Органи не продаються: як влаштована трансплантологія в Україні

«Здраствуйте. Как можно стать донором?» – таке повідомлення я отримала зранку.

Ламаною російською з помилками 29-річний українець на ім’я Ерік (звісно, він його вигадав) писав, що має фінансові проблеми й хоче продати нирку. З моєю допомогою.

Чи здивувало це мене? 

Не повірите, але аж ніяк. Такі повідомлення в месенджері Всеукраїнської платформи донорства iDonor за останній рік надходять чи не щодня. Їх було понад сотню. Здебільшого люди пропонують нирку, рідше печінку. Кожен із них спершу пише, що хоче врятувати комусь життя, а вже потім уточнює: звісно, не безоплатно.

Чому це відбувається? 

Наприкінці 2019 року українські трансплантологи після тривалої паузи почали посмертно пересаджувати органи. Спершу в Ковелі, потім у Львові, Києві та Рівному. 

Завдяки змінам у законодавстві й тому, що ці операції тепер фінансує держава, торік було пересаджено 9 сердець, 19 печінок і 91 нирку, а плани на найближчі два роки – це взагалі трансплантаційна незалежність, а значить – сотні операцій. Для цього серед іншого потрібні згоди на донорство. Людям про це прямо говорять з екранів телевізорів, розповідаючи про успішні операції та величезну кількість людей, які тих донорських органів потребують.  

Про що йдеться? 

В Україні є два види донорства органів: родинні та посмертні. 

За життя кожна людина може поділитися органом із родичем – це нирка або частина печінки. Обов’язкові складники цього процесу: добровільність і офіційне підтвердження родинного зв’язку.

Що ж до посмертного донорства – у разі, коли консиліум лікарів констатує, що мозок пацієнта мертвий, але є розуміння, що органи здорові та можуть врятувати життя іншим, згоду на їх вилучення запитують тільки в рідних. Погоджуватися на донорство, коли родича вже не врятувати – це те, про що нині просять в українців.

Чому рішення ухвалюють тільки рідні після смерти, а не сама людина за життя? 

Кожен із нас за життя повинен мати змогу висловити свою згоду чи незгоду на донорство органів. Це передбачає законодавство. Однак, на жаль, механізму такої прижиттєвої згоди поки не розроблено, тому єдине, що кожен із нас може зробити, – поговорити з рідними й висловити своє ставлення до донорства. На випадок, якщо їм доведеться на нього відповісти. 

Тепер фінансовий бік цього питання. 

Рішення на родинне чи посмертне донорство абсолютно добровільне та альтруїстичне. Воно просто не передбачає оплати, останнє взагалі протизаконне й розцінюється, як торгівля органами. І так не тільки в Україні, а й у всьому світі. 

Чому ж тоді мені пропонують органи?

Я не відкидаю того, що якась частина тих повідомлень написана представниками правоохоронних органів. Я не раз сама, як журналістка, була в залі суду, де справи про спробу продати орган починалися саме з такого «спілкування» між донором і підставною особою. 

Однак, упевнена, більшість повідомлень пишуть реальні люди, ті, хто справді готові заробити грошей, віддавши свій орган. 

Чому? 

Припускаю, що трішки вводять в оману такі цифри: 

• нирка – 323 798 грн;
• серце – 609 366 грн;
• печінка – 929 125 грн;

Це тарифи, які встановила держава за виконання операцій із трансплантації. Гроші з бюджету сплачуються лікарням за кожне пересадження органу. Тариф складається з вартости витратних матеріалів, медикаментів і оплати праці медпрацівників. 

ВАЖЛИВО: це не вартість органа! Органи, як ми вже проговорили, – безоплатні. Однак, схоже, це поки розуміють не всі, і люди, бачачи в інтернеті ці цифри, думають, що це ціна органа. 

«Співчуваю фінансовій скруті у вашій родині, але раджу раз і назавжди забути про ідею продати орган, бо продаж органів – це кримінальна відповідальність, результат якої – в’язниця», – після короткого спілкування написала я Еріку.

Власне, це те, що я відповідаю кожному, хто звертається з такою пропозицією, і робитиму це доти, доки кожен українець не зрозуміє – органами не торгують, їх винятково дарують. 

Адже донорство – це акт милосердя, бажання допомогти тим, хто має в цьому потребу. Так одна людина після смерти може подарувати життя 5-8 людям. 

Думка редакції може не збігатися з думкою авторки колонки.

#bit.ua

Читайте нас у
Telegram