Cпецпроекти

Що гірше впливає на мозок людини – бідність чи багатство?


Якщо ви читаєте цей текст, скоріше за все, ви не належите до категорії людей, які живуть за межею бідності. А їх, за даними ООН, близько 783 мільйонів. У 2016 році майже 10% людей у світі витрачали менше 2 доларів США на добу. Для порівняння: два долари – це 1–2 чашки кави, які ми випиваємо щодня.

Серед людей, які живуть за межею бідності, безліч тих, хто не має змоги отримати базову освіту, тобто навчитися хоча б читати, писати і рахувати. Бідні родини не завжди можуть відправити дітей до школи: ті допомагають з господарством або також змалечку працюють.

Якщо ви читаєте цей текст, принаймні читати ви вмієте. А ще маєте доступ до інтернету, на відміну від мільйонів людей. 16% планети, до речі, не мають доступу до мобільного зв’язку. І вірогідність того, що ви, наші читачі, за межею бідності, мала. А те, що когось з вас можна вважати бідним, – вже значно вища. 

Що таке бідність?

Бідність – поняття відносне: якщо ви витрачаєте більше 2 доларів щодня, формально бідною людиною ви вже не вважаєтеся. Проте у розвинених країнах та державах, що активно розвиваються, поняття бідності стає ширшим.

Міська бідність – це життя від зарплати до зарплати, позичання грошей, проблема з придбанням необхідних речей. Відсутність можливості самотужки зняти квартиру, щорічно здавати всі аналізи заради перевірки здоров’я – з цієї ж опери. Від міської бідності страждає середньостатистична людина, яка не помирає з голоду, має який-не-який дах над головою, проте не відкладає гроші та нехтує певними потребами, щоб зекономити. Це ті самі люди, які рідко відвідують кіно, кафе, стараються не витрачати багато гршей на розваги/одяг/лікування.

Міські бідні постійно мають приводи для стресу. Проблема в постійному страху, що їх переслідує: раптом звільнять, раптом не вистачатиме грошей на житло, раптом я опинюся на вулиці, раптом не буде чого поїсти. Як би цинічно це не звучало, для бездомних відсутність їжі та даху над головою – це буденність. Для людини, яка задовольняє всі потреби першої необхідності (вода, їжа, житло, гігієна), одним з найгірших страхів є страх втрати. Особливо ці думки тривожать тих, хто повністю сепарувався від батьків та інших родичів і краще житиме на вулиці, ніж визнає те, що не впорався з самостійним життя та попроситься певний час пожити в когось з них.

Бідність спонукає людей постійно думати, на чому б зекономити, переживати через витрачені на приємні дрібниці гроші, шукати варіанти, де підзаробити. Бідним людям складніше щось планувати, у них є проблеми з розподілом грошей. Також злидні впливають на інтелектуальний та культурний розвиток: багато сил йде на забезпечення первинних нагальних потреб. Людям не до читання Ніцше або дадаїзму, якщо до зарплати тиждень, а за квартиру треба платити прямо зараз. Діти в бідних родинах мають менше шансів отримати гідну домашню освіту: для батьків важливіше принаймні одягнути їх та нагодувати.

Як бідність впливає на мозок:

  • спричиняє постійний стрес;
  • стримує інтелектуальний та культурний розвиток;
  • унеможливлює довготривале планування.

Що не так з багатством?

Здавалося б, все просто – ти багато працюєш, але й отримуєш за це відповідні гроші. Не існує проблем на кшталт «не вистачає на квартиру» чи «як накопичити на відпочинок». Є доступ до якісної їжі, медицини та багатьох послуг, які людям нижчого економічного класу здаються розкішшю.

При цьому з багатством все не так очевидно та просто. Ті самі багаті люди, за якими більшість заздрісно спостерігає в інстаграмі, теж мають неабиякі проблеми. Навіть якщо не брати до уваги страх збанкрутіти або втратити джерело фінансування, стресу в заможних вистачає.

Найбільше джерело стресу пов’язане з кількістю роботи. Нерідко успішні люди з гордістю кажуть, що набули статки тяжким працею по 10–12 годин на добу (а то й більше). Постійне напруження, відсутність повноцінних вихідних та думки про роботу 24/7 – неабиякий стрес, який не компенсують навіть великі гроші.

Крім того, заможним людям куди простіше «розхитувати» власну систему винагородження. Маючи можливість отримувати більше й більше речей та послуг, багатії поступово втрачають здатність їм радіти. Система винагородження набирає обертів: радість від придбання чогось нового також проходить швидко, і доводиться починати мріяти про щось інше. 

Безкінечна гонка за новими речами, послугами, враженнями впливає на мозок не найкращим чином. Розхитати систему винагородження можна навіть звичайними стимуляторами – кавою або сигаретами, – які доступні багатьом. Заможні люди ще гірше контролюють витрати та іноді не можуть зупинитися в бажанні отримувати більше. Їм легше здійснювати матеріальні мрії, після чого з’являються нові. Мозок отримує забагато задоволення, після чого стає толерантним до нього. Результат – постійне невдоволення тим, що маєш, і та сама гонка за чимось ще – кращим, більшим, дорожчим, цікавішим, масштабнішим. 

Безліч знаменитостей, які, здавалося б, мають все, про що можна мріяти, були глибоко нещасними. Вони намагалися максимально урізноманітнити власне життя постійними вечірками, зловживали алкоголем і наркотиками. Деякі вкорочували собі віку: гроші так і не змогли їх ощасливити. І це при тому, що гроші, здавалося б, дають можливість відвідувати найкращих спеціалістів і лікувати ментальні розлади. Тож, можливо, не варто заздрити, думаючи про статки знаменитостей: ми не завжди бачимо зворотній бік їхнього життя.

Як багатство впливає на мозок:

  • стає причиною стресу;
  • підриває систему винагородження і – як результат – спричиняє постійне незадоволення, неможливість радіти простим речам.

Висновок

І бідність, і багатство можуть впливати на роботу мозку негативно, проте в заможних людей все ж більше можливостей відвідувати спеціалістів та розбиратися у власних проблемах. 

Людям, які живуть за межею бідності, здавалося б, достатньо забезпечити найважливіші потреби в їжі та житлі. Проте їм також потрібна психологічна допомога. Бідність залишає вагомий відбиток на мисленні людини, впливає на її ставлення до інших та й на генетичному рівні залишає не найкращий слід. Є навіть просторічне поняття «спадкова бідність»: люди, виховані в бідних родинах, запам’ятовують настанови «ми бідні», «грошей немає», «ми не можемо собі це дозволити» і потім користуються ними, навіть якщо заробляють достатньо грошей. З цими проявами «спадкової бідності» варто боротися. І з самою бідністю, звісно, теж. Щодо останнього – маємо багато питань до світових лідерів та світоустрою. Але це вже зовсім інша історія.

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ Хто отримав цьогорічний літературний «Оскар»?

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: