Коли рак у полі свисне: як говорити українською правильно і чи потрібно це українцям
Міра Кім, засновниця мовного практикуму з української мови Solovei
Ми запустили проект Solovei в зв’язку із моїми основними бідами. Інколи я довго підбираю слова і думаю, як краще сказати. Відразу пригадуються вислови із старих добрих радянських фільмів, які автоматично намагаємось перекласти. Наприклад, «після дощика в четвер». А насправді ж є хороший український відповідник: коли рак у полі свисне.
Часто можна почути фрази на кшталт «кнутом і пряником». Навіть для таких є українські відповідники. В нашому випадку – «звабиш калачем – не відженеш і бичем».
Все почалося відносно недавно, хоча про курси української мови я мріяла давно. Попри те, що я з Західної України та україномовної родини, в якийсь момент зрозуміла, що мені бракує слів. Я емоційна, хочу говорити швидко, але водночас і доречно, і влучно, і красиво. Почала шукати курси для себе у Києві: є українська для іноземців, є безкоштовні курси української мови, але вони орієнтовані більше на російськомовне населення, тобто не підходили мені. Тому було вирішено створити власні.
Ми відійшли від класичного зразка мовних курсів, де пишуть диктанти, вчать основам граматики і пунктуації. Відокремились від розмовних клубів, де обирається тема і слухачі обговорюють її протягом уроку. Тим паче, ми не курси ораторського мистецтва, де вчать, як правильно поставити голос, провести презентацію, якими питаннями зачепити аудиторію. Натомість, у нас все про мовлення. Ми за розвиток красивої усної мови, за вихід із зони власного мовного комфорту. Тому багато уваги приділяємо пошуку українських відповідників, насиченню мови фразеологізмами, синонімами, намагаємось викорінити варваризми, русизми і кальку.
Теми занять також підбирали, виходячи із власних мовних потреб. Після цього з’ясувалось, що це потрібно ледь не всім. Наприклад, є певний набір помилок, яких ми припускаємося постійно: дієприкметники активного стану «учащийся», «желающий» – перекладаємо українською і кажемо «бажаючий». Немає такого слова в українській мові, є слово «охочий». Слід казати не «діючий», а «дійова особа», не «діюче законодавство», а «чинне законодавство».
Усі на хвилі саморозвитку зараз говорять про зону комфорту та вихід з неї. Так само і в мовленні: є певний набір слів, яким ми користуємось постійно. Вони звичні, зручні, влучні. Коли ж намагаємося сказати більше, виходить розмито і менш доцільно. Тож на першому занятті разом зі студентами визначаємо їхні мовні рамки: чому не вживаєте синонімів чи епітетів, чи обмежуєтесь лише професійним колом спілкування, чому переважають англіканізми (сервіс, фідбек, івент) і т.д. І люди розуміють, що вони насправді намалювали навколо себе таке крейдяне коло, з якого і самі не виходять назовні, і всередину нікого не пускають. Ми ж створюємо сприятливе середовище, яке допоможе, відкоригує, наситить мовлення і похвалить, коли потрібно.
Не так давно одне радіо робило опитування російськомовних киян. Виявилось, що 67% опитаних знають, володіють і навіть вважають рідною українську. А говорить нею скільки? Набагато менше. Пояснюючи, чому ж вони послуговуються російською, люди головною причиною назвали відсутність сприятливого мовного оточення: так говорять усі, так звертається персонал закладу, так відповідає держслужбовець на своєму робочому місці. Ще з радянських часів нам був нав’язаний білінгвізм, але зараз усе більше людей усвідомлює свою етнічну ідентичність.
Головні проблеми, які гальмують розвиток української мови – це дуже русифікований інтернет, багато російської на телебаченні, радіо, в інших ЗМІ. Є і приємні зрушення: наприклад, влітку підписали закон про квоти для української музики, зараз подали проект про 75% україномовних передач та фільмів на ТБ. Тим не менше, є цілий антирейтинг каналів, де ведучі говорять з помилками, вживають русизми, кальку. Навіть на сайтах українських виробників, які позиціонують себе як made in UA, лише у 33% випадків наша мова стоїть першою. Також дуже багато формальних філологів та викладачів мови, які начебто і мають диплом, але в школі з дітьми можуть спілкуватися і суржиком.
Зараз українська мова має статус дуже офіційної: тих же держслужбовців, вихователів, вчителів просто зобов’язали нею користуватися. З іншого боку, на законодавчому рівні було створено «попит», який автоматично підтягне «пропозицію» якісного україномовного контенту у різних його формах. Вибір мовної поведінки завжди за людиною.
Юрій Андрухович нещодавно написав цікаву статтю про те, як розмовляють у Києві. Згідно з його словами, завжди після критичних моментів і великих потрясінь української в столиці стає помітно відчутніше. Спочатку – у 1989-1991 роках, потім – після Помаранчевої революції, а також після сумнозвісних подій 2013-2014 років. Не можна сказати, що зараз інтерес до мови підупав – просто він проявляється в інших формах. Наприклад, у зростанні Фейсбук-спільнот, які ідейно пропагують та закликають до користування українською. Виріс відсоток тих людей, які активно вимагають переходити на українську представників сфери послуг (офіціантів, продавців).
У Євросоюзі зараз 28 країн, у 24 з яких рідні мови є офіційними. Навіть Мальта, найменша з них, коли підписувала угоду, вимагала надання статусу офіційної для мальтійської, хоча в однаковій мірі там поширені італійська та англійська.
У 2017 році ми хочемо зробити конкорданцію – своєрідну статистику, де виписані усі слова, які певний автор застосував у всіх своїх творах, і скільки разів вживав те чи інше слово. Тарас Шевченко, наприклад, часто писав «Бог», «Боже», «Господи». Конкорданція дає змогу оцінити, на чому митець робить наголос. Тому ми вирішили скласти таку статистику за творами українських музикантів. Насамперед, я би взялася за «Бумбокс».
Фото: Thomas Jackson
