Cпецпроєкти

«Він мені забороняє»: чому це поганий знак у стосунках

Здається, в нашому суспільстві все ще романтизують багато всього нездорового – особливо якщо йдеться про стосунки в парі.

Хлопець переслідує дівчину, стоїть під її вікнами, пише в усі можливі месенджери? О, він такий романтичний, бачиш, як домагається! Смикає в школі за косички? То ти просто йому подобаєшся. Кричить на жінку, що вона ідіотка, бо не надягла шапку? Він такий турботливий, дбає про мене – ну і що, що обзивається, це просто з любові. Пропонує жінці кинути роботу і лише дбати про сімейне вогнище? Він справжній чоловік, я за ним як за кам’яною стіною.

Чоловік чи хлопець змушує вас питати дозволу на все: від зустрічі з подругами до того, чи можна вам носити спідницю такої довжини? Це нормально, має право, бо він голова сім’ї і все вирішує.

Тільки проблема в тому, що все вищезазначене не схоже на повноцінне партнерство двох дорослих людей, де кожен має право на власні емоції, заняття, хобі, бажання. Де люди разом, бо обом від цього союзу класно. І так, вони чудово можуть жити свої життя окремо. І в такому союзі нема місця заборонам, а є – обговоренням, діалогам та консенсусу.

Буду чесною, за своє життя я кілька разів вляпувалася у стосунки, де хлопець вважав, що має право мені забороняти. Найяскравіше це було в глибокій молодості, і я хочу розповісти цю історію.

Мені тоді було 22, я вже кілька років працювала за спеціальністю, паралельно вчилася в аспірантурі, подорожувала, мала хобі і, в принципі, була задоволена своїм життям. Звичайно, вдома трохи капали на мізки, що я самотня, бо «доперебираєшся, тобі от скільки років, треба щось думати». І хоч я відмахувалася, але глибоко в душі переживала, що, може, зі мною щось не так, раз я ніяк не можу зустріти хлопця, з яким би мені було добре.

Одного разу в спільній компанії побачила давнього знайомого: він повернувся з-за кордону і сильно змінився за ті роки. Змужнів, відростив широкі плечі, перестав говорити писклявим голосом і навіть порозумнішав. Він розповідав про своє життя в країні, в якій я ще не була, приємно жартував, був веселим і явно проявляв багато знаків уваги.

Ми почали зустрічатися. Моя мама була щаслива – нарешті дочка не одна.

Хлопець вмів робити широкі жести: дарував подарунки, запрошував на побачення до міста, познайомив мене зі своєю родиною і всіляко давав зрозуміти, що має серйозні наміри. Не те щоб я була готова вистрибувати за нього заміж, але мені лестили увага, турбота, знайомство з його мамою і сестрою, прогулянки містом і його впевненість щодо наших стосунків.

А за деякий час йому треба було повернутися на кілька місяців за кордон: він мав контракт. Ми переписувалися смс-ками, він дзвонив на вихідних і все було плюс-мінус спокійно. До моменту, поки я не вирішила записатися на фітнес.

Якщо чесно, не очікувала, що мої заняття спортом тричі на тиждень я мала узгоджувати з ним. Він влаштував скандал на тему, що сильно переживає, що я вертатимуся додому одна пізно вночі і на мене точно хтось нападе. А потім все це дійшло до фраз, що він сильно ревнує і що я точно знайду собі на тому своєму фітнесі якогось коханця і зраджуватиму прямо на матах в залі.

Я сильно здивувалася, але на той момент мала проблеми з власними кордонами, тому пообіцяла, що писатиму смс, як тільки закінчиться тренування. А одного разу я забула: чи то шейпінг затягся, чи то дівчатами заговорилася. І буквально о 20:15 отримала повідомлення, що я явно наставляю йому роги, раз стільки часу мовчу.

Бл*ха, це було складно: емоційні гойдалки чувак вмів влаштовувати. То любить-не може, то чого я без його дозволу пішла стригтися. То сумує і чекає на зустріч, то щоб я не сміла малювати губи червоною помадою як шльондра. То рахує дні до повернення, то мені не можна бачитися зі своїми подругами, а достатньо ходити в гості до його мами і сестри.

Я ніколи не знала, яка з моїх дій викличе бурю негативних емоцій.

На щастя, розвиднілося мені в голові досить швидко. В одній спокійній розмові він повідомив: «Коли ми одружимось, ти кинеш роботу та навчання, сидітимеш вдома і виховуватимеш дітей». А на уточнення, якого милого маю це робити, він відповів: «Бо я так хочу».

Знаєте, що найсмішніше: він навіть не спитав, чи хочу я за нього заміж. Хлопець вирішив, що мав право на мене, моє життя, сили, час тільки тому, що він мужик, він головний. А я маю слухатися та підкорятися.

І як добре, що у мене вистачило сил піти та не піддаватися на його вмовляння змінитися. Він навіть просив пробачення, вставав на коліна під брамою, плакав. Потім, звичайно, обзивав мене с*кою невдячною. І знову просив повернутися.

Це тривало кілька тижнів. Я пила заспокіливе, боялася повертатися додому з роботи і максимально уникала місць, де він міг бути.

Найгірше те, що хлопець вважав таке життя нормою: він головний, а жінка не пітюкає та робить все, що мужик сказав. Так живуть його батьки, до речі. Тато одружився з мамою, коли тій було 17, швиденько зробив їй дитину, зачинив вдома, не пускав на роботу, не дав отримати освіту. Вона ніде не була, нічого не бачила і в 40 вже нікому не була потрібна. І про зачинити вдома – не жартую. Він їхав на роботу, залишав її з малими дітьми в хаті, забирав ключі, і вона навіть до магазину за продуктами не могла вийти. А раптом дорогою молода мама почне тр*хатись з усіма підряд?

Я знаю, дуже важко зрозуміти, що зі стосунками насправді задниця і треба валити. Бо і саму ще раз затягло – і лише рік психотерапії насправді мене врятував. У нас не було дітей, спільного майна і навіть кота, та щоб піти, збиралася з духом півтора року. Розумієте, щодня з тих 547-ти я думала, що маю завершити це. Інколи сумнівалася, пробувала змінити себе, ставлення, мислити позитивно, пропонувати поїздки чи походи в нові місця, та насправді все це вже не мало значення.

І якби я могла дати пораду собі 27-річній, то вона була б така: якщо він забороняє тобі носити одяг, який подобається, надто опікується, ти маєш щоразу повідомляти, де і з ким ти, у тебе не може бути власних хобі, друзів, занять, твоя робота знецінюється, твоє тіло критикується – чимдуж тікай! Далі буде лише гірше.

Ти чи я б себе послухала? Ох, не знаю.

Думка редакції може не збігатися з думкою авторки колонки.

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Наші колумністи
Михайло Федоров
Міністр цифрової трансформації
Лєра Татарчук
засновниця БФ «Твоя опора»
Пані М.
блогерка
Назарій Гусаков
амбасадор UPEA
Ми в Телеграмі
підписуйтесь