Cпецпроекты

Team style: команда дизайнерського бюро «Агенти змін»


0 987 30
У рубриці Team style bit.ua знайомиться з цікавими київськими колективами. На цьому тижні розповідаємо, як працює команда дизайнерського бюро «Агенти змін».

Напевно, більшість киян чули про організацію «Агенти змін». Але не всі розуміють, що ховається за таємничою та багатообіцяючою назвою. Розповідаємо: «агенти» — це люди, завдяки яким наше місто стає більш зручним, європейським та дружнім як до жителів, так і до його гостей.

Один із перших і найвідоміших проектів організації — оновлена карта метро, яку сьогодні можемо бачити у вагонах потягів метрополітену. Здавалося би, дрібниця, але не для тих, хто пам’ятає, як виглядала попередня версія карти, котра більше нагадувала головоломку. У «агентів» багато шанувальників і чимало хейтерів — пригадайте тільки галас навколо перекриття частини Ярославового Валу. Але вони роблять те, чим поки не може похизуватися більшість міської влади — вислуховують кожне зауваження і приймають рішення на основі суспільної вигоди, а не чиїхось окремих інтересів. Про «понаїхавших», особливості українського менталітету та принципи роботи «Агентів змін» — у нашому матеріалі.

Юрій Грановський, керівник проектів, співзасновник ГО «Агенти змін»

В проекте «Агенти змін» я почти с самого начала. До этого был проектировщиком интерфейсов. Около полутора лет мы с ребятами занимались той же работой для города, что и сейчас, но в свободное от основной деятельности время. Это выматывало, поскольку времени на отдых практически не оставалось. Мы понимали, что запрос на нашу работу будет расти и это то, чем бы хотелось заниматься. Поскольку на тот момент мы начинали как волонтеры (и до сих пор не берем бюджетных денег), то решили организовать общественную организацию «Агенти змін».

У нас три доходных статьи: краудфандинг, спонсоры, коммерческие заказы, связанные с городской средой. Например, метрополитен запросил у нас интерфейс терминалов пополнения карт метро, а компания Mastercard оплатила работу по его созданию, так как часть функционала была связана с MetroPass. А кафе Dragee оплатило навигацию на Львовской площади. Но им было интересно развивать площадь, пока они находились там. Теперь же на этом месте другое заведение, поэтому деньги на внедрение готовых макетов навигационных знаков сейчас ищем сами.

Самое сложное в моей работе — сохранять спокойствие, когда ты читаешь отзывы, и каждый раз напоминать себе, что это комментарии людей, которые не так хорошо осведомлены о проекте, как ты. Поэтому у них бывают достаточно поверхностные рассуждения. А бывают мнения, которые просто не совпадают с твоим, и это нормально. Но это также имеет свои плюсы. Нужно остановиться, подумать, какую пользу ты можешь вынести из того, что написал человек, как ответить ему, чтобы превратить врага в соратника, — все это требует выдержки.

Смешной комментарий недавно написали по поводу перекрытия транзита на Ярославовом Валу. Кто-то подумал, что у нас нет машин, поэтому предложил скинуться и купить нам по «Таврии», чтобы мы проэмпатировали водителям и успокоились. Но у меня есть автомобиль — просто я понимаю, что нужно расставлять приоритеты. Мы не уйдем далеко в развитии этого города, не пересмотрев вопрос пешеходного обеспечения.

Также часто в комментариях люди апеллируют к тому, откуда мы приехали, киевляне мы или нет, в центре живем или на Троещине. Это трагикомично, поскольку работает и в обратную сторону. Если люди считают, что у нас нет морального права что-либо менять в Киеве (я, например, не коренной житель, а «понаехавший»), то это значит, что в любом другом, не родном для них городе, районе или стране они могут спокойно делать что-то ему не на пользу — сорить, ломать. К примеру, если ты живешь не на Троещине, тебе должно быть на нее наплевать. Это и смешно, и грустно одновременно. Но патриотизм для меня заключается в том, чтобы улучшать то место, где ты сейчас живешь, неважно, из Ровенской ты области или из России.

Сегодня инициатива по изменению города даже больше исходит от чиновников, чем от нас. Я говорю о новых адресных табличках и реконструкции публичного пространства мэрии. Много проектов в метро инициировал сам метрополитен. Что касается будущего, нам хотелось бы реализовать уже начавшийся проект по ревитализации Ярославового Вала.

Марина Радинська, PR- та фандрейзінг-менеджер

Я працюю в проекті півроку. Моя основна робота — це пошук і підтримка зв’язків зі спонсорами, партнерами та усіма, хто заохочує зміни в місті. Задача полягає в тому, щоб людина, яка приймає рішення в компанії, захотіла вкладати гроші не просто в якусь абстрактну волонтерську організацію, а в якісні, повномасштабні, глобальні проекти, які покращують простір навколо і які реалізовує команда висококваліфікованих професіоналів. Адже люди, які зараз в «Агентах змін», раніше трудилися в IT-секторі, дизайні та були дуже затребуваними спеціалістами на ринку. Але потім вони зібралися і вирішили працювати над змінами зовсім інших масштабів.

90% компаній, куди ми звертаємося, реагують на нашу роботу дуже позитивно. Навіть порівняно з подіями кількарічної давності, люди з бізнесу набагато лояльніше дивляться на зміни громадського простору і розуміють їхню ціну. Можливо тому, що їх можна побачити, як от нові адресні покажчики чи карту метро. Ми пропонуємо компанії-партнеру цілий пакет піар-послуг, позиціонуємо її як таку, яка сприяє позитивним змінам у місті, що якісно впливає на репутацію самої компанії. Окрім того, приходимо до співробітників партнерів з лекціями про нашу роботу, місто, урбаністику. Важливо розвивати у людей почуття смаку та усвідомлення необхідності перетворення столиці.

Найактивніше нас підтримують IT-компанії, які зацікавлені в тому, щоб затримати в країні своїх співробітників. IT-спеціалісти мають хороші пропозиції з-за кордону. Вони розуміють, що їх чекають і в Амстердамі, і в Нью-Йорку, і в Кремнієвій долині. Роботодавці ж, спонсоруючи такі проекти, як «Агенти змін», показують своїм співробітникам, що не треба їхати — ми працюємо над тим, щоб скоро у Києві був Амстердам. Радує, що корпоративно-соціальна відповідальність серед киян все більше зростає.

Максим Головко, архітектор

Я в «Агентах змін» майже від самого їх початку, коли тільки починалася робота над оновленням схеми метро. Наразі працюю одним із керівників проектів. Наприклад, курую появу нових адресних покажчиків для Києва, дослідження першого поверху Київради (його зараз реконструюють) та оновлення вулиці Ярославів Вал. Також часто займаюся комунікацією від нашої ГО: меморандумами, домовленостями, зустрічами і т. д.

Кожен проект починається з дослідження, тестування, а вже аж потім іде впровадження. Наприклад, так сталося з адресними покажчиками на «Арсенальній». Ми просто роздрукували макети і ходили приміряти їх та дивитися, як вони виглядають на конкретному будинку. Це робилося для того, щоб розуміти, що вони точно поміщаються туди і що все буде правильно встановлено. Коли ось так працюєш «в полі», можна наслухатися багато жахливого від перехожих: що ми «розпилили» гроші, що ми мудаки, бо цим займаємося, і взагалі треба реконструювати Троєщину, а наші адресні покажчики траурні. Насправді ж ми багато часу вкладаємо у дослідження. Ті ж покажчики цього разу зробили металевими і без підсвітки, що викликало хвилю запитань. А ми просто пішли і порахували кількість працюючих табличок-лайтбоксів на десяти вулицях у центрі Києва. Виявилося, що працює лише 13%, а решта або зламані, або вибиті, або немає лампочки. Так питання доцільності металевих відпало само собою.

Я не сприймаю нарікання на нашу роботу як моральний тиск, бо не думаю, що люди чинять так спеціально. Якщо вони чогось не зрозуміли, нам треба пояснити це детальніше. А якщо люди проти, треба розібратися чому: може, ми зробили щось неправильно або пропустили. Тому будь-яка негативна оцінка — привід для вдосконалення. Через це ми багато розповідаємо про свої проекти, особливо у «Фейсбуці».

Що стосується суто хейтерів, то є кілька типажів людей, які до нас звертаються. Перший можна умовно назвати «краще б» — це будь-хто, хто пише нам, що ми займаємося дурницями, а насправді треба було зробити зовсім інше. В результаті маємо коменти в стилі «краще б зробили метро на Троєщину», «краще б зробили Виноградар», «краще б розібралися з парковкою», «краще б частіше пускали потяги метро». Другий типаж — це корінний киянин, який постійно проти. Коли ж намагаємося з’ясувати чому, то отримуємо відповідь у дусі: «бо ви понаїхали», «змінюєте місто, де ми живемо десятиріччями», «ви взагалі діти, а ми тут вже давно і знаємо, як краще». Третій типаж — «зрадівці». Незважаючи на те, що було зроблено, все рівно все погано. Вони думають, що ми або розкрадаємо держбюджет (хоча ми жодного разу не брали державних грошей — у нас відкрита звітність), або діємо в інтересах якогось чиновника чи ресторатора.

Олександр Колодько, дизайнер

Я в проекте с самого начала. Большинство работы проходит в офисе за макетами, но иногда нужно посмотреть, как они будут выглядеть в реальности. Поэтому распечатываю их и иду «примерять» в нужные места. Мне нравятся все наши проекты. Просто мы работаем по принципу того, стали бы браться за этот заказ или нет, если бы имели неограниченное количество ресурсов и времени. Но больше всего мне отзывается проект автоматов пополнения и навигация в метро, над которой еще работаем.

До «Агентів змін» я занимался дизайном сайтов, рекламы, полиграфии. Конечно, после таких масштабных задач, как с метрополитеном, предыдущие уже не волнуют так, как раньше. Реакция новых знакомых на мою работу чаще всего положительная. Людям интересно больше узнавать о том, как создаются те или иные проекты. Мы очень долго тестируем все — возможно, тот же метрополитен внедрял бы изменения быстрее самостоятельно, но нам важно быть до конца уверенными в правильности решений.

Стараюсь прислушиваться к отзывам коллег, когда они по делу. Но очень часто люди просто пишут, что сделали бы лучше. А на предложение приходить к нам и делать отвечают, что обязательно придут, но только через месяц или два, когда закончат важную работу. Как правило, никто не приходит.

Самое сложное в работе — ожидать внедрения проекта и при этом не потерять интерес к нему. Ведь если читать слишком много комментариев в «Фейсбуке», опускаются руки и не понимаешь, для чего этим занимаешься, если никому не нравится. Спасает то, что можно переключиться на параллельный проект. Кроме того, пишут ведь не только хейтеры. Мы получаем и много положительных отзывов на почту или в соцсетях — это вдохновляет. А нравится больше всего то, что можно брать на себя серьезные проекты, челленджи, которыми никто раньше не занимался. А еще греет понимание, что твоя работа меняет окружающую действительность.

Фото: Василь Чуріков

Написать комментарий

Такой e-mail уже зарегистрирован. Воспользуйтесь формой входа или введите другой.

Вы ввели некорректные логин или пароль

Извините, для комментирования необходимо войти.
Рекомендуемое

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: