Як буде розвиватись кіноіндустрія під час та після війни
У 21 столітті кіно – не спосіб розважитися, а джерело для початку мислення, аналізу, а також пізнання. Кіноіндустрія – потужний важіль для розвитку країни. Сьогодні галузь кінематографу в Україні потребує вирішення проблем, що склалися з радянських часів. Можливо, саме війна обнулить всі недопрацювання в цій галузі та дасть можливість українському кінематографу відродитись з новою величчю?
Стан індустрії до війни та після
Кіноісторія нашої держави різноманітна та яскрава. На цій арені працюють неймовірно талановиті люди, яких визнавав та визнає весь кіносвіт.
Є безліч українських професіоналів, які працюють та розвиваються в інших країнах через недостатні умови для комфортного існування особистості. Щоби вони залишалися та розвивалися, потрібен матеріальний та адміністративний вплив держави, аби регулювання державними коштами відбувалося правильно та приносило результати.
Певно, кожен розуміє, що кіноіндустрії зараз важко, якщо не сказати – надважко.
Проблеми почались ще задовго до повномасштабної війни. Особисто я працюю з рекламою та кліпами, окрім режисури, до того ж викладаю предмет «Кіновиробництво» для креативних підлітків. Під час навчання був впевнений, що працюватиму лише в кіно, та навіть не розглядав варіанту роботи у рекламі. Але реальність внесла свої корективи.
Зі своїм дипломним фільмом я брав участь у конкурсах в Європі. Один з моїх фільмів був представлений на Каннському фестивалі. Тоді я думав, що для мене відкриті всі двері у світ кіно. Але насправді це працює тільки в рамках Європи, оскільки фестивалі створені для того, щоб режисери-початківці мали змогу познайомитись з продюсерами, а продюсери помічали таланти і давали їм вже повнометражні проєкти. Короткий метр створений для того, щоб режисер про себе заявив.
Повернувшись в Україну, я зрозумів, що насправді кіно у нас дуже складно заробити. Звісно, є фільми, які окупаються. Але по-перше, їх одиниці. А, по-друге, це кіно не може бути представлено ніде за межами країни – нам просто буде соромно це показувати. Основна причина, чому ці фільми приносять прибуток – величезна кількість product placement, що в свою чергу робить їх швидше добіркою реклами великих брендів, а не кіно.
На жаль, весь кіноринок до 2015 року був переповнений російськими фільмами, тому в українського виробника не було ресурсів конкурувати. Після початку війни на Сході звільнилося поле для творчості. Держкіно тоді справді почало працювати. Специфіка була в тому, що перевагу надавали фільмам про війну на Сході, навіть зі сценаріями не завжди відповідної якості. І через це величезна кількість фільмів просто не потрапляли ні в кінотеатри, ні на фестивалі.
Є немалий пласт успіхів: відзнято хороші фільми повного та короткого метру, зроблено багато якісної реклами, але щойно індустрія почала розвиватись, як по нас вдарила пандемія коронавірусу – велика кількість продакшенів були вимушені закритись. Багато спеціалістів перейшли в IT.
Сьогодні немало класних продюсерів виїхали за кордон, хтось займається гуманітарною допомогою, деякі на передовій. Ті, хто залишається повноцінно у професії, стикається з небувалими до того проблемами. Наприклад, 2 місяці тому хотів знімати фільм під Ізюмом (доволі ризиковано, знаю), але не знайшов фінансування. Я був згоден знімати безкоштовно, тільки кошти на техніку (хороша – дуже дорога) та пальне. Але навіть цей, значно урізаний бюджет не було змоги знайти.
Президент особисто закликає акторів, режисерів з усього світу звертати увагу на український кінематограф, запрошує знімати кіно тут. Як на мене, повноцінно це реалізувати можна буде тільки після настання миру. А ще для цього необхідна системна державна підтримка (не тільки,це повинно стати бізнесом який приносить прибуток, щоб кінокомпанії могли на цьому заробляти, як це працює в США), адже зняти якісне кіно за власний кошт або часткові іноземні інвестиції неможливо. Сучасний український кінематограф тільки почав розвиватись, тому варто всіляко заохочувати національних виробників кіно.
Особливості кіновиробництва у сучасній Україні
Я викладаю кіновиробництво для підлітків, і майже в усі свої заняття інтегрую цікаву інформацію про виробництво реклами та кліпів. Тому що розумію, що більшість українських режисерів реалізують себе найчастіше у цих напрямках. В кіно працюють одиниці (не одиниці, просто їх менше (особисто моя думка)). Тому сучасні учні мають отримувати мікс знань – класичну освіту зі створення кіно і розумітися у сучасних напрямках, які допоможуть адаптуватись у професії.
До війни наші креативні фахівці користувались великим попитом за кордоном (тут трішки навпаки – із-за кордону до нас приїздили знімати виконавці та продакшн студиї), оскільки у нас:
Круті спеціалісти. Бренди світового рівня часто приїздили з декількома ключовими членами власних команд, а решту, більшу частину, наймали у нас. Lacoste, Dolce&Gabbana, Netflix та інші знімали в нас, а потім ці реклами вигравали Канських Левів. Всі були в захваті – ми отримували крутий досвід, у країну йшли гроші.
Спрощений доступ до найскладніших локацій. Спробуйте, наприклад, перекрити для зйомок частину вулиці у США чи Європі, і ви зіткнетеся з тим, що погодження від місцевих органів влади можуть надаватися місяцями, а сума бюджету тільки на оренду буде надзвичайно високою. В Києві ж ці питання можна було вирішити за тиждень за прийнятні кошти. Які, до речі, йшли до бюджету міста.
Перемог і достойних робіт у рекламах і кліпах в українській галузі набагато більше, ніж в кіно. Для натхення даю посилання на роботи, які знімались в Україні:
NETFLIX BOOM POPCORNNOT YET RATED;
Mark Ronson Nothing Breaks Like a Heart (Official Video) ft. Miley Cyrus;
Доля українського креативу на тлі війни. Нас чекає гра в довгу. Цікава крива розвитку галузі
Парадоксально, але найкращі свої роботи генії створювали у найважчі часи. З креативом, ідеями зараз проблем нема, от з його матеріалізацією – є і серйозні.
Наведу приклад: з початком повномасштабної війни я вирішив знімати кіно про киян, які залишились в Києві і продовжують працювати. Почав знімати про ресторани які одночасно працюють і годують ЗСУ та просто людей, у яких не залишилось коштів. Про такі перукарні, які забирають собі лише собівартість послуг, а решту віддають на потреби воїнів та волонтерів. Багато напрацювань залишилось «в ящику», а вони зараз потрібніші, ніж будь-коли – ми не маємо допустити, щоб у світової спільноти знижувався інтерес до нашої країни, до страшної війни, яку ми зараз проживаємо.
Існує велика кількість фондів, які надають кошти режисерам. Але є декілька нюансів.
Перший – до них майже неможливо потрапити режисеру без команди, без грантових менеджерів, які знають, як подаватися на ці гранти. Другий – в декілька фондів я подався (розібрався з усіма потрібними паперами), але чекати відповіді потрібно мінімум два з половиною місяці, і та ідея, з якою я подавався, вже втратила актуальність. Власне про неї: я хотів знімати школу, яку створили в метро Харкова. Повноцінна школа в метро! Це те, що, на мою думку, необхідно показувати: як приклад того, до чого змусила нас росія, і що важливіше – як приклад нашої креативності та незламності. Але, наскільки я знаю, тієї школи вже немає.
Ніхто вже не вірить, що ця війна швидко закінчиться. Як почуватиметься креатив, дуже важко спрогнозувати. Труднощі з заробітком є в конкретних людей, а індустрії буде складніше. Нам надзвичайно складно: державі не до того, а жоден іноземний бренд не приїде зараз в Україну знімати рекламу, оскільки це величезний ризик. Пізніше – скоріш за все, але точно не зараз.
Але, з іншого боку, зараз виникають можливості для того, аби відкривались нові маленькі продакшени, і якщо вони впораються з тим, щоб тримати належний рівень якості, то уже будуть переможцями – у них буде історія: ті, що відкрились та вистояли під час війни.
Цікава крива розвитку! Упевнений, коли буде безпечно, до нас приїдуть іноземні бренди. Все українське ще довго буде в тренді, головне – підтримувати той імідж, який нам уже вдалося побудувати в очах світової спільноти. І як тільки настане мир, буде потужний вибух і в українській кіноіндустрії.
Слава Україні! Перемоги нам на всіх фронтах!
Думка редакції може не збігатися з думкою автора колонки.