Не всі чоловіки такі!

Недавно щось шукала в себе на каналі та зайшла у свої старі пости. Боженьку, ще навіть рік тому у мене було так багато базової довіри до світу, ще щиро вірила, що якщо не більшість, то хоча б половина чоловіків – хороші та милі котики. Жаль, що життя та досвід мене переконали в протилежному.

Дев’ять з десяти чуваків

Зараз же я думаю приблизно так: дев’ять з десяти чуваків взагалі не попадають в категорію нормальних. А тих, що лишаються, періодично треба допилювати напильником до якогось притомного стану.

І от я думала-думала і вальнула пост в телеграмі з такою ж назвою, як і заголовок. Боже, як мене полоскали в різних пабліках, де дозволені коментарі, стільки нового про себе дізналася! І що у мене параноя, і що ніколи не було нормального мужика, і що мені треба лікуватися, і що не варто взагалі випускати таку зварйовану жінку – тобто мене – в люди, і що в інших лише хороший досвід, і не треба сприймати світ як зле місце. Ще там було щось про те, що якщо думати про погане, то воно і стається, але такі бздури я навіть не враховую.

Я знаю, що обов’язково прийдуть чоловіки – та й жінки теж – які битимуться п’яткою в груди та розказуватимуть, що не всі чоловіки такі. І що він, наприклад, точно класний. А потім наступним реченням пропонує поїхати з ним в єбєня за місто, повечеряти і потрахатись, бо «ти ж доросла дівчинка, ти ж розумієш, що я чоловік і мені треба секс». А так мені боятись, звичайно, нічого.

Ну або ще один знайомець – без року тиждень – пропонує обмінятися голими фото, а за відмову присилає вагон образ та три абзаци й поки ти охриніваєш, блокує тебе всюди. Або коли я розповіла, як недавно йшла вранці через невеличкий закинутий парк – іншого шляху там просто нема – і злякалася, що за мною йшов чоловік, то хлопчина написав: «Ой, ну чого там боятися, ніхто ж тебе вбивати не буде, білий день же». Ну так, я от в білий день бігаю, але це не завадило чуваку ляснути мене по сраці та побігти далі.

А в вагоні метро? Скількох жінок мацали за усі можливі місця – і з якого віку це починається? Чи поїзді, в закритому купе. Думаєте, жінка почувається в безпеці? Ні. В ліфті, на вулиці й навіть вдома ми – половина людства – як на війні. «Чи нормально я одяглася?», «Бляха, от не треба було посміхатися у відповідь, тепер він не відчепиться», «Не хочу йти цією вулицею, тут якось дивно», «Ні, я не п’ю алкоголь», «Ні, я не кличу незнайомців додому», «Ні, я не бігаю ввечері парком».

Милий котик

Багато років тому я поїхала у Львів на День міста. Білий день, концерт на площі Ринок, я в довгій синій спідниці до п’ят і білій футболці, сиджу на сходах, слухаю музику. Намагаюся встати, заплуталася в спідниці – і от чоловік, який просто проходив повз, подав мені руку. «Який джентельмен», – подумала і без задніх думок скористалася його допомогою.

Та він мене не відпустив, почав щось розказувати, що я така красива і що маю йти з ним. Стиснув за зап’ястя, тонкий браслет тоді сильно врізався в шкіру. А мужик потягнув мене через площу кудись в бічну вуличку. Я кричала, виривалася, кликала на допомогу. Навколо мене було купа не таких чоловіків! Купа! І хоч би один спитав в мужика: «А якого, бляха, хєра ти тягнеш кудись жінку, яка кричить, як різана?». І він же виглядав нормально, розумієте? Не було на ньому нічого написано. На щастя, я вирвалась і втекла в кав’ярню, в яку чувак вирішив не заходити, але довго стояв поруч. І на щастя, мене врятував друг і зі мною в той раз нічого не сталося.

Не всі чоловіки такі, правда. Але чому я маю перевіряти це на власному досвіді? Чому інші жінки мають знову і знову отримати по чолі грабельками, коли в черговий раз «не такий» викине коника? Знаєте, змії теж отруйні не всі, а лише чверть. Та я в них не розбираюсь, тому на всякий пожежний обходжу кожну по широкій дузі.

Та якщо раптом чоловік таки виявиться милим котиком, а не мудаком, то просто матиму дуже приємний сюрприз.

Думка редакції може не збігатися з думкою авторки колонки. 

#bit.ua

Читайте нас у
Telegram