Тютюн у теплиці, стара мапа Стокгольма і 40 оленів: нотатки з музею Skansen
Редакція bit.ua вирушила до Стокгольма, щоб дослідити шведський підхід до культури споживання нікотину та зрозуміти, чому snus у цій країні — це частина історії, побуту й ширшої розмови про альтернативи курінню.
Першою точкою маршруту став Skansen — музей просто неба на острові Юргорден. Його називають «Швецією в мініатюрі»: сюди перенесли будинки з різних регіонів країни, відтворили ремесла та побутові простори, у яких можна побачити, як шведи жили, працювали, відпочивали та формували свої щоденні звички.
Саме тут ми почали розбиратися з історією snus — продукту, який у Швеції давно став частиною повсякденного життя й культури.
Стокгольм на мапі тютюнової історії
Екскурсія почалася в будинку, де у XIX столітті працював sveitseri — популярний на той час формат закладу, який поєднував бар і кондитерську.
«У середньостатистичну літню неділю в цьому будинку подавали тисячі келихів пуншу», — розповіла гідеса Олексія.
Після історії про sveitseri екскурсія перейшла до тютюну — ще однієї звички, яка стала частиною шведського повсякдення.
У невеликій теплиці Олексія показала тютюнові рослини й пояснила, що вони належать до тієї самої родини, що й картопля, томати та баклажани. Усі ці рослини містять нікотин, але саме тютюн має його найбільше.
Один із найцікавіших моментів екскурсії — стара мапа Стокгольма 1805 року. На ній зеленим були позначені тютюнові плантації. Їх виявилось несподівано багато, особливо на Södermalm, який сьогодні знають як креативний і трохи хіпстерський район міста.
«Багато людей, навіть зі Стокгольма, дивуються, коли бачать цю мапу, бо плантацій справді дуже багато», — пояснювала Олексія.
У 1724 році король Фредерік I видав указ, за яким Швеція мала стати самодостатньою у виробництві тютюну. Тож усі, хто мав землю для посадки, мали вирощувати тютюн. Найбільше плантацій було саме на Södermalm — районі, який історично був біднішою, робітничою частиною Стокгольма.
Як snus змінив соціальний статус
Спочатку тютюн у Європі був аристократичною звичкою. Його нюхали у вигляді порошку, носили у красивих коробочках і сприймали майже як аксесуар. У XVI столітті популярності цьому додала французька королева Катерина Медічі, якій радили використовувати нюхальний тютюн від мігрені.
Але у Швеції в XIX столітті продукт змінився. Його почали закладати під губу. Разом із цим змінився і його соціальний статус.
«Коли продукт змінює частину тіла — з носа переходить до рота, — він змінює і своє соціальне коло: від аристократії до звичайних людей», — зазначила Олексія.
Так snus став продуктом повсякденного вжитку серед простих шведів. Його використовували робітники, ремісники, моряки, священники. А коробочки для snus стали майже візитівками: вони могли показувати, ким є людина, чим вона займається і наскільки вправно вміє працювати руками.
«Коли ви пропонували комусь snus, ви водночас показували, хто ви», — пояснила гідеса.
Від loose snus до pouch
У XX столітті snus пережив кілька важливих змін. У 1915 році у Швеції запровадили тютюнову монополію, бо державі потрібні були кошти на пенсії, медицину й соціальні потреби під час Першої світової війни.
Пізніше, у середині століття, snus відійшов на другий план, бо настала «золота ера» цигарок. Молодь дивилася голлівудські фільми 40–50-х, де герої з’являлися в кадрі з елегантними сигаретами, тоді як snus дедалі більше асоціювався зі старшими чоловіками з провінції.
Але у 60-х ситуація почала змінюватися. Після перших великих досліджень про шкоду куріння тема сигарет і здоров’я стала публічною. Водночас у будинках для людей старшого віку персонал шукав спосіб полегшити використання loose snus для старших чоловіків. Так з’явилася ідея фасувати його у маленькі «чайні пакетики».
У 1973 році з’явився перший portion snus. Спершу формат не мав великого успіху, але згодом саме порціонний snus допоміг категорії повернутися в повсякденне життя шведів.
Ettan, «snus king» і 40 оленів
Остання частина музейної екскурсії веде до виставки про Ettan — одного із найвідоміших історичних брендів snus. Його назва перекладається зі шведської як «один» або «номер один», а сам бренд з’явився ще у 1822 році. За ним стоїть історія трьох поколінь родини Ljunglöf, які перетворили виробництво snus на справжню індустрію.
Олексія розповідає, що один із головних принципів родини звучав так: «Якщо твій бізнес іде добре, не підвищуй ціни — підвищуй якість».
Саме якість стала центральною частиною історії Ettan. Ljunglöf задав стандарт того, як шведський snus виробляють досі: замість ферментації почав використовувати пастеризацію.
У цій історії є майже кінематографічні епізоди. Одного разу покупець розрахувався з Люнглефом за snus 40 оленями, і той поїхав на північ, щоб забрати їх і привезти назад до Стокгольма.
Knut Ljunglöf, син засновника, був одним із найбагатших людей Швеції свого часу й отримав прізвисько «snus king». За словами Олексії, щоранку на його робочому столі стояли дві срібні коробки з продуктом — №1 і №2. Він особисто перевіряв якість і сам вирішував, чи можна випускати snus у продаж.
А коли його питали про секрет успіху, він часто показував на ніс: мовляв, усе завдяки доброму нюху.
Та музейна історія не зводиться лише до великих імен. Наприкінці екскурсії Алексія зупиняється біля стенду про фабричних працівників.
«Легко застрягти на історії трьох великих чоловіків та їхньої імперії, але не варто забувати людей, які працювали на фабриці», — каже вона.
На початку XX століття більшість працівників тютюнових фабрик були жінками, але заробляли вони майже вдвічі менше за чоловіків.
Так музейна частина завершується історією про людей навколо нього: підприємців, робітників, фермерів, медсестер і споживачів, які в різні часи змінювали роль snus у шведському повсякденні.
Патрік Стромер: snus як частина ширшої розмови
Після музейної частини слово взяв Патрік Стромер (Patrik Strömer) — генеральний секретар Swedish Snus Manufacturers Association, автор книжки про історію snus і один із тих, хто багато років пояснює цю категорію як частину шведської культури.
Під час презентації Патрік запропонував дивитися на snus в контексті бездимних альтернатив для дорослих курців.
За його словами, Швеція не є країною, де люди просто не споживають нікотин. Навпаки, з погляду загального споживання тютюну вона близька до середньоєвропейських показників. Різниця в іншому: тут майже не курять цигарки.
Щоб зрозуміти, чому так сталося, він повертає розмову до історії. За словами Стромера, snus довгий час був простим щоденним ритуалом для людей, які багато працювали руками. Його використовували фермери, робітники, шахтарі, залізничники — ті, кому було незручно постійно тримати люльку або сигарету.
«Якщо ти весь день працював руками — на фермі, залізниці чи в шахті — ти не міг постійно тримати в руках люльку або сигарету. Саме тому snus став частиною шведської культури», — каже він.
Стромер описує його як продукт, що виріс із повсякденного життя: бідні шведські фермери змішували тютюн, сіль і воду та клали суміш під губу. Так сформувалася традиція, яка згодом стала частиною культурної пам’яті країни.
Саме ця історична тяглість, на думку Стромера, допомагає пояснити сучасну шведську статистику. Швеція вже наблизилася до рівня smoke-free society, тобто суспільства, де курить менш ніж 5% населення. У ЄС такої цілі прагнуть досягти до 2040 року, а у Швеції, за словами Стромера, цей показник уже фактично став реальністю.
У розповіді Патріка snus постає не лише як локальний шведський продукт, а як приклад того, як повсякденна звичка може змінити підхід до куріння на рівні країни.
***
Перший день поїздки показав, що шведська історія snus — це історія про побут, соціальні класи, міські плантації, ремісничі коробочки, фабрики, монополії, зміну звичок і поступовий перехід від культури куріння до культури бездимних альтернатив.
Для Швеції snus став частиною культурної пам’яті. А для тих, хто дивиться на цю історію ззовні, — способом краще зрозуміти, чому країну так часто згадують у розмовах про зменшення шкоди від куріння та бездимні альтернативи.
У наступному матеріалі продовжимо про виробництво нікотинових паучів: розповімо про лабораторії, стандарти та контроль якості.