Я (не)гірший/-а за інших. 5 причин, з яких ми не можемо адекватно себе оцінювати
Коли йдеться про інших людей, ми зазвичай легко даємо їм оцінку. Можемо критично поглянути «з боку» і сказати, наскільки вони (не)професіонали, якими рисами характеру наділені та на що вони, на нашу думку, заслуговують. А коли мова заходить про себе, стає складніше. Оцінювати себе адекватно та більш-менш об’єктивно – завдання не з легких, і в багатьох з цим виникають труднощі.
Чому саме? Бо існують певні когнітивні викривлення та психологічні , які заважають дивитися на себе незаангажовано і давати адекватну оцінку своїм вчинкам та вмінням. Про найрозповсюдженіші викривлення розказуємо детальніше.
Синдром самозванця
Моя подруга – без величезного досвіду роботи і при цьому надзвичайно талановита – за три місяці отримала бажане підвищення. Її хвалять і начальство, і колеги. А я чую від неї, що вона цю посаду не заслужила, що вона насправді погано робить свою роботу, просто цього поки що ніхто не помічає.
Моя подруга страждає від синдрому самозванця, якому ми присвячували окрему статтю. Він проявляється у приниженні власних здібностей і талантів. Людині з синдромом здається, що вона не є професіоналом у своїй сфері. Характерна ознака – страх «викриття»: коли здається, що от-от всі колеги і начальство помітять непрофесіоналізм та ганебно звільнять.У декого синдром самозванця проходить із часом, інших переслідує ледве не все життя.
Від синдрома самозванця страждають як звичайні люди, так і знаменитості: актори, співаки і вчені зізнаються, що також іноді почуваються шахраями. Навіть визнані в усьому світі потерпають від відчуття власного непрофесіоналізму. Що вже казати про пересічних людей, які стільки компліментів в житті не чули?
Ефект Даннінга-Крюгера
Інша знайома лише закінчила виш, вона амбіційна та самовпевнена. Проте ані досвіду, ані якогось особливого таланту чи вмінь не має. При цьому вона не хоче проходити стажування і починати з низьких посад. Я варта кращого, я могу більше, каже знайома, не маючи змоги адекватно оцінити свою некомпетентність.
Знайома ж потерпає від протилежного когнітивного викривлення – ефекту Даннінга-Крюгера. На відміну від тих, хто страждає через синдром самозванця, некомпетентні люди від впливом ефекту не можуть усвідомити власну некомпетентність. Їм здається, що вони знають і вміють набагато більше за інших зі свого оточення: друзів, родичів, колег по роботі.
Нерідко впевнені у власній компетентності виявляються найгіршими працівниками. Найкращі в цей час тихо страждають від синдрому самозванця.
Всемогутній контроль
Коли я була зовсім малою, в один день вирішила, що моя подружка сьогодні має впасти. Просто в голові була така думка – саме сьогодні вона раптово впаде. Коли ми зустрілися ввечері, подружка показала синець на колінці і пожалілася – впала, коли спішила до мене. Мені було неймовірно соромно, бо я вважала, що це сталося через мене.
Для деяких людей подібні думки не рідкість. Їм здається, що вони повністю контролюють своє життя та впливають на життя інших. Людина, яка потерпає від психологічного механізму захисту – всемогутнього контролю, – вважає, що противного колегу звільнили саме через її ненависть, що на вулиці підійшли знайомитися, бо подумки вона змусила це зробити. Найчастіше від ілюзії всемогутнього контролю страждають діти (як у моєму прикладі). Проте й дорослі не застраховані від думок, що мають куди більший вплив на своє життя та події у світі, ніж є насправді.
Професійна деформація
Якщо розмовляти з деякими психіатрами, можна відчути страх через їхню жорстокість. Вони жартують про смерть, з усмішкою на обличчі розповідають про пацієнта, який намагався вкоротити собі віку, та взагалі демонструють вбивчу черствість. Насправді нічого дивного в цьому немає. Така поведінка – результат профдеформації.
Профдеформація відбувається під впливом зовнішніх факторів професійної діяльності. Ті ж психіатри, особливо з багаторічним стажем, майже щодня бачать людей з психічними відхиленнями, симулянтів, невдалих самогубців або смерть пацієнтів. Якби вони переживали за кожного, як в перші дні роботи, давно збожеволіли б самі (і це не найгірший варіант розвитку подій). Тому їхня психіка пристосовується до обставин і середовища, де вони знаходяться. Профдеформація і на оцінку себе впливає: людина може переставати помічати власні помилки, вважає себе кращою за інших, втрачає бажання дізнаватися нове, бо «і так вже все знає».
Професійна деформація характерна не лише для лікарів: вона розвивається у представників багатьох професій, наприклад, журналістів, військових, соцпрацівників, вчителів, продавців, людей, які займають керівні посади тощо.
Ефект хибного консенсусу
Збираємося у друга на піцу та перегляд нового фільму. Поки готуємо їжу, друг вмикає улюблену музику, від якої декілька людей одразу починають кривитися, просять вимкнути. Друг здіймає брови та каже: «Як вам може це не подобатися? Усі ж люблять цей гурт!»
Поведінка друга – одна з прояв ефекту хибного консенсусу. Він проявляється так: людина чи група людей думають, що їхні переконання/смаки/думки значно більше розповсюджені, ніж є насправді.
Друг був упевнений, що цю групу любить та слухає ледве не більшість людей, хоча насправді музика була досить специфічна. Його приклад не найгірший: врешті-решт він погодився вимкнути та поставити музику, яка влаштувала всіх. А деякі люди, що потерпають від ефекту хибного консенсусу, зневажають тих, хто їхню думку не поділяє: вони щиро не розуміють, як можна не любити певну музику/не шанувати їхню релігію/не вважати класним їхнього улюбленого актора. Самооцінка та впевненість у власній правоті при синдромі, звісно, завищені.
