Cпецпроекти

Гурт Latexfauna: «Наша команда – це тупо клуб по інтєрєсам, де кожен кожного компенсує».


Гурту Latexfauna чотири роки, їхні кліпи набирають десятки тисяч переглядів на Youtube, а треки суржиком провокують запеклі холівари у коментарях. Їх називають дрім-поп-гуртом, але музиканти підкреслюють, що їхня мета – не підлаштовуватись під будь-який стиль чи напрямок, а писати такі пісні, щоб «мурахи бігали в усіх місцях». 

В Latexfauna п’ятеро людей, які слухають зовсім різну музику, поза гуртом працюють в різних сферах і навіть розмовляють по-різному: хтось суржиком, хтось літературною українською, а хтось російською. Але вечорами вони збираються на репетиції, щоб створювати пісні, які слухають тисячі фанатів.

В рамках кампанії Beauty of blend ми хочемо нагадати, що сила у взаємодії відмінностей. Саме завдяки міксам і ф’юженам народжуються нові смаки, культури та ідеї.  Так само і бленд Tullamore DEW народжується завдяки силі поєднання: три типи ірландського віскі, потрійна дистиляція та витримка в трьох різних типах бочок. І тільки завдяки такому поєднанню ми отримаємо ідеальний баланс м’якості і насиченого смаку. АВ музиці об’єднання неповторних та різних особистостей створює неймовірне звучання. Ми поговорили з гуртом Latexfauna про те, як таким різним людям вдається робити спільний успішний проект, знаходити компроміси та репетирувати не дивлячись на “основну” роботу.

Про характери

Дмитро Зезюлін: Я, напрімєр, екстравєрт. Я в собі нічо не держу. 

Олександр Димань: Це було б ненормально буть інтровєртом для вокаліста. 

Дмитро Зезюлін: Да, а ще я страшно люблю всякі наслаждєнія. Мені нравицця випить, хотя я щас не п’ю, держусь, другіє вєщєства теж люблю, всякий актівний отдих. І вєчно до всіх дойобуюсь. І люблю кутіть. 

Олександр Димань: А я фанат коміксів. Хожу на всі Comic Con, колекціоную деякі серії і шукаю всігда хорошу історію. Напевно, тому група Latexfauna мені так нравиться, бо у нас кожна пісня – це розказана історія. 

А ще моя жінка каже, що у мене єсть проблєма з самокрітікой, але я їй нє вєрю. 

Костянтин Левицький: Я люблю природу і активний відпочинок. Наприклад, дайвінг і фрідайвінг. Під водою, в цій іншій стихії, ти зі своїми думками, не можеш говорити і спілкуєшся жестами. І всі твої думки в тобі під водою буяють. Мені подобається така філософія, але час від часу ця усамітненість кудись зникає і хочеться бути таким самим, як усі ці люди на планеті Земля, які хочуть молодості, танцю, експериментів. 

Максим Гребінь: Я единственный в группе, кто говорит на русском. Хотя обычно вообще ничего не говорю на интервью. Я скромный и, по ходу, задрот. Работа такая – я программист. Очки ношу. Люблю ковыряться в программах, читать всякие книги. А если мы едем куда-то с женой, то через 20 минут понимаю, что жутко напрягаю ее какой-то тирадой, а она чисто из уважения не говорит мне «Помолчи наконец». 

Олександр Димань: Але насправді Макс у нас в групі такий самий ровний парєнь. Він найбільш організований і зібраний, на нього завжди можна розраховувати. І він дуже йомко вміє пояснить, що відбулось і що далі робить. Однією фразою, і це буде вичерпно. Він найменше з нас впадає в емоційні рефлексії, коли щось йде не так. 

Олександр Мильніков: А я поза гуртом дуже люблю різні види спорту, особливо біг. Взагалі люблю різні активності, але іноді буваю пасивним, бо мені просто подобається поспостерігати зі сторони. 

Дмитро Зезюлін: А ще він кошатнік, а я собачник. І в нас бувають іногда шуточні подколки на цю тему. 

Олександр Мильніков: Діма і Макс у нас самі чоткі парні. Вони всігда приходять на рєпи в нужне врємя, а Діма ще з захльостом. Але попри те, що у нас різний характер, ми всі одне одного давно знаєм і розумієм. 

Про головний «двигун» команди

Олександр Мильніков: Оцей парєнь в синій рубашці (показує на Дмитра, – прим. ред). 

Костянтин Левицький: У нас є чатік в телеграмі, де ми довомляємось, коли репетірувать. Як правило, збираємся три рази на тиждень: по понеділках, середах та п’ятницях. 

Про планування 

Олександр Димань: 8 годин вечора – це у нас стабільний час, коли всі можуть відірватись від робіт та домашніх справ і прийти на рєпєтіцию. 

Дмитро Зезюлін: Було б краще збиратись пораніше, але просто не виходить. О восьмій вечора репетірувати вже тяжко, особливо коли треба придумувати треки, то творчість вже мало вижимається. А от якщо прийти зраночку порєпєтіровать – ващє клас. Це як зранку випить. Воно всьо солнєчно, свєтло і дишится лєгко. 

Але репетиції зранку ми можемо провести хіба в суботу. Бо у всіх, крім музики, є робота.

Про позамузичну роботу

Дмитро Зезюлін: Наш барабанщик Макс – програміст, Саша (Лесь) Димань – рєдактор новостєй, я крєатівний копірайтер, прідумую рекламу.

Костянтин Левицький: Я журналіст на телебаченні. А клавішник Саша Мильніков – як Чендлер у «Друзях»: ніхто не знає, як називається його робота.

Олександр Мильніков: Продакт-менеджер. 

Про мрії

Дмитро Зезюлін: Ми мєчтаєм про те, щоб займатись тільки музикою! Робим засічки вже на стіні, ждем цей момєнт, коли ми всі вирвемся з корпоратівних клєщєй! Просто всьому свій час. 

Олександр Димань: У слові «шоу-бізнес» не зря є частина «бізнес». Якщо все складеться так, що ми зрозуміємо, що момєнт прийшов, ми це зробим. 

Костянтин Левицький: Ну дивіться, старшому з нас 34, наймолодшому 29. І весь цей вік ми займаємося музикою. На якийсь час кидали, але завжди повертались. Гадаю, це і є відповідь. Якщо ми до цього часу не кинули бринькати на гітарі, акорди якісь наспівувати, то це наше. 

Про відповідальність кожного 

Дмитро Зезюлін: Аранжування ми робим всі. Всі питають: хто ваш аранжировщик? На то і смисл групи, щоб це було колективне мистецтво. Басист придумує басову партію, гітарист гітарну, клавішник – клавішну, барабанщик – барабанну. Це тупо клуб по інтєрєсам, кожен кожного компенсує. 

Олександр Димань: Ми часто сперечаємся. В кожного є своя амбіція. Буває, що я хочу виділиться, а мені кажуть – нє чувак, не іграй тут. Ну, харашо. Так це все обговорюється, поки не вийде якась максимально кристалізована структура. Коли мурашки начнуть ходить по всьому на світі, значить це воно. 

Про «технічне» і СММне 

Олександр Димань: Ми вже самі сторінками не займаємось, у нас є помічник і сммщик Ілля, Боря наш дірєктор і Аліна по піару. Так шо ми уже звьозди. 

Дмитро Зезюлін: Макс у нас займається накопиченням матеріалу. Ми його записуємо на ноутбук, він це все готує, підчищує і вигружає потім мені на файлообмінник. Потім я це все беру, йду до нашого саунд-продюсера, йому зливаю, пишу з ним вокал і сиджу з ним зводжу. 

Костянтин Левицький: А Саня постоянно міняє у нас на рєпєтіционних базах замки. 

Дмитро Зезюлін: Коли ми орендуємо приміщення, туди постоянно хоче проникнуть якась тварь. Інколи ця тварь там робить якісь погані вєщі. Щоб ця тварь не проникала, нада замінить там замки. Якось ми знайшли бутилки з мочой двохлітрові за диваном. Це вобщє куда годиться? Такий отстой. Ну і ми поміняли замки. 

Про те, хто і як вирішує де виступати

Костянтин Левицький: Це передусім обговорюється з директором, він домовляється і ми їдем. 

Олександр Мильніков: Ми раді грати будь-де. 

Дмитро Зезюлін: Та нє, ми відмовлялися від кількох івентів. Наприклад, двічі відмовилися брати участь в Євробаченні. 

Культові групи в Україні не грали на конкурсах, і ми не будем! 

Про музичні уподобання

Костянтин Левицький: Мені, наприклад, подобається друга хвиля норвезького блек-металу. 

Олександр Мильніков: Сказав гітарист інді-поп-групи (сміється). 

Дмитро Зезюлін: А я вважаю, що найгеніальніша група у світі – alt-J.

Олександр Димань: Я все життя вважав себе металістом. Але люблю Boney M. і Army of Lovers, і Bee Gees абажаю. Тому, мабуть, я вже не металіст. 

Максим Гребінь: Я когда учился в универе вообще слушал всякую олдскульную панкуху, потом поп-панк. А две недели назад 10 раз на повторе прослушал последний альбом Эда Ширана и ни разу не пожалел об этом. Так что пути господни неисповедимы. Особенно если ты играешь в группе Latexfauna. Реально офигенный альбом, чуваки, это просто топчик по сведению. 

Дмитро Зезюлін: А Саша вообще Pet Shop Boys може слухать. 

Олександр Мильніков: Можу. Даже не можу, а слухаю. Нормальна музика. 

Про те, як знаходити компроміси

Олександр Димань: Справа в тому, що коли ми робимо свою музику, ми не думаємо про жанр взагалі. Ми думаємо про «добре» і «погано», «в тєму» чи «не в тєму». Це єдиний критерій. 

Дмитро Зезюлін: По кайфу ілі не по кайфу. 

Олександр Димань: Так, ми не намагаємось бути дрім-поп-групою, чи ще кимось. Це нам вже сказали, що ми в цьому жанрі працюємо. Ми ніколи не намагалися бути в цьому жанрі. 

Дмитро Зезюлін: Це просто то, що у нас получається. 

Про час, що треба для одного треку 

Дмитро Зезюлін: Від двох годин до півроку. 

Олександр Димань: «Антиутопію» ми писали півроку – не могли нащупати, що в ній іграть, щоб вона була інтєрєсна і щоб вона звучала.

Костянтин Левицький: Ми зробили, може, з десяток аранжировок, може, більше, і всі були наче нічого, але не було мурах. І аж через півроку воно родилося. Я сказав «пацани, я йду додому обнять подушку і плакать в неї». Бо це дуже тяжолий процес був. 

Олександр Мильніков: Але прикметно, що за інструментальними партіями вона вийшла досить простою. 

Олександр Димань: Взагалі самі класні партії – це ті, які дуже прості і в тєму. Коли кожна нота на своєму місці. Нема нічого качовішого, ніж нота, зіграна вчасно. 

Дмитро Зезюлін: А за дві години ми написали пісню «Дослідниця». Тупо прийшли, зіграли і готово. 

 

Про дружбу

Дмитро Зезюлін: Ми надто багато часу проводимо в музиці, щоб ще дружить. Ми тричі на тиждень ходимо на репетиції, а на вихідні ще їдем кудась грать в інше місто.

Олександр Димань: Нам ці рожі знаєте як надоїли! 

Костянтин Левицький: Робота у нас з 9-ї до 18-ї. Потім на 20-ту на репетицію, до десятої вечора на репетиції чи трошки довше буває. І так каждий тиждень. Але це лучше, чим приходити додому і втикать в тєлік. Або іграть в танкі. Або дивитись «Слугу народа». 

Олександр Мильніков: Іноді влаштовуємо лінивий понеділок після концертів, особливо коли граємо і суботу, і неділю. 

Костянтин Левицький: Це просто тому шо вже ніяк. Ти приїхав у неділю як лимон вичавлений, пішов на роботку с утрєца зашмарканий, а увечері ще й репетірувать? 

Дмитро Зезюлін: Ну да, нада ж ще наших тьолочєк поублажать, їм же тоже треба вніманіє. 

Про стратегічний план на майбутнє

Дмитро Зезюлін: Може, він і є, але ми вам його не розкажем. Це ж шоу-бізнес, в ньому важен маркєтінг, а в ньому важна тайна. Але насправді такого нема. Наша задача – робити власні треки. Вся остальна механіка – не інтєрєсна. 

Загалом люди ліниві, вони можуть 100 тисяч разів почути і прочитати назву Latexfauna, але тицьнути на клавішу «play» їм влом. Як казав Андрій Кузьменко, «дуже непросто розказать кожному, що я геній». 

Локація: чоловіча перукарня Firm.

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ Що я пропустив/-ла на бар-шоу BAROMETER 2019?
50

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь
 

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: