Cпецпроекты

Зроби сам: як і для чого Павло Швед відкрив видавництво Komubook


0 320 0
Чому «Сніданок у Тіффані» популярніший за «Етику» Алена Бадью, скільки часу проходить від ідеї до готового примірника, і як обираються книги, що будуть віддруковані — у нашому матеріалі.

Мабуть, хоча б раз у житті кожного з нас відвідувала думка про те, що було б чудово видати українською книгу того чи іншого автора. От тільки далі роздумів справа, зазвичай, не йде. Поспілкувалися з Павлом Шведом, засновником першої української платформи краудпаблішингу Komubook, про те, як реалізувати цей задум і налагодити видавництво книжок за допомогою колективного фінансування їх небайдужими читачами.

Павло Швед, засновник Komubook

© Фото: Ната Коваль

Ідея мати своє видавництво мене переслідувала давно, хоча далі абстрактного «хотів би» справи не йшли. Спонукала мене до такого бажання цілком конкретна проблема — відсутність чи, скажімо так, недостатня кількість цікавих перекладних видань українською. Це давня проблема, яка тягнеться ще з совєтського часу. Тоді видавати багатьох (насправді, більшість цікавих) письменників було неможливо з цензурних міркувань. Коли з настанням незалежності ці цензурні обмеження зникли, з’явилася нова проблема — економічна криза, внаслідок якої більшість старих видавництв або зникла або ледве дихала. Відтак, коли я читав якусь книжку, а роблю я це вже давно переважно англійською, то постійно ловив себе на думці: «От було б чудово перекласти і видати цю книжку українською». Я досить довго чекав, що ситуація зміниться, але в якийсь момент зрозумів, що якщо я хочу побачити ці книжки українською, то мені доведеться видати їх самому. Хоча заради справедливості мушу сказати, що коли я врешті вирішив взятися за це діло, український видавничий ринок суттєво активізувався і сьогодні ситуація вже не така песимістична, як була два-три роки тому.

Мета моя завжди була швидше культуртрегерська. Мені хочеться, щоб молоде покоління українських читачів виростало без почуття неповноцінності української культури, коли навіть першорядні світові автори, які вивчаються в університетах або яких самостійно відкриває для себе освічений молодий читач, виявляються хронічно недоступними українською мовою і їх доводиться читати або в оригіналі (при умові знання відповідної мови, що добре), або ж російською (що більш імовірно). Знаю, дехто скаже, що наявність чи відсутність україномовного Джойса, Бодлера чи Вірджинії Вулф не свідчить про повноцінність чи неповноцінність української культури, що вона є повноцінною сама по собі, без огляду на присутність у ній цих текстів та авторів. Я міг би вдатися до складних пояснень такого свого погляду на речі, спираючись на різноманітні постколоніальні/«постмодерні» теорії культури, того ж Фуко, Бурдьє чи Саїда, але це насправді тема для окремого есе або наукової роботи, а не для інтерв’ю. Скажу лише, що якщо українська культура і справді прагне такої повноцінності, то вона повинна спілкуватися зі світом своїми власними засобами, не вдаючись при цьому до посередництва (колишньої) імперської метрополії, якою в нашому випадку є Росія. Тільки так ми зможемо побороти цю глибоко задавнену травму, цей насаджений нам автостереотип культурної вторинності та неповноцінності, які й досі присутні у нашому культурному полі, навіть якщо й дехто не готовий це визнати.

Від задуму до реалізації, тобто до офіційного запуску проекту та початку збору коштів на перші видання, минув десь приблизно рік. Цей час пішов на те, щоб розробити саму онлайн-платформу, відкрити компанію, підписати перші договори з правовласниками та почати роботу над першими перекладами, обкладинками і т. д.

Мені здається, що в більшості «нормальних» країн видавничі ринки настільки розвинені, що в таких проектах, як Komubook, немає сенсу. Є, звісно, окремі книжки, які фінансуються за допомогою краудфандингу на більш загальних платформах, таких як Kickstarter, наприклад, але про спеціалізовані видавничі проекти такого штибу я не чув. На мою думку, вони мають сенс тільки в країнах з дуже слабкими видавничими ринками, де є аналогічна до нашої проблема. Наприклад, імовірно такий проект міг би функціонувати, скажімо, в Білорусі, спеціалізуючись на виданні перекладних книжок білоруською, бо в них з цим, наскільки я знаю, ще більша біда, ніж у нас.

З цілком зрозумілих фінансових причин в Komubook немає команди в звичному сенсі цього слова, тобто повноцінної редакції, яка б працювала в одному офісі і т. д. У проекту є я і є ті люди (яких насправді досить багато), які працюють над тією чи тією конкретною книжкою. Це і перекладачі, і редактори, і ілюстратори, й інші люди, які допомагають з веденням бухгалтерії, наприклад, чи з технічним доопрацюванням і підтримкою сайту. На сайті ми намагаємось детальніше розповідати про цих людей, особливо про перекладачів та ілюстраторів, тому всіх зацікавлених запрошую завітати в наш розділ «Блог».

Книжки обираю я, однак це не означає, що смаки Komubook — це і є мої особисті смаки, як дехто стверджує. Насправді серед виданих нами книжок є всього кілька, які я б беззастережно відніс до своїх улюблених. Це «Страх і відраза в Лас-Вегасі» Томпсона, «Затьмарення» Діка та «Етика» Алена Бадью, можливо, ще «Чи мріють андроїди про електричних овець» того ж Діка, хоча насправді я більше люблю фільм Рідлі Скотта, аніж сам роман Діка. Більш суттєвим фактором при виборі є вже згадана культуртрегерська складова, тобто загальнокультурна важливість певного автора. Головний акцент при виборі книжок лягає на те, що я назвав би «класикою ХХ століття», бо якщо ХІХ століття в нас ще хоч якось більш-менш перекладене, то в ХХ-му зяють дуже великі лакуни, які ми в силу своїх можливостей намагаємось заповнити.

Очевидно, що такий підхід подобається не всім. Як показують коментарі та відгуки наших учасників і потенційних учасників, люди хотіли б більше впливати на вибір книжок, які потім будуть видані. Це цілком природне бажання. На жаль, реалізувати його на практиці не так і просто, тут є дуже багато нюансів та прихованих каменів, про які люди, не зовсім обізнані з «внутрішньою кухнею» видавничої справи, не підозрюють. Я планую найближчим часом опублікувати про це окремий матеріал у нас на сайті, бо це надто складне питання, щоб розкрити його в кількох словах.

Загалом наша робота не дуже відрізняється від роботи будь-якого іншого видавництва. Обирається певна книжка, якщо для її видання потрібно придбати права, то в першу чергу я намагаюсь вийти на зв’язок з правовласниками, також часто паралельно починаємо роботу над перекладом, бо на його виконання, як правило, потрібно досить багато часу. Коли з правами все більш-менш вирішено, ми групуємо такі напівготові проекти в чергу і оголошуємо на неї збір коштів. Далі йдуть звичні для видавництва етапи редагування, верстки, коректури, власне друку і відправки книжок учасникам, коли вони вже готові.

Напевно, найбільшою популярністю користувався «Сніданок у Тіффані» Трумена Капоте, хоча й інші книжки, ті ж романи Філіпа Діка або «Страх і відраза…» Томпсона теж доволі популярні. Меншою популярністю користуються більш авангардні речі, такі як «Голий ланч» Берроуза та єдина поки що видана нами теоретична праця — «Етика» Алена Бадью (зі зрозумілих причин, адже Бадью доволі складний філософ, і він явно не може зацікавити середньостатистичного читача).

Є багато людей, яким подобається те, що ми робимо, і вони не хотіли б, щоб ми якось міняли свій вектор. Однак з відгуків також зрозуміло, що є немало людей, які хотіли б бачити на платформі, скажімо так, більш популярних і масових авторів, різноманітні сучасні бестселери і т. д. Спрогнозувати попит не завжди просто, хоча десь очевидно, що доступніші в естетичному плані твори розкручених авторів повинні за логікою отримати більшу підтримку. За результатами трьох черг можу сказати, що найбільше люди підтримували саме фантастичні романи Філіпа Діка, що напевне свідчить про те, про що я вже й говорив — масовий читач готовий підтримувати саме масову, більш розважальну літературу. Для мене тут важливо знайти розумний компроміс між таким запитом на масовість і моїм власним бажанням видавати непересічні, важливі твори, які будуть читатися і нашими дітьми, і навіть внуками. Бо, скажу чесно, мені особисто не дуже цікаво займатися проектом, який буде видавати виключно масову літературу. Не бачу сенсу витрачати на це свій час, особливо зважаючи на те, що в Україні сьогодні вже є як мінімум кілька доволі потужних видавництв, які працюють у такому масовому напрямку (КСД, КМ та й інші).

Ми не проводили якихось досліджень, тому важко сказати однозначно, ким є наші читачі — не хочеться творити якісь стереотипи. Тому я б сказав так: це освічені люди, які надають перевагу в читанні саме українській мові. Також можу сказати, що це переважно жителі великих міст (це я бачу з інформації, яку люди надають при реєстрації), але це може бути просто наслідком більшої доступності Інтернету у великих містах, все-таки ми частково онлайн-проект.

Komubook

FB

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Написать комментарий

Такой e-mail уже зарегистрирован. Воспользуйтесь формой входа или введите другой.

Вы ввели некорректные логин или пароль

Извините, для комментирования необходимо войти.
Рекомендуемое
 

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: