Раніше було краще: чому ми любимо ностальгувати
“Дивні справи” — один з найпопулярніших серіалів останніх часів — вкрав серденька глядачів не лише завдяки динамізму та харизматичним героям. Одна з особливостей серіалу — спекуляція на ностальгії, а тема вісімдесятих для цього підходить ідеально. Дивакуваті зачіски, луки, які зараз знову повертаються до моди, згадування культури тих часів — музика, фільми “Зоряні війни”, “Мисливці на привидів” та “Термінатор”, відсутність сучасних гаджетів — все це занурює у ностальгійну атмосферу.
На темі вісімдесятих спекулює й інший хіт кінопрокату останніх років — “Воно” за романом Стівена Кінга. До речі, у Кінга у книзі більшість основних подій відбувається протягом 50-х, а у фільмі – дитинство головних героїв припадає на 80-ті. І настрій десятиліття творці фільму не раз підкреслювали — настільки ненав’язливо, що Даг Уолкер (Nostalgia Critic) для таких моментів підібрав влучний вислів “о, це так по-вісімдесятськи”.
Апелювання сучасних фільмів до минулого — не рідкість. І ці картини стають хітами. Глядачі спостерігають за відтворенням часів, які вже пройшли, і зітхають — раніше, звісно ж, було краще. Душевності більше, не те, що зараз — всі у гаджети свої втупилися і навіть не чують один одного. Та і фільми які знімали, ті ж “Зоряні війни” з недолугими спецефектами дадуть фору всім цим новим від Діснею. А музика, музика! Вміли ж люди творити. А зараз — програмки оці, реп, якісь тупі рими, чиста комерція.
“Раніше було краще” — це вже давнішній мем. Незважаючи на кепкування з цієї фрази, люди продовжують вірити, що минуле дійсно краще від майбутнього. Вони знаходять нові й нові докази, палко розповідають про культурний занепад і принципово відмовляються ходити у кіно на нові фільми.
Чому минуле автоматично сприймається багатьма як щось краще, і чи дійсно це так? Давайте розбиратися.
Хто винен у тому, що ми так любимо ностальгувати
Установка “раніше було краще” — це імпринтинг (з англійської imprint – залишати слід) — запам’ятовування певних ознак предмету чи явища у моменти формування поведінкових патернів. Простими словами: деякі речі і події у дитинстві врізаються у пам’ять (прям як у пісні “Вагоновожатих”) та впливають на ставлення до подібних у майбутньому: змушують презирливо фиркати на перезняті Діснеєм фільми та лаяти сучасне мистецтво у цілому.
Про імпринтинг як поняття вперше заговорив австрійський зоолог Конрад Лоренц. Саме він з’ясував, що у перші дні свого життя тварини “запам’ятовують” свою маму. А “мамою”, у деяких випадках, стає якийсь предмет — наприклад, каченята можуть сприймати за маму навіть гумовий м’ячик. Саме через це впевненість у тому, що раніше було краще, іноді називають синдромом каченяти.
Людські імпринти досліджував Тімоті Лірі, а продовжував ці дослідження частково Роберт Вілсон. Вони ж ввели у вжиток поняття “тунель реальності” — певний набір установок, принципів та стереотипів, які впливають на сприйняття людиною світу.
Формування тунелю реальності залежить від різних факторів. Серед них:
- генетика;
- імпринтування;
- кондиціонування (повторення однієї події);
- навчання.
Саме через різні тунелі реальності і, відповідно, вподобання та стереотипи люди не можуть знайти порозуміння один з одним. У своїй книзі “Квантова психологія” Вілсон влучно описує сутність людських конфліктів:
Найчастіше конфлікт виникає через впевненість “Мій тунель реальності — єдиний правильний”, коли людині доводиться мати справу з іншою людиною, чий тунель реальності також “єдиний правильний".
Синдром каченяти — один з факторів формування тунелю реальності. Якщо цей тунель ”ностальгійний”, людина постійно звертатиметься до минулого, згадуватиме переглянуті у дитинстві фільми, атмосферу безтурботності і навідріз відмовлятиметься сприймати сучасність як адекватну реальність. Деякі люди впевнені: все класне вже було, майбутнє — лише спроба паразитувати на досягненнях минулого.
Як звичка ностальгувати впливає на наше життя
Ностальгія — це звичайне явище, яке дарує приємні відчуття. Мурахи шкірою під час прослуховування пісень з дитинства, мимовільні сльози над мультиком “Король Лев” і солодкий щем у серці при розгляданні шкільного фотоальбому — це те, що робить наше життя лише кращим.
Проблеми починаються, коли ностальгія перетворюється на радикальну ненависть до всього сучасного. Якщо людина через надмірну любов до минулого не вміє приймати теперішнє як сутність, її мозок блокує спроби більш-менш тверезо оцінити те, що відбувається. Вона постійно апелюватиме до того, що було раніше, і не сприйматиме сучасне адекватно.
Бажання жити у минулому заважає розвиватися: ви, напевно, бачили людей у поважному віці, які ігнорують будь-які гаджети, лаються на нововведення і вимагають залишити у лікарнях допотопні паперові картки замість електронних. Насправді “ностальгійна молодь” недалеко пішла: відмова слухати сучасну музику, бо “краще за The Beatles та Pink Floyd нічого не буде” не сильно відрізняється від “у нашій молодості все було інакше, а зараз понапридумували цієї техніки”.
Схибленість на бажанні повернутися у минуле — це регрес. Якщо помічаєте за собою таке, і ностальгія не дарує приємних моментів, а лише заважає жити — час все змінювати.
Ставлення до речей, подій і світу у цілому змінюється завдяки когнітивному дисонансу. Чим більше людина стикаєтеся з протилежними думками, людьми, що живуть в інших тунелях реальності, тим більше вірогідність змін у її власному тунелі реальності.
Головне — це розуміння, що люди навколо можуть жити інакше, і це не є чимось неправильним. Що об’єктивно сучасні фільми — це просто сучасні фільми, які комусь до смаку, а хтось вважає їх жахливими. Ті ж “Дивні справи” не лише люблять, а й ненавидять — за купу кліше і запозичень з маскульту, масу реклами (у третьому сезоні у 8 серій закинули рекламу 70+ брендів) і “розлогу журавлину” у третьому сезоні. Але, по факту, це просто серіал. Об’єктивно він ніякий, і “поганий” чи “класний” — лише оцінки у вашій голові. Як і майже все у цьому світі.
