Cпецпроекты

Мінськ: столиця страху, столиця Волі


0 2586 53
Минулого тижня світ північніше від нас накрила хвиля протестів - події на Дзень Волі в Білорусі розвивалися стрімко і драматично. Якою буде країна після них - невідомо. Журналістка bit.ua Оксана Расулова на власному досвіді знає, яким був Мінськ, столиця Республіки Білорусь, до 25 березня 2017 року. Отже, що насправді відбувається в Мінську - далі в нашому матеріалі.

Я їхала до Мінська потягом. Що Білорусь — кардинально інша країна, стало зрозуміло, як тільки ми перетнули кордон. Провідниця холодно попросила сміятися тихіше і замкнула двері купе — запала гнітюча тиша.

У мінському метро майже порожньо — після Києва здається, що людей у місті «жменька». Перше, що ви побачите, спустившись у метро біля вокзалу — велика скульптура в центрі платформи у формі серпа та молота. Ні, вам не здалося — герб СРСР. От тільки навіть не думайте фотографувати — в мінському метро це заборонено, порушили — 15 діб у кращому випадку. Серйозно.

Найпоширеніша легенда про Мінськ — чисті вулиці. Це неправда. Вулиці стерильні. Немає ні сміття, ні людей. Не жарти. Можливо, це через холод (малоймовірно) — ми приїжджали в лютому — але вулиці дійсно майже безлюдні. Апогей шоку очікує на площі Незалежності — головна площа країни… безлюдна. Я стояла посередині — і навколо не було нікого, тільки міліція.

Щодо останньої — міліції тут дійсно багато. Навіть не знаючи про весь абсурд, який вона коїть (а в наступному розділі статті ви дізнаєтеся), стає моторошно. Пригніченості додає «саркофаг» — так місцеві називають… величезний чорний куб зі скла і бетону — що може тиснути краще? На фасаді — великий екран, на ньому не зовсім якісне зображення «Love is…». Це той момент, коли остаточно перестаєш розуміти, що відбувається і просто ходиш вулицями.

Під час Другої світової війни місто майже зрівняли із землею. Західні експерти давали на відновлення кількадесят років. Але радянська влада не була б радянською владою, якби не спробувала втиснути реконструкцію міста в чергову п’ятирічку. І це вдалося. Щоправда, про якість реконструктори думали в останню чергу — такої мішанини стилів і напрямків ви не знайдете ніде. Ліпнина а-ля Давня Греція, сталінський ампір, модернізм, багатоповерхівки, жахливі жовті стіни, чорний бетонний «саркофаг», «хрущівки» — усе разом, усе перемішане. Але разом з тим — усе зрозуміло.

Схожі вивіски, багато російської, навіть нечисленні жебраки в метро схожі на київських — так само симулюють тремор і говорять тим же фальшивим плаксивим голосом. Тому в якийсь момент забуваєш про те, в якій ти країні. А потім завертаєш за ріг — а там автозак. Величезний укомплектований автозак просто посеред міста вдень. Якщо побачите цей колоритний елемент міської інфрастуктури, фотографувати теж не радимо.

Взагалі, у Мінську краще бути обачним з фотографією. Чому?

Бо вас можуть арештувати. За фото. Заборонені об’єкти у Мінську на кожному кроці. Коли їдете — погугліть, що можна, а що ні. Бо навіть, здавалося б, банальна будівля університету може стати квитком до СІЗО.

Міліція — дивна штука. Вони затримують німих людей за вигукування антипартійних лозунгів, інвалідів без рук за аплодисменти під час мирних мітингів і арештовують за «Жыве Беларусь!», при цьому пишуть у протоколі, що причина — розпивання алкоголю на вулиці або голосна лайка. Те ж саме буде за національний прапор БЧБ і національний герб «пагоню».

«Але ж у них чисто», — вічний аргумент у коментах у соцмережах. Виявляється, білоруські комунальники місяцями не отримують зарплату, але змінити місце роботи не можуть — саме не можуть, їм заборонено. У сумі з білоруською терплячістю і педантичністю це дає ефект стерильності: навіть у сніжний лютий у центрі міста не знайдеш і сніжинки — вимели.

Чим Мінськ радикально відрізняється від Києва - повна відсутність волоцюг. Перед Чемпіонатом світу з хокею у 2014 році усіх безхатченків з вулиць міста завантажили до автозаків і вивантажили за містом без жодних засобів для існування. Вони не повернулися.

Будьте готові до несподіванок у ресторанах, кафе і далі за списком — білоруси не надто прискіпливі до сфери обслуговування, тому ставлення до клієнтів може шокувати пересічного українця. Можливо, вам доведеться надто довго очікувати на замовлення, вам принесуть не вашу страву, не будуть посміхатися — словом, в Україні за такі речі можна сміливо просити Книгу скарг та пропозицій і викликати пані Фреймут. А білоруси ставляться до цього нормально — ба більше, називають це виявом гостинності. Мовляв, уяви, що ти приходиш до друга додому, а він помиляється. Ти ж не будеш надто обурюватися, правда? От і власники таких закладів приймають тебе, як дорого гостя — стався до них, як до друзів. Цю позицію складно зрозуміти і неможливо прийняти — але вона існує. Звісно, це не поширюється на мережі по типу «Макдональдз». Там усе, як завжди, хіба що деруни в меню. Звісно, з білоруської картоплі. З цим пов’язана цікава історія. Коли мережа тільки відкрилася, картоплю використовували польську. Білоруси обурилися — мовляв, чому не бульба? — і почали бойкотувати заклади. Довелося повністю перейти на національного виробника — і всі заспокоїлися. 

Цей момент доволі показовий. Бульба, як бачимо, для білорусів таки більше ніж банальний локальний мем. Вони не бояться жартувати на овочеву тематику, підколюють один одного картоплею та й взагалі ставляться до неї, як до символу. Погляд на це питання дуже цікаво викладений у книзі «Гэта Беларусь, дзетка!».

А тепер про серйозні символи. БЧБ — «белый, червоный, белый». Це національний стяг. Той, що ми бачимо зараз як офіційний символ країни — штучно нав’язаний і фактично самими ж білорусами не визнається. Так само, як і герб, — до гербу радянської Білоруської республіки додали волошку (символ Білорусі) й отримали типу новий державний герб. Справжній герб — «пагоня». За використання цієї символіки на мітингах, а іноді і просто посеред білого дня арештовують. Так само, як і за гасло «Жыве Беларусь!». Тому білоруси дуже вирізняються серед трійки «Україна, Білорусь, Росія. У нас національна символіка переживає пік популярності, в Російській Федерації повсюдно державна, а в Білорусі фактично жодних символів не зустрінеш: одні заборонені, інші невизнані. Тому найчастіше вам траплятиметься символіка — герб — на металевих грошах.

Для тих, хто хотів поїхати до Білорусі для фото у ванній з грошима, настали тяжкі часи — нещодавно провели деномінацію білоруського рубля у 10 тисяч разів. Тепер курс до долара — 1:2. Навряд це вплинуло на якість життя білорусів, але підсвідомо проскакують рефлексії на тему копійчаних цін кількадесят років тому навіть у туристів.

Це все мені розповідає Саша на кухні хостелу. Вона студентська активістка, організатор Академії студентських лідерів. У їхньому офісі ввечері ми слухаємо «Океан Ельзи», разом підспівуємо, їмо тортик і пишемо «Жыве Беларусь!» на прапорі України, який потім я обережно перевозитиму через кордон. Говоримо про студентський активізм в Україні, Майдан, війну — білоруси слухають з легкою ноткою заздрості, як здається, — у них мільйон на вулицю не виходить і президента поки що не скидає. Зі студентським активізмом узагалі все погано: максимум — лекції про свободу слова і права студента. За будь-який крок вправо/крок вліво відраховують. Іноді абсурдно тиснуть — представники адміністрації приходять на лекції, піднімають одного зі студентів і вимагають, щоб він привселюдно відписався від якогось пабліку «ВКонтакті», лайки теж відслідковують.

Але це нестрашно, насправді. 

Страшно було на Плошчі 2010-го. Тоді, після оголошення результатів виборів Лукашенка (закреслено президента), незгодні вийшли на головну площу Мінська. Протести тривали кілька днів і закінчилися жорстоким розгоном: АМАП (аналог ОМОНу) бив людей до переломів кісток, потім вони годинами лежали без медичної допомоги на тій самій площі або в автозаках, на морозі і на холодних підлогах.


Один з прикладів абсурду — затримання Міхаіла Гуліна, художника-акціоніста. Він зі своїм помічником вийшов на Жовтневу площу, головну площу Мінська, з великими кольоровими картинними геометричними фігурами. Акція мала назву «Персональний монумент». Представники силових структур з’явилися через 40 секунд — художника помітили з вікна будівлі АМАПу і відправили до нього групу для затримання. Міхаіла арештували за хуліганство, одного з помічників побили до струсу мозку. За звичайні картонні куби.

Взагалі, АМАПу можна фактично все — від арештів до такого побиття. Міліція ж без проблем зупиняє перехожих і проводить обшук, у метро для такого навіть є спеціальні кабінки (мого колегу обшукували тільки через те, що у нього армійський рюкзак), біля міліції намагаються голосно не сміятися, не говорити, не робити різких рухів.

Усе це Саша розповідає білоруською, ми прекрасно розуміємо одна одну. Потім обираємо мені книги її рідною мовою, згодом я читаю їх вже у київському метро й абсолютно все розумію — це нескладно. Проте, за різними даними, таких носіїв мови, як Саша, лишилося до 10%. У школі підручників білоруською немає, але ще гірше те, що немає ні наукових термінів, ні визначень цією мовою. Тобто якщо ти хочеш займатися наукою, наприклад, то вимушений розмовляти російською. Після виборів Лукашенка в 90-х її визнано другою державною, тому ця ситуація цілком відповідає законам держави, але не законам логіки: для чого офіційно чужа мова, коли є своя?

Саша каже, що не вірить у зміни. Як мінімум не її поколінню це вдасться. Говорить і про хороше - уперше за 10 років у білоруському парламенті є аж 2 опозиційних депутати. Саша спокійно чекає на зміни.

Білоруси взагалі дуже спокійні — еталон витримки. Вони нікуди не поспішають, не жаліються на недоліки сервісу та мають витончені риси обличчя — на них приємно дивитися в метро.



На Дзень Волі 25 березня затримали більше тисячі людей. Майже не били, руки/ноги не ламали. Одна моя знайома сказала, що найстрашніший момент — коли на них побіг АМАП. Деяких затриманих уже відпустили, багато ще чекають, поки закінчаться їхні 15 діб і вони зможуть вийти на волю, заплативши ще й за своє утримання по $5,5 на день. От тільки, що робити далі, не знає ніхто. Організованого лідера вони не мають, як тільки з’являється людина, що потенційно може ним стати — АМАП забирає. Чи вірять білоруси у краще? Намагаються. Чи вийде у них щось змінити? Побачимо.

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Написать комментарий

Такой e-mail уже зарегистрирован. Воспользуйтесь формой входа или введите другой.

Вы ввели некорректные логин или пароль

Извините, для комментирования необходимо войти.
Рекомендуемое
 

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: