Щасливе життя: інструкція до застосування

Нині спостерігається глобальна тенденція «бігти до себе». Компроміси для слабких. На першому місці завжди повинні бути ми самі.

Є проблеми в стосунках – не твоя половинка. Складнощі в роботі — не твоє місце. Дитині ми нічого не зобов’язані. Суспільству нічого не винні.

Удома власні портрети на всю стіну, а в телефоні – ми в себе на заставці. Години на мантри, пізнання себе, медитацію, коучинг.

Ми вчимося прислухатися до власних бажань і мчимо їм назустріч, часом не ставлячи собі запитання, скільки дискомфорту приносимо іншим.

Нікому й нічого. Хочу й буду.

А чи добре це? Почасти.

Ми застрягли між двома берегами – радянськими засадами, що якщо ти відрізняєшся від середньостатистичного стандарту, то ти — бракований і потрібно терміново перекроїти/полагодити під ДСТУ, а з іншого сучасного боку – ганебно й нудно не виділятися. За всяку ціну будь не таким, як усі, і проживай свою власну історію яскраво.

Що маємо в результаті?

Люди змінюють своє місце роботи частіше, ніж необхідно платити за комуналку. Й іноді це стає причиною, чому останнє вони так і не роблять.

Багато хто забуває поняття дедлайнів, відповідальности, яку несуть, зобов’язань і визнання власних помилок. Починають, а до кінця доводити – не їхня турбота, адже до цього моменту вони вже в пошуках наступного такого «свого» місця.

А поки… знаєте ті історії, коли навколо всі погані й це всесвітня змова?)

Справді, ніколи не пізно почати щось нове й досягти успіху в цьому. Джонові Толкіну було 62, коли вийшла його книга «Володар перснів», а Нельсону Манделі – 76, коли він став першим темношкірим президентом ПАР. Але є велика різниця в тому, щоб вірити, докладати максимальних зусиль, не здаватися і… як же це слово… точно! ПРАЦЮВАТИ, а не посилати запити у Всесвіт, попиваючи матчу в ресторанах.

Інститут шлюбу вже застарів, статистика розлучень просто зашкалює щороку. Чи добре це?

Розповім вам історію моєї бабусі. У 18 років вона дружила з одним хлопцем, який був таємно в неї закоханий. Він, проводжаючи її додому, якось сказав: «Завтра пришлю до тебе сватів». Бабуся жартівливо відповіла: «Так, звичайно, чим раніше вранці присилай», – і ні про що не підозрюючи прогигикала.

Уранці свати були на порозі. І знаєте що? Рідня змусила її вийти заміж, тому що «все село вже знає, що до нас приходили. Не ганьби сім’ю». Так усе своє весілля вона проридала захлинаючись і не дізналася, що таке любов.

Усього-то зламане життя на рівному місці.

Ось за це я люблю свободу, яку ми отримали. Коли всі мають право на «ні», коли не паришся щохвилини, чи сподобається це людям і що вони про тебе подумають.

Звичайно, у жодному разі не можна триматися разом тільки заради дітей і думки інших, якщо ви нещасні. Але тут є й інший бік медалі, коли розлучення і стосунки — це хайп, де ніхто не намагається почути та зрозуміти одне одного. Де кохання і відданість – це термінологія з фільму «Хатіко». Де всі в гонитві за власною правотою вважають компроміс дефолтом.

Так, елементарні речі, які могли бути розв’язані за допомогою розмов, любови та спільних старань, — стають причиною розривів.

По факту, що б там не говорив нам інфобіз, абсолютно все в житті, щоб вийшло, вимагає зусиль і, найімовірніше, набитих життям «синців і саден».

Хочеш мати здорове гарне тіло — потрібен спорт і дисципліна, а не селфі в залі і протеїн у чашці.
Хочеш чисте обличчя — необхідний системний правильний догляд і харчування, а не декоративна косметика з яскравим маркетингом.
Стати класним фахівцем — нескінченно розвиватися й отримувати досвід, а не пиляти відосики в TikTok, ігноруючи навчання з пелюшок.
Щасливу сім’ю — уміти спілкуватися й віддавати, а не тільки брати й жити собі на благо.

Ніщо не приходить, як манна небесна. Щастя — це теж праця. Тому коли ви бачите когось саме таким, то не думайте, що йому пощастило. Цілком можливо, що свою ложку дьогтю ця людина вже з’їла.

Думка редакції може не збігатися з думкою авторки колонки.

#bit.ua

Читайте нас у
Telegram