймовірно стильною стрічкою «Синій оксамит» і залишався вірним йому до завершення своєї кар’єри.
Персона Джима Джармуша
Джим Джармуш впевнено входить до когорти найбільш успішних незалежних режисерів сучасності.
Розпочавши свою кар’єру у 1980-х, він створив уже 14 повнометражних картин серед яких є такі шедеври світового кіно, як поетично-метафоричний вестерн «Мрець», атмосферна мелодрама «Зламані квіти», загадковий та винахідливий детектив «Межі контролю», похмуро-вампірська драма «Виживуть тільки коханці», а також кілька фільмів, зібраних із кількох маленьких новел, як то «Таємничий потяг», «Ніч на землі», «Кава й сигарети»/
Вихід нової стрічки Джармуша «Батько мати сестра брат» в український прокат і став приводом для цього маленького дослідження.
Новий фільм являє собою триптих про складнощі комунікації батьків та дітей. Ми бачимо три різні історії про три різні родинні зустрічі, які мають зовсім різний настрій, але майстерною рукою режисера вишукано об’єднуються завдяки дрібним, ледь помітним, деталям, таким як вода, годинники Rolex та скейтбордисти. А щоб дізнатися про цей фільм більше — сходіть на нього в кіно.
