Cпецпроекты

Особистий досвід: як це — прожити рік без соцмереж


0 967 6
Знайти людину, яка не була б зареєстрована в соцмережах, — рідкість у наші часи, але нам вдалося.

Вранці, одразу після пробудження, рука сама тягнеться до телефону: «А раптом за ніч сталося щось важливе? Потрібно терміново перевірити!» Усіх нас добряче вдарив комерційний капіталізм і його культура immediate gratification (миттєва винагорода). Написав пост у фейсбуці — й одразу одержав сто лайків, тобто отримав бажане соціальне схвалення.

Більшості з нас важко уявити свій день без традиційного скролінга фейсбук-стрічки, моніторингу лайків і повідомлень, а подорожі — без фільтрування в інстаграмі. І без схвалення, куди без нього. Але, крім того, соцмережі вичавлюють із нас — крапля за краплею — реальне життя. Нещодавно з’явився шведський сервіс, який дозволяє видалитися з усіх соцмереж одразу, але не кожен ризикне вчинити network suicide.

Редакція bit.ua зустрілася з дівчиною, яка прийняла радикальне рішення видалитися з фейсбуку, інстаграму та ВКонтакте. Влада любить сучасні технології, носить Apple Watch, слухає лише легально скачану музику, дивиться серіали на Netflix і завжди в курсі останніх подій. Ми вирішили дізнатися, які переваги та недоліки у життя поза межами соціальних мереж.

unnamed

Влада Жупаніна, 26 років, копірайтер

Акаунт у «ВК» я вирішила видалити у вересні 2015 року. Там мені стало якось нудно, нічого цікавого не відбувалось, та й заходила я туди швидше за старою звичкою. На той момент бажання видалити Інстаграм і Фейсбук я ще не мала.

Узимку того ж року, повернувшись із однієї з подорожей, я проглянула всі ті фото, які зробила під час поїздки, і перше, що мені спало на думку, це «Oh my god! (голосом Дженіс із «Друзів». — Прим. ред.). Geez, та я ж просто прив’язана до свого телефону! Як я раніше цього не помічала?» У той момент я замислилась над тим, що я, можливо, багато чого пропускаю, поки роблю чергову фоточку, щоб потім запостити її в Інстаграмі чи на ФБ. Пройшло ще декілька місяців, думки про видалення цих двох акаунтів частішали, і, як результат, Інстаграм я видалила в січні, а Фейсбук — у лютому.

Насправді ж не було ніякої грандіозної чи важливої події чи прикладу, які мене б надихнули. Я думала декілька місяців над цим, адже той самий ФБ став такою невід’ємною частиною нашого життя: там і друзі, і інвайти на події (та постійні нагадування про них), і інформація важлива; до того ж для багатьох ФБ є також робочим інструментом.

Просто прийшло усвідомлення того, що Інстаграм та ФБ мене аж ніяк не радують. І тут справа не в тому, що Фейсбук чи Інстаграм мають стати безперервним джерелом щастя й радості, а швидше в тому, що у моєму випадку просто з’явилось надто багато інформаційного шуму, надто багато фото, дивлячись на які складалось враження, що вони були зроблені спеціально для того, щоб потім виставити їх в Інстаграмі, і надто мало відчуття того, що я дійсно проживаю певний ікспірієнс, а не банально його документую на телефон, тоді як він, цей ікспірієнс, проходить повз мене.

street-art-meets-contemporary-social-media-culture-designboom-01

Ломки не було взагалі, і це стало певним відкриттям для мене. Я очікувала, що декілька тижнів мені буде складно без звичного таймлайну ФБ та Інстаграму, що мені кортітиме глянути, а хто ж там що запостив чи написав. Але ні, такого не було. Я просто ввечері видалила акаунт, а вранці прокинулась — і у мене склалося враження, що у мене ніколи й не було там акаунтів. Це почуття і справді трохи дивне. Відчувалась якась психологічна легкість, а це, по суті, якраз і було тим, чого я шукала. Я ніби розвантажила свій мозок. І тоді стало зрозуміло, що для мене це було правильним рішенням.

Коли я ще була зареєстрована, у ВК заходила не надто часто — зазвичай один-два рази вдень. У ФБ та Інстаграм, звісно ж, частіше: і вранці за сніданком, і перед сном, і протягом дня по декілька разів — і у транспорті, і у черзі, і тоді, коли хтось щось прокоментував чи лайкнув.

Насправді тут важко щось порадити, адже у кожного плюси, мінуси і причини будуть свої. Для мене у ФБ, наприклад, було незручним те, що алгоритм показу новин не завжди дає тобі право контролювати все те, що з’являється зверху стрічки. Бачити всі ті пости і фото, які вони лайкають чи коментують, не завжди хочеться.

І я не мала бажання видалити весь свій цифровий слід і піти жити на дереві.

Якщо говорити про плюси, то для мене їх безліч: у мене тепер є більше тем для спілкування (чи навіть банально для small talk) із друзями та знайомими, адже я не бачу і не знаю, що саме вони запостили під час подорожі, на який фільм чи концерт сходили і що думають з приводу нової будівлі для театру на Подолі. Я маю змогу задати більше питань і побачити щиру реакцію під час зустрічі. Оскільки я вже не скролю стрічку ФБ чи Інстаграму в тому ж транспорті чи, наприклад, у черзі, то нарешті є час, щоб прочитати всі ті статті із закладок у браузері чи на Medium. Я раніше все це відкладала на потім, але, звісно, те «потім» не наступало. Загалом з’явилось трохи більше вільного часу. Мозок став менш завантажений інформацією, особливо тією, яка не дуже-то й потрібна, але ти її все одно отримуєш.

Чесно, мінусів для себе особисто не бачу. Якби вони були, то я б вже давно повернулась.

Напевно, єдине, що я можу порадити, так це те, що якщо таке бажання чи думка з’явились, то варто хоча б спробувати. Раптом це якраз те, що вам потрібно.

image-not-available

Найчастіше, звісно ж, питають про причину. Були випадки, коли знайомі говорили, що теж думають про видалення «ФБ» та «Інстаграму», хоча раніше у нас про це розмов не було. Напевно, моє улюблене — це жарти про те, що тепер треба видалити всі-всі акаунти, викинути мобільні телефони і піти жити десь у лісі. Було пару реакцій, коли люди всерйоз не розуміли, чому і як я тепер буду жити без ФБ. Мене це трохи дивувало спочатку, адже я не вважаю це чимось таким грандіозним: ну видалила та й видалила, подумаєш.

Не скажу, що мене дуже дратують люди, які постійно дивляться в телефон, тим більше що порівняно недавно я і сама так поводилась. Звісно, радує, коли люди можуть відкласти телефон на декілька годин і просто поспілкуватись із друзями, не відволікаючись на кожен notification, який приходить. Але загалом я досить нейтрально ставлюсь до цього, адже, можливо, комусь там щось дійсно важливе прийшло. По собі, звісно ж, помічаю, що «сидіти в телефоні» стала менше. Це радує.

Коли видаляла акаунт у ФБ, детально проглянула все те, на що підписана. На дещо з того я була підписана у Твіттері, деякі апдейти стало зручніше отримувати за допомогою імейл-розсилок, які я раніше недооцінювала. Твіттер у мене є давно. Для мене це одне з найзручніших джерел отримання інформації, і, на відміну від ФБ та Інстаграму, Твіттер ніколи не викликав відчуття того, що всі навколо намагаються створити якусь кращу версію себе, показуючи лише ідеально відреставровані аспекти свого життя. Адже в житті усі ті несподівані і далеко не ідеальні моменти і є якраз найкращими спогадами для кожного з нас.

follow-for-follow

Я ні в якому разі не проти соціальних мереж у принципі. І я не мала бажання видалити весь свій цифровий слід і піти жити на дереві.

У більшості випадків усі ті й усе те, що мені цікаво, є або на Твіттері, або в імейл-розсилці, або на сайті. Тобто, інформаційного голоду я не відчула взагалі. Єдиний момент  — це те, що в Україні Твіттер не надто популярний, тож деякі ресурси не вважають за потрібне мати там акаунт. Дехто з них також не має імейл-розсилки, тож доводиться слідкувати на сайті. Але насправді це не така вже й серйозна проблема.

Звісно, було декілька подій, які я пропустила, тому що про них писали лише на ФБ. Або, наприклад, коли в Україну нещодавно приїжджали Heisskalt, квитки можна було виграти лише на ФБ, тому що ця подія була в рамках соціальної акції. Але я все одно не вважаю ці декілька недоліків чимось таким, заради чого не треба було видаляти ФБ.

У Твіттер заходжу вранці й увечері. Для мене Твіттер ідеальний через те, що там я контролюю свій таймлайн. Точніше, він там просто послідовний. Ліміт у 140 символів змушує вчитись висловлювати головне за допомогою меншої кількості слів. Таким чином, є суть — і майже нема нікому не потрібної інформації. Для мене це дуже зручна штука. Якщо говорити про подачу подій у Твіттері — то це однозначно все те, що відчувається тут і зараз. За цю от реальність мені Твіттер і подобається.

Не хочу бути постійно зануреною в соцмережу і пропускати те, що дійсно важливо.

Насправді ані Інстаграм, ані Фейсбук не повинні бути злом. Просто треба вміти дозувати частоту користування.

Я б не сказала, що видалити свій акаунт — це виклик суспільству. Це швидше виклик собі, і в моєму випадку відмовитись від ФБ та Інстаграму виявилось набагато легше, ніж я собі уявляла. Бажання виділитись — хм-м, не думаю, адже видалялась у першу чергу з тої причини, що ФБ та Інстаграму з усім тим контентом стало надто багато, і я зрозуміла, що так далі я не хочу. Не хочу бути постійно зануреною в соцмережу і пропускати те, що дійсно важливо. А по-іншому, без видалення, у мене не сильно виходило, якщо чесно. Просто не заходити — зі мною таке не працює. Тож коли я зрозуміла, що користування ФБ та Інстаграмом приносить більше негативу, ніж позитиву, вирішила, що час видалятись. Simple as that.

sideswiped

Не хочу зараз судити когось іншого, але якщо говорити у глобальному сенсі, то — так, ми і справді страждаємо на залежність від соцмереж, тому що ми часто більше там, ніж у реальному житті. Та я і сама була залежна і від ФБ, і від Інстаграму. Спочатку все це так весело: ти постиш фоточку, тобі приходять усі ці лайки, его задоволене. Ні в якому разі не заявляю, що всі ці мої судження стосуються кожного. Але коли я почала помічати, що деякі фото роблю для того, щоб їх потім гарно обробити і залити в Інстаграм (ще й геолокацію поставити, щоб усі бачили, де я п’ю черговий flat white), то зрозуміла, що упустила той момент, коли кількість лайків і, частково, радість від того, що суспільству подобаються мої пости, стали для мене такими невід’ємно важливими.

А потім я замислилась: навіщо я взагалі вирішила показувати те, який мені лате-арт намалювали, яким вийшло чергове селфі чи якою архітектурною формою я вражена сьогодні? Коли це почалось і чому це стало для мене раптом так важливо? Що мені дають усі ці лайки? Підвищують самооцінку? Хм-м… З часом я усвідомила, що хочу проживати моменти, а не архівувати їх у телефоні. Звісно, я не перестала фотографувати зовсім. Звісно, у блозі на Medium є пости про подорожі з фотографіями архітектурних форм, інтер’єрів і лате-арту. Звісно, я маю декілька чатів, у яких так само спілкуюсь із друзями. Звісно, я маю Твіттер, який теж є соцмережею, але без ФБ та Інстаграму особисто мені стало простіше. І якось щасливіше.

Фото: Rom Levy, стріт арт від художниці iHeart (Ванкувер, Канада)

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Написать комментарий

Такой e-mail уже зарегистрирован. Воспользуйтесь формой входа или введите другой.

Вы ввели некорректные логин или пароль

Извините, для комментирования необходимо войти.
Рекомендуемое
 

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: