Діти без батьківської опіки: про що вони мріють і як їм допомогти?
Уявили? На жаль, таких життів у нашій країні десятки тисяч. Безліч дітей, які ніколи не чули маминої колискової, не слухали татових порад, не знали ніжності та не відчували обіймів. Це діти, які з тих чи інших причин позбавлені батьківського піклування. А від цього позбавлені й дитинства, яке має бути однаковим для всіх.
З нагоди Міжнародного дня захисту дітей, редакція bit.ua разом із Українською Біржею Благодійності вирішили розказати вам про мрії таких малюків. У рамках проекту «Однакове дитинство» ми поспілкувалися з малими мешканцями центру “Місто щасливих дітей”, розпитали про те, ким вони хочуть стати, коли виростуть. А після цього познайомили їх з тими, кому вже вдалося досягти цієї мрії.
Надя (13 років)
Мріє подорожувати та побачити весь світ
Марія Себова (мандрівниця та відеоблогерка)
Коли мені було 18 років, я розійшлася зі своїм тодішнім хлопцем, і здавалося, що тої зими сталася найбільша трагедія в моєму житті. Батьки вирішують, що найкращі ліки від розбитого серця – це подорож, і вперше відправляють мене одну в іншу країну. Мама дарує мені квитки на автобусний тур до Праги.
Ця неймовірна поїздка перевернула мою свідомість, і я повернулася додому іншою.
Тиждень я сама в чужій країні, у чужому місті, серед чужих людей. Погода жахлива, але ця неймовірна поїздка перевернула мою свідомість, і я повернулася додому іншою – самостійною, сміливою, рішучою і з незабутніми враженнями. Потім я відвідала 32 країни світу, але Прага назавжди лишиться особливою точкою на мапі. І я безмежно вдячна батькам за той шанс побачити, що світ значно більший, ніж я собі уявляла. Відтоді я закохана у подорожі назавжди. І я вдячна батькам за такий початок.
Руслан (14 років)
Мріє стати телеведучим та вести круті телешоу
Антон Равицький (телеведучий)
Я народився у третьому поколінні великої родини режисерів та акторів. Відповідно, моє дитинство минало за лаштунками, де я надивився творчого життя досхочу. Складно сказати, що відчули мої батьки – полегшення чи жах – коли я повідомив, що нізащо не вступатиму в театральний. Вони мудро підтримали мій вибір. Я отримав освіту політолога, яка так ніде і не знадобилася.
Складно сказати, що відчули мої батьки – полегшення чи жах – коли я повідомив, що нізащо не вступатиму в театральний.
Ким я тільки не був! Методист, костюмер, викладач, менеджер із закупівель, відеооператор, працівник служби безпеки, продюсер – і це далеко не повний перелік моїх професій. Батьки вже змирилися, що я радше піду кочувати з оленями, аніж спинюся на чомусь одному. І, навіть, коли я вже 10 років у журналістиці, мама припускає, що це ще не кінець, і сюрпризи попереду. Однак я вдячний батькам за те, що зараз займаюся улюбленою справою, вдячний, що вони подарували мені можливість спробувати та визначитися з тим, з чим я насправді хочу пов’язати своє життя. Якби не їхня підтримка, я би не пройшов такий цікавий шлях і не зустрів би на ньому дивовижних людей. Тож я дуже вдячний батькам за таке дитинство.
Настя (11 років)
Мріє стати супермоделлю
Лілія Кузнєцова (акторка і модель)
Акторкою та моделлю я мріяла стати років із трьох. Завжди виступала вдома перед гостями і влаштовувала покази мод. «Мої колекції» складалися із суконь моєї мами і туфель її подруг, які я просила подарувати мені, коли я виросту. Але мої батьки – спортсмени, мама – чемпіонка СРСР з легкої атлетики. Тому віддали мене не в модельну школу чи акторський гурток, а на художню гімнастику. Тренування так виснажували, що у підлітковому віці я мріяла їх кинути. Хотілося зустрічатися із хлопцями і гуляти на вулиці, а не гарувати до сьомого поту в залі.
Мій вибір батьки цілковито підтримали, вони мною пишаються і радіють, що я побачила світ.
Згодом мене запросили працювати в модельний дім, і я полетіла в Південну Корею та Мексику. Потім було ще безліч країн, пропозицій та досягнень. І всі вони стали можливими завдяки тим рисам характеру, які виховав саме спорт, – дисципліні та цілеспрямованості. Мій вибір батьки цілковито підтримали, вони мною пишаються і радіють, що я побачила світ. Вони допомогли стати моєму життю таким, як я і мріяла. І я дуже вдячна батькам за таке дитинство!
Максим (9 років)
Мріє відкрити власний ресторан та смачно годувати всіх знайомих та незнайомих людей
Максим Пустовойт (ресторатор і бізнесмен)
Я завжди хотів бути кращим у всьому, ще з перших класів ліцею. Як бути першим в школі – мені було зрозуміло. Вчишся на відмінно, активно береш участь у соціальному житті – і, вуаля, ти красунчик. Потім я сам, без будь-якої допомоги, вступив до КІМО. Це було справжнє випробування. Найкрутішим в цій тусовці були ті, кому тато дозволяв витрачати грошей більше, ніж його одногрупникам. У такій атмосфері тільки на знаннях, співі і танцях з бубном не виїдеш.
Я вдячний своїм батькам за той шлях, який вони дозволили мені пройти, за їхні поради і, головне, за мотивацію домагатися успіху.
Я почав активно працювати і паралельно навчався. Бажання відвоювати свій авторитет в інституті було непереможним. З дитинства я прагнув бути незалежним і у матеріальному сенсі теж. Тато грошей мені на ресторан не давав. Мама теж. Працювати у суміжній сфері я почав ще на першому курсі інституту. Був помічником юриста на Володимирському ринку, де і відкрив свою першу кав’ярню. Я вдячний своїм батькам за той шлях, який вони дозволили мені пройти, за їхні поради і, головне, за мотивацію домагатися успіху. Якби не їхня підтримка і сильне виховання, я би точно не був тим, ким я є зараз!
____
Історії успіху Марії, Антона, Лілії та Максима були би неможливі без підтримки батьків. На честь Міжнародного дня захисту дітей наша редакція пропонує підтримати маленьких мрійників, які не мають такої підтримки. Допомогти зібрати кошти на харчування дітей та втілення їхніх бажань можна тут.
