Cпецпроекты

Як видавництво «Книголав» планує змусити нас читати більше


0 2087 211
Поспілкувалися з директором видавництва «Книголав» та PR-директором «1+1 медіа» Світланою Павелецькою про книговидання в Україні, перспективи розвитку вітчизняної бізнес-літератури та тотальну пропаганду читання.

Ми розпочали проект «Книголав» у рамках «1+1 медіа». Разом з видавництвом «Основи» випустили кілька книжок: «Війна очима ТСН» і «Революція очима ТСН». Паралельно з іншими партнерами опублікували книги Руслана Сенічкіна. Ці проекти були неприбутковими, але цікавими: нам було важливо зробити так, щоб бренд «1+1» статично опинився у людей у домівках і мав додаткову цінність. Після цього ми спробували зробити бізнес-проект, який вже не стосувався ефірних історій, і робили його з «Основами», бо ми з Даною Павличко (директор видавництва. – Заувага ред.) розділяємо схожі цінності і підходи щодо якості продукту. На той момент було спільно видано кілька бізнес-книжок: «Шлях до Так: як вести переговори, не здаючи позицій» і«Почни з чому». Але в процесі стало зрозуміло, що в рамках «1+1 медіа» такий проект не може існувати, бо видавничий бізнес потребує набагато більшої гнучкості, ніж та, яку може забезпечити така велика структура. Тож ми прийняли рішення закрити проект всередині компанії, і разом із генеральним директором «1+1 медіа» Олександром Ткаченком та ще одним нашим колегою продовжили його як свій бізнес.

Поєднувати основну роботу з «Книголавом» непросто, але є речі, які тебе надихають і підтримують. Робота в медіагрупі на посаді людини, яка опікується репутацією та комунікацією, дуже стресова і нестабільна. При цьому хочеться мати відношення до чогось постійного, світлого і такого, що ти можеш контролювати на всі 100%. Звичайно, це складно і займає багато часу. Але в мене є одна перевага — я дуже швидко читаю. І якщо раніше це було мінусом, бо коли ми їхали у відпустку, доводилось брати із собою 10 книжок, то тепер — плюс у бізнесі.

Особисто я займаюся контентною складовою: відбором книжок, роботою з авторами та маркетинговою стратегією. Для неї ми обрали кілька точок диференціації. По-перше, «Книголав» — це видавництво для розумних людей, які хочуть розвиватися. По-друге, ми друкуємо книжки виключно українською мовою. По-третє, ми не йдемо на компроміси з якістю. На телебаченні є так звана «стратегія блокбастеру» — принцип, завдяки якому з’явився «Аватар», «11 друзів Оушена» та «Гаррі Поттер». Він полягає в тому, що краще більше інвестувати в один продукт, аніж менше — в десять. Ми теж хочемо рухатися в цьому напрямку і випускати кілька таких книжок-подій на рік.

На 2017-й у нас заплановано випуск 35 книжок. Це амбіційні плани, але ми хочемо бути не маленьким видавництвом, а повноцінним гравцем на ринку. Так, до кінця 2018 року плануємо зайняти місце у десятці найсильніших в Україні.

У нас в асортименті вкрай мало художньої літератури: ми обираємо тільки бестселери, які успішно продалися у 10–15 країнах і були першими в локальних рейтингах. У цьому році в нас вийде 6 таких. Але вибір художніх книжок не піддається алгоритмам, це просто справа смаку. Так, зараз презентуємо книгу Кента Гаруфа «Наші душі вночі», яку автор дописав за тиждень до своєї смерті. Вона дуже сильна, але невідомо, як зайде нашому читачеві. Тим не менше наразі це одна з моїх улюблених книжок «Книголаву» — вона змінює тебе в процесі читання.

Що стосується бізнес-літератури, ми спираємося на аналітику Goodreads та Amazon, цифри продажів на схожих з Україною ринках, рейтинги кращих за версією NY Times тощо. Якщо ж говорити про вибір дитячих книжок, то тут слухаємо власну інтуїцію. У мене маленький син, і я на 100% знаю, що йому сподобається, а що ні. Узагалі, якщо перед групою дітей розкласти 10 книжок, то вони до однієї підуть, а на інші навіть не подивляться. На українському ринку не вистачає атласів, літератури про те, як влаштовано світ чи тіло людини. Натомість багато видавців спекулюють на попиті і пропонують дитячі книжки з кислотними ілюстраціями, блискітками чи «позолотою», які не сприяють вихованню смаку.

Хочемо розвивати напрямок української бізнес-літератури. Вже провели переговори з певною кількістю людей, які змогли стати успішними в наших умовах і можуть бути прикладом для наслідування. Їхні історії будемо видавати у форматі self-help books: як розвернути своє життя на 180 градусів, бути здоровим, досягти в чомусь визнання і т. д. На 2018 рік заплановано 8 таких книжок. Наприкінці ж цього року ми хочемо видати книгу «Nice Girls Don`t Get The Corner Office», яка стане початком великого пласта бізнес-літератури про і для жінок. Я дуже вірю в бізнес, який створений жінками і працює для них, і мені здається, що в нашій країні дівчат треба особливо підтримувати і стимулювати. Окрім того, ми випустили «100 експрес-уроків української» Олександра Авраменка, які були продані накладом у 20 000 примірників, і плануємо додруковувати ще.

Якщо говорити про зміни, які повинні відбутися на державному рівні, щоб книговидання в нас розвивалось швидко й успішно, то це кілька речей. По-перше, держава повинна давати видавцям податкові пільги: щоб зменшити собівартість видань, увесь світ друкує їх у Китаї, а ми ж, обравши такий варіант, потрапляємо ще на ПДВ, що рівнозначно обмежує можливості ринку. По-друге, це реформування системи освіти дотичних до видавництва професій, бо ніхто від гарного життя в літературні редактори чи перекладачі зараз не йде. Немає престижу професії, а та наукова база, на якій навчаються люди, що все ж обрали цю професію, теж далека від реальності. По-третє, важливе сприяння дистрибуції та пільги для книжкових крамниць у межах торговельних центрів.

І щодо створення комісії, яка переглядатиме книжки, що імпортуються з Росії, на предмет наявності в них закликів до тероризму та сепаратизму: деякі видавці побоюються, що це взагалі може зруйнувати український ринок.

Адже система побудована таким чином, що може повністю зупинити ввіз будь-яких російських книжок, а ми ще поки не готові заповнити нішу лише вітчизняними — немає ані фінансів, щоб викупити достатню кількість прав, ані потужностей, аби друкувати таку кількість літератури, ані достатньої кількості професіоналів цієї сфери (коректорів, дизайнерів і т. д.). Тим не менше книги з Росії потраплятимуть в Україну у вигляді контрабанди, яка коштуватиме значно дешевше, аніж зараз. Окрім того, ринок російськомовної літератури в нас поки більший. Якщо людина має вибір купити гарну книжку українською за 200 грн або російською за 500 грн, вона обере першу. Коли ж різниця в ціні буде не такою значущою, обиратиме другий варіант.

Наразі деякі вітчизняні фільми у нас мають змогу отримувати підтримку агентства Держкіно. Те ж саме можна було би впровадити і по відношенню до книжок. Існує програма «Українська книга», але це дуже непрозора історія, де протягом останніх 5 років усю допомогу і гранти отримувало одне видавництво через афілійовані структури з родичами одного і того ж видавця. Вони «вигравали» підтримку у розмірі 40–50 мільйонів гривень на рік і видавали на них книжки, які потім не хотілося брати до рук: на найгіршому папері, з безліччю помилок і неякісним друком. Очевидно, що нам потрібні прозорі схеми, які стимулюватимуть розвиток ринку, а не збагачуватимуть окремих гравців.

Не всі книжки, які б ми хотіли, можливо видати. Так, мали на меті підготувати до виходу «The New Tsar» — книгу про Володимира Путіна, яка є дуже збалансованою в подачі інформації, з правильно розставленими акцентами. Наприклад, там зазначено, що історія з Кримом — це анексія, а на Сході країни відбувається ворожа інтервенція. Водночас у ній не йдеться по всесвітнє зло — вона викликає довіру. Я дуже хотіла видати її на річницю референдуму в Криму. Ми заздалегідь почали перемовини з правовласником, після чого почалася черга дивних подій.

Скажімо, коли ми вже домовилися за ціну обкладинки (для неї було використано фото В. Путіна, яке вийшло в The Times, коли його було проголошено Міжнародною людиною року. — Заувага ред.), правовласник відмовився її продавати. Аргументував це тим, що фотограф просто більше не хоче продавати цю фотографію, хоча книга з нею була видана в десятках країн до цього. Ми вирішили використати інший знімок, і вже навіть віддали текст на переклад, коли ситуацію з передачею прав почали затягувати, пояснюючи це бажанням іншого українського видавництва придбати книгу першими, не дивлячись на наші попередні домовленості. Ми зупинили переклад у жовтні і досі чекаємо на відповідь, хоча щось підказує мені, що видати цю книжку не вийде. Складається враження, що якісь вищі сили просто не хочуть, щоб вона з’явилася на території України.

Незважаючи на величезні труднощі, книговидання – це приваблива ніша. Якщо намагатися створювати з нього бізнес, де головна цінність – твій клієнт, якому ти не намагаєшся продати абищо заради 50 гривень, а ставишся до нього з повагою, а до свого продукту – з любов’ю, то можеш на цьому заробляти.

Мені здається, що зараз усі люди, які читають та усвідомлюють важливість читання, мають розповсюджувати і нести це далі. Бо в Україні наразі катастрофічна ситуація з цим, і населення у переважній своїй більшості не читає. Справа не в тім, що у видавців немає ринку — вони знайдуть шлях, як зробити себе фінансово успішними. Проблема в тому, що через таку ситуацію у нас виростає покоління людей, які не можуть аналізувати великі об’єми інформації і читати тексти, довші за статус у ФБ. Нейронаука доводить: якщо дитина не читає, у неї інакше розвивається мозок. А ми не хочемо жити в суспільстві, де 10 000 людей читають хороші книжки, а 4 мільйони лише дивляться телевізор. Ми всі маємо пропагувати читання, як здорове харчування чи здоровий спосіб життя.

Написать комментарий

Такой e-mail уже зарегистрирован. Воспользуйтесь формой входа или введите другой.

Вы ввели некорректные логин или пароль

Извините, для комментирования необходимо войти.
Рекомендуемое
 

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: