Орест Мурій про вдячність, Елджея, музику на вінілі та прихильність долі
Наближається Thanksgiving Day, який за традицією святкує бренд американського бурбону Wild Turkey в Україні! Цього року амбасадором цього бренда свята в Україні став блогер та ресторатор Орест Мурій. Кілька тижнів він буде різними способами дякувати своїм друзям та рідним. А ми будемо спостерігати за Орестом, немов через інста-сторіз, та розповідати про це у спецпроекті!
Місяць вдячності та добра ми розпочали у корнері платівок. Там Орест обирав подарунки для своїх найближчих, принагідно розповідаючи нам, за що вдячний своїм дружині, батькам і друзям. Обираючи платівки, поговорили про ставлення блогера до інстаграму як роботи, друзів як цінності в житті, музику Елджея як те, що можна вживати лише потроху, і удачу як те, що Оресту часто вдається вхопити за хвіст!
Про інстахазбінг та блогерство
Я ніколи не мав на меті бути блогером. Це все сталося випадково, через жарт. Якщо копнути глибше, то все почалося, коли я ще не мав смартфона. Але мала дружина, і я дізнався про інстаграм та почав користуватися ним на її гаджеті. Мені було прикольно пізнавати цю соцмережу – якісь незвичні фільтри, квадратні фотки. І я був заряджений робитикласні світлини та фоткати дружину. Ну а потім і Таня зрозуміла, в чому прикол інсти, та «віджала» в мене смартфон. Довелося купувати власний девайс.
Згодом інстаграм дружини почав набирати обертів: дитина, хаскі, якісь дівчачі фотки подобалися фолловерам. Мені було приємно бути до цього причетним. Сприймаєш це вже як спосіб життя. Якось мені попалася на очі дивакувата шапка, схожа на тюрбан. І я написав смішний пост у своєму акаунті з легендою про брата-індуса. Це дуже «зайшло» аудиторії і того дня я отримав величезний фібдек.
Усе розвивалося поступово. Важко згадати, який комерційний пост був першим. Мені здається, що з рекламою кокосової олії – це теж, до речі, було смішно і не зовсім естетично. ожливо, то було по бартеру, бо тоді я погоджувався на багато бартерних колаборацій, адже мені просто хотілося створювати кумедний контент.
Загалом, каюся, грішив різним. Бо це були легкі та швидкі гроші. Зараз, безумовно, відмовляюся від рекламування «пальонок»: чи то одяг, чи то косметика та парфуми. Бо ти не можеш рекомендувати людям те, чим не користуєшся. До того ж, є хороші відомі бренди, які часто надсилають пресети. І звісно, вони моніторять, чи не рекламуєш ти підробки. А мені ж хочеться асоціювати себе з класними брендами!
Про дружбу в інстареаліях
Так вийшло, що майже всі наші друзі – блогери. І це не тому, що ми познайомилися завдяки блогерству або в «тусовці». Просто ми з друзями паралельно почали цим займатися, і в усіх це вийшло однаково добре. Наприклад, мій друг Петро Заставний та його дружина Аліна Френдій. Наші сім’ї багато чого пов’язує: ми з Тернополя, ми ресторатори, і завжди маємо про що поговорити. Навіть судячи зі сторіз, можна побачити, що ми часто ходимо один до одного в гості. Робити це за якимось контент-планом було б важко, чи не так?
Було безліч ситуацій, і навіть доволі особистих, коли Петро справді неабияк мене виручав. Варто згадати тільки епізод з минулої зими, коли наша сім’я по дорозі на Тернопіль потрапили в аварію. Поки ми чекали на евакуатор, не зважаючи на затори та ожеледицю, Петро з Аліною приїхали і забрали дружину з малим, а я залишився вирішувати всі питання.
І якщо хтось вважає, що це дружба лише на кемеру – це не так. Хейтери завжди були і будуть, без них не існує інтернет-спільноти. Я ставлюся до цього спокійно.
Про музику та правило одного треку
Вподобання в мене дуже різні. Якщо виділити щось конкретне… Перше, що згадав, – це Young Fathers. Зараз слухаю їх постійно. Дуже шкодую, що минулого літа на UPark потрапив лише на кінець їхнього виступу. Але мене дуже вразило, коли Massive Attack вивели їх до себе на сцену, – це було одне з найяскравіших вражень того літа.
А загалом я люблю реп: і якийсь зашкварний реп на кшталт Lil Pump можу слухати, і олдскул типу A Tribe Called Quest та The Pharsyde і сучасних геніїв типу Rejjie Snow та Tyler The Creator Ен. Раніше я часто діджеїв (зараз знову трохи почав), тому слухаю багато електронної музики. Але виділити якийсь конкретний напрям я не можу, подобається різне House, Disco, Deep House, UK Garage. Останнім часом слухав щось спокійне, але недавно в рекомендаціях випала якась жорстка метал-група, і я ходив цілий день її слухав – на той момент мені дуже «зайшло».
У компанії або на вечірці можу послухати і поп. Але весь вечір слухати Елджея неможливо, тому я започаткував серед друзів правило одного трека, де кожен по черзі включає свій трек– так усі залишаються задоволеними.
Про ностальгію
У підлітковому періоді, років у 13, коли всі слухали «Отпетых Мошенников» та «Руки Вверх», я «топив» за Prodigy. Це яскравий саундтрек до мого юнацтва, і саме ця музика була поштовхом до діджейства.
Десь після 16 років у моєму житті реп уже ґрунтовно засів у перелік моїх уподобань. І просто з часом треклист «еволюціонував» разом з музичною індустрією загалом.
Якщо говорити про ностальгію, то недавно мама моєї дружини знайшла диск, який я записував спеціально для Тані. Ми тоді ще тільки зустрічалися, і вона скаржилися, що не може заснути. І я зробив для неї підбірку колискових. Це переважно спокійна електронна музика, серед якої була група Homework. Щоразу, коли переслуховую, дуже теплі почуття виникають усередині.
Про вініл як ритуал
Вінілом я почав цікавитись давно. Але вже із серйозними намірами тільки недавно. Коли переїхав до Києва, почав практикуватись .купив платівки, голки, але з моїм графіком – все ніяк не доведу цю справу до кінця, що відіграти повноцінний вініловий сет.
Загалом вініл – це особлива емоція. Якщо порівнювати з електронними носіями, це два різні види прослуховування. Вініл – це коли треба розслабитися, ні на що не відволікатися та сконцентруватися на музиці. Це як медитація – цілий ритуал.
Про віру в долю та вдячність
Я вірю в долю, бо часто ловлю дежавю. Якщо є чітке відчуття, що ти вже бачив або переживав якісь моменти, значить все відбувається так, як має відбуватися. Чи не це називається долею?
У юнацтві я мав переломний момент. Не дуже хороша компанія, постійні тусовки. І спосіб життя залишав бажати кращого. І в якийсь момент я сильно захворів, і це змусило мене переоцінити своє життя. Вважаю, що насамперед це був знак долі, а вже потім здоровий глузд.
Я приклав багато зусиль для того, щоб чогось досягти. Але все-таки доля до мене прихильна. Зараз я в зоні комфорту, і, мабуть, якби ще трохи піднапружився, мав би значно кращі результати. Але тим не менш, у мене все круто. І тому я ніколи ні на що не скаржуся і дуже вдячний долі. Насамперед вдячний за те, що я завжди мав вибір.
Вдячність, на мою думку, – це пам’ятати. Пам’ятати, що не завжди було так, як зараз. І що далеко не в усіх зараз так, як у тебе. Це також і якісь хороші спогади про класні моменти. Вдячність допомагає інколи повернутися на землю та згадувати, що з тобою відбувалось у житті і що тебе оминуло.
Друзям я вдячний за їхню легкість, за те, що вони сприймають мене таким, як є, і за їхню безкінечну підтримку. Я дуже вдячний дружині – за те, що вона мотивує та заряджає мене щодня, вірить мені і вірить в мене, вона – це і є моє везіння, вдячний їй за те, що народила мені сина (не без моєї допомоги звісно;) ). Вдячний сину просто за відчуття щастя, яке він мені дарує. Вдячний мамі з татом за те, що правильно мене виховали..
Дякувати можна по-різному і важливо не плутати вдячність і почуття боргу. Все-таки подяка – це більш щира штука. Безкорислива. Я завжди роблю це по-різному. Люблю пригощати друзів у своєму кафе або робити якісь приємні подарунки. Сьогодні ось обирав друзям платівки. Чесно кажучи, обирав як собі. Поки не вирішив, яку кому подарую, але точно знаю, що їм сподобається.