Cпецпроекты

До нас: историк о том, как киевляне жили в прошлом, и что их ждет в будущем

места
Автор: bit.ua

0 2502 0
Вместе с исследователем истории Киева Михаилом Кальницким и Skyline разбираемся, как выглядела столица в XVIII-XIX веке, каким был Подол до пожара 1811 года и почему Печерск стал одним из наиболее престижных районов города.

Михаил Кальницкий, исследователь истории Киева, литератор, журналист

До початку XIX століття Київ фактично був розбитий на три окремих міста. Цей розподіл утворився ще за часів Київської Русі, коли Київ складався із Верхнього міста, Подолу та території навколо Києво-Печерської Лаври. Верхнє місто — укріплена територія, оточена фортечними валами, найбільша частина якої називалася Ярославовою: вона знаходилась між сьогоднішніми Майданом, Львівською площею і Золотими воротами.

Ці межі охоплювали 60-70 гектарів, до яких примикало так зване місто Володимира та інші — разом вони утворювали своєрідний конгломерат укріплень, який знаходився на пагорбі. Через навали Батия у XIV-XV столітті Верхнє місто стало менш популярним, тому населеність ділянки тоді була украй невисокою і характеризувалася нечисленними скромними садибами.

Основну ж частину міста складав торговельний і ремісничий посад на Подолі, бо головним транспортом на той час був річковий — сухопутний надто залежав від погодних умов та сезону. На плані міста 1695 року можна побачити, що місто заповнене звичайними невеликими садибами сільського типу — якщо порівняти, то, напевно, сьогоднішні села виглядають краще влаштованими, аніж тогочасний Поділ.

Серед таких будівель домінували кам’яні храми, а навколо них — одно- і півтора-поверхові дерев’яні житлові споруди, і тільки найбагатші кияни могли дозволити собі двоповерхові кам’яниці з підвалом. Саме їм пощастило під час пожежі 1811 року, яка докорінно змінила ситуацію на Подолі. Зараз його структура представляє таку собі “шахівницю”, вулиці якої ідуть у двох взаємоперпендикулярних напрямках, окрім тих місць, де на їхнє розташування впливає рельєф берегу Дніпра чи пагорбів. Раніше ж Поділ був розпланований ще за середньовічною схемою: центральна площа (Контрактова сьогодні), від якої у різні сторони розходилися периферійні вулички. Пожежа ж не перекинулася на решту міста лише тому, що ріка Глибочиця утворювала між Нижнім та Верхнім валами досить велику канаву, яку доводилося переходити по містках.

До середини XIX століття Поділ лишався основною частиною Києва. 

До середини XIX століття Поділ лишався основною частиною Києва, але з 1870-х років поступився цією роллю — в цей час з’являється залізниця, яка зміщує транспортні шляхи до верхньої частини міста. Територія між валами та Либіддю перетворилася на суцільний будівельний майданчик: створювалися типові одно- та двоповерхові будинки, що призвело до організованості, але й одноманітності. У верхньому ж місті ще зберігалося старе середньовічне планування (у межах валів Ярослава). З 1850-х років вали знесли, бо вони втратили своє військове значення, а головна фортеця зосередилася на Печерську. Оскільки тут з’явився вже гарнізон, казарми, то одночасно почав виникати і форштадт — міське поселення. Ще у XVIII столітті були налагоджені шляхи сполучення між старим Києвом та Печерськом, з’явилися хороші дороги, навколо яких почали будуватись житлові споруди, вздовж Дніпра було закладено величезний парк і царський палац. Усе це будівництво перетягнуло на свою територію значну частину можновладців, військових, представників верхніх адміністративних чинів.

Від фортечних валів і до Либіді з’являлися новобудови, спроектовані за чіткими стандартами, які мали три модифікації: зразковий фасад №1, №2 і №3. Перший номер був розрахований на 7 прорізів (вікон/ дверей), другий — на 5, а третій — на 3. Кількість поверхів варіювалася від 1 до 2 з підвалом, залежно від ставки домовласника. Якщо хтось хотів будувати щось більш оригінальне, треба було погоджувати відхилення від норми у самого царя.

На початку XIX століття будинок заможного киянина представляв собою 2-поверхову будівлю з підвалом, де на першому поверсі був магазин, а на другому — житло. 

З плином часу у храмів роль домінант почала забирати низка інших будівель: наприклад, Київський університет, Інститут благородних дівчат, Кадетський корпус. В той час на Печерську будівництво житла було досить ускладнене: навколо фортечних мурів були поодинокі невеликі дерев’яні будинки, оскільки зводити щось більше і масовіше було заборонено через еспланаду. Згодом фортеця застаріла і було вирішено її скласти, залишивши місцем розташування військ та зброї, але без підтримання у оборонному стані. В 1909 році усі обмеження щодо будівництва у прифортечній зоні були скасовані і почалось активне зведення біля фортеці великих кам’яних споруд.

На початку XIX століття будинок заможного киянина представляв собою 2-поверхову будівлю з підвалом, де на першому поверсі був магазин, а на другому — житло. Причому, перший часто зводили із каменю, а другий — із дерева, щоб швидше і легше його нагрівати. З окремих джерел відомо, що кімнат при цьому було від п’яти до семи. З середини ж століття стало набувати популярності таке явище, як прибуткове житло: люди вкладали гроші в нерухомість, щоб вони поверталися у вигляді орендної плати.

Прибудинкова територія також включала сарай для дрів, стайні, екіпажні приміщення, лідники — приміщення, що слугували аналогом сьогоднішніх холодильних камер. Таким чином, заможні люди мали особняки, люди зі скромним достатком могли володіти невеликим будиночком десь на околиці, а ті, хто не міг чи не хотів бути власником нерухомості, отримали змогу за помірну плату знімати житло. Тому Київ поступово, спочатку у центрі, а згодом і на околицях, почав забудовуватися прибутковими будинками, які в старій частині міста зараз складають, мабуть, найпривабливішу його частину. Що стосується водогону, то він з’являється з 1870-х років, каналізація і громадський трамвай — з 1890-х, центральне опалення — вже в радянські часи.

Десь до воєнного часу престижним вважався не стільки Печерськ, скільки Липки — колишня палацова частина: тут селилася аристократія, поруч був царський палац, згодом додалися будинки перших багатіїв міста. В радянський час там з’явилася Верховна Рада, Совнарком, Будинок генштабу, який потім став ЦК. Будинки для працівників усіх цих установ теж з’являлися поруч. З 30-х років Липки стали частиною Печерського району, де по війні житло стало вважатися найбільш престижним.

Додаткову вартість створював і краєвид на Києво-Печерську лавру та Дніпро. Оскільки масштаб Липок був обмеженим, то забудова Печерська пішла далі. Сьогодні він — один із найбільш бажаних для проживання районів. Цьому сприяє як історичне минуле, так і архітектурна естетика Печерську, де модерні житлові споруди розташовані по сусідству із історичними будівлями. Очевидно, що ця тенденція продовжуватиметься і в наступні десятиріччя, що залишить район одним із фаворитів серед киян.

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Написать комментарий

Такой e-mail уже зарегистрирован. Воспользуйтесь формой входа или введите другой.

Вы ввели некорректные логин или пароль

Извините, для комментирования необходимо войти.
 

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: