«Я розмовляю українською». Чому українці переходять на українську
До набуття чинності законопроекту лишився місяць. Основна засада закону про мову стверджує, що «кожен українець має володіти державною мовою». Тим часом, дані соціологічних опитувань невтішні: дві третини українців називають своєю рідною мовою українську, проте лише 55% людей говорять вдома українською. Це означає, що близько п’яти мільйонів мешканців України не говорять мовою, яку вони вважають за рідну.
Експерти Київського міжнародного інституту соціології стверджують, що суржиком спілкуються і пишуть від 11% до 18% українців – а це від 5 до 8 млн осіб.
Редакція bit.ua поспілкувалися з різними людьми, які раніше говорили російською мовою, але потім перейшли на українську, та дізналися, що стало поштовхом для такого рішення. Спойлер: закон про мову тут зовсім ні до чого.
Ірина Хоменко (телеведуча)
Я пишаюсь тим, що я українка. Я вважаю, що недарма наша мова вважається однією із наймилозвучніших мов світу. Проте ще кілька років тому, я щохвилини говорила виключно російською, бо виросла у родині, де читали літературу виключно російською, спілкувалися російською, і з дитинства вчили мене російській мові. У школі українською я говорила хіба що на уроках української мови та літератури.
Я переконана, що ніщо так сильно не відрізняє мене від іспанки, італійки, британки чи бельгійки, як мова.
Проте, коли я народила свого сина, то вирішила, що маю перейти на українську, аби добре нею володіти і навчити свого сина теж нею спілкуватися. Я переконана, що ніщо так сильно не відрізняє мене від іспанки, італійки, британки чи бельгійки, як мова. Я хочу відрізнятися і самоідентифікуватися. Я хочу пишатися своєю мовою, я знаю, як складно її вивчити, але ситуація зміниться тільки тоді, коли ми почнемо з себе.
Уляна Пчолкіна (громадська активістка)
Я народилася в україномовній родині, в місті Києві. Змалечку бабуся вчила мене українських пісень, читала мені старослов’янські книги, вчила любити країну та відчувати свою ідентичність. Але в 90-ті серед моїх однолітків було соромно говорити українською. Якщо ти україномовний – ти селюк, неук. Це спадщина, що лишилася нам від совка. Цей комплекс меншовартості, попри виховання у родині, змусив мене вивчити російську і перейти на повне спілкування російською. Я поважаю всі мови, я не проти російської, але завжди відчувала дискомфорт, спілкуючись цією мовою.
Моя мова — це моє ДНК. І я більше не відчуваю себе людиною другого ґатунку.
Вже п’ять років я пишу виключно українською, даю інтерв’ю та публічно спілкуюся тільки державною мовою. Мені було складно перейти на рідну мову, бо моє оточення, у переважній більшості, російськомовне. Але завдяки цьому рішенню я більше не відчуваю себе людиною другого ґатунку. А завдяки квоті, якісного контенту українською стало набагато більше. І мене це надихає. Моя мова – це моє ДНК. Мої діти точно будуть україномовні, від самого народження.
Тетяна Висоцька (телеведуча)
Моя українська – це, насамперед, літо у бабусі і батькова робота. Я навчалася у російськомовній школі, але любила приходити до тата на роботу, спочатку у редакцію газети, а потім на обласне телебачення. Саме тоді я й зрозуміла, як важливо гарно володіти словом, вміти влучно пояснити і передати свої думки і почуття. Навчання на факультеті українській філології та 20 років у журналістській професії це переконання лише підсилили.
Ідентифікація — як генний код, який людина не обирає і не може його позбутися, просто ігноруючи.
Українська – крута мова. Вона багата на синоніми, пластична, яскрава, самобутня. Звісно, можна скільки завгодно бути людиною світу. Але ідентифікація – як генний код, який людина не обирає і не може його позбутися, просто ігноруючи. Унікальні часи зараз – чому б безкоштовно не навчитися, не покращити, не посилити своє знання мови? Я, наприклад, досі вчу мову, дякувати професії. Долучайтеся, давайте разом розумнішати!
Тетяна Гриньова (видавець bit.ua, співзасновниця Fitness Geek Camp)
Я проживала у Херсонській області, закінчувала російськомовну школу: у нас була однакова кількість уроків української та російської, але всі предмети викладались російською. При цьому українською мовою вважався якийсь гримучий суржик, яким розмовляла більша частина моїх однокласників та їхніх батьків. Я із заздрістю дивилась на них і думала про те, що «колись я теж буду так вміти», але безрезультатно. Я народилася у родині вчителів, де всі говорили російською, один мій дідусь був із Ростова, інший – із Орла. Коли я приїхала до Києва, до університету, то зрозуміла, що української я ніколи до цього не чула. Але – мамо! – тепер всі навколо заговорили іноземною мовою, у тому числі, і викладачі: в університеті Шевченка викладали виключно українською мовою. Десять різних математик за семестр – і всі українською! Тож перший рік я писала конспекти російською: перекладала у голові, а тоді записувала.
Я все ще думаю російською, але ця «розтяжка» не лише допомогла мені стати впевненішою у своїх розмовних якостях, але навіть почала приносити задоволення від спілкування українською.
Розмовляти українською більш-менш пристойно я почала кілька років тому, коли у нас з’явився bit.LIVE: я проводила сотні різноманітних прямих ефірів та інтерв’ю, гості були україномовними, і я намагалася адаптуватися до них. Якось ми навіть записали курс про підприємництво українською мовою і це був челлендж: майже кожен абзац мого монологу ми переписували декілька разів (те, що російською вийшло б із першого разу). Я все ще думаю російською, але ця «розтяжка» не лише допомогла мені стати впевненішою у своїх розмовних якостях, але навіть почала приносити задоволення від спілкування українською. З якоїсь магічної причини я тепер спілкуюся із офіціантами, митниками, касирами – з усіма, з ким буває small talk, українською мовою. Я обожнюю російську мову, вона моя рідна і єдина, яку я знаю дуже добре. Але дуже дивно, що, проживши все життя в Україні, я лише зараз починаю використовувати українську: мене не навчали, я не вчила.
Олександр Тодорчук
(креативний директор Gres Todorchuk PR, засновник руху UAnimals)
П’ять років тому я перейшов на українську мову. Я народився в російськомовній родині, але завжди відчував, що рідною є саме українська. Спочатку почав нею спілкуватися на відпочинку, бо так легше дистанціювати себе від туристів з якогось Тагілу.
Гарна українська починається з поганої.
А потім зрозумів, що це просто – достатньо просто почати. Гарна українська починається з поганої. Ну, а потім треба більше читати, дивитися і спілкуватися. Мені здається, що курс для дорослих – надзвичайна ідея. Тепер вам точно нічого не заважатиме перейти на українську. Just do it!
***
Аби кожен українець зміг легко, доступно та безкоштовно вивчити рідну мову, Українська Біржа Благодійності разом із LINGVA SKILLS та Українським Інститутом Майбутнього запустили проект, у якому була створена онлайн-платформа для всіх охочих вдосконалити рівень володіння українською мовою, передусім, для державних службовців, викладачів, російськомовних громадян України, у тому числі, для переселенців та тих, хто знаходиться на окупованих територіях.
Інструмент використовує інноваційні навчальні методики та ІТ технології і буде доступним 24/7 у будь-якій точці світу. Таким чином, цей проект стане масовим національним освітнім проектом, який у короткі строки розв’язує гостре питання опанування української мови та дає можливість позбутися суржику. Підтримати національний освітній проект можна за посиланням.
