Cпецпроекти

Не лідер думок. Працівник «Бургер Кінг» у Варшаві


У постійній рубриці «Не лідер думок» ми виходимо за межі соцмереж, відпочиваємо від горезвісних лідерів онлайн-думок і занурюємося в реальне життя без прикрас. У новому випуску — наша розмова із киянином, який поїхав до Варшави і працював там у фастфуді.

Потрапив я у Варшаву випадково. Я не з тих, хто чекав, коли почне діяти безвіз чи щось таке. Як деякі знайомі, які мріяли, планували поїхати на заробітки, повернутися з «котлетою» євро. Я мав більш логічну й нормальну причину — я просто нічого кращого не придумав. З’явилася ідея поїхати у Варшаву, поїхав, влаштувався у фастфуд. Все. Без романтики і лицемірства.

Почну із загальних понять про цю роботу. Роботою це назвати складно. Це, скоріше, рабська праця. Тому що ти працюєш постійно, щосекунди і чим амбіційніший твій менеджер, чим сильніше він хоче затриматися на цій посаді або, не дай Бог, мріє про підвищення (що скоріше за все зовсім не можливо), тим менше ти маєш шансів почуватися людиною на цій роботі.

Коли ти влаштовуєшся на роботу, тобі дають книгу з правилами, не пам’ятаю на скільки сторінок. Десь на 100. В ній описані правила буквально всього. Щоб ніхто не сумнівався: у цій книзі реально є все, що варто тобі знати про цю роботу. Ця книга описує твої права, але їх небагато: там написано, що ти маєш право на перерву, ще щось таке. Але врешті все одно ти майже не маєш вільного часу. Звичайно, крім вищезгаданої перерви, яка триває хвилин 20. За всю зміну. Так, у тебе 8-годинний робочий день і ти маєш всього 20 хвилин відпочити за цілу зміну. Інші 7 годин 40 хвилин ти є**шиш (тяжко працюєш, – прим.).

Робота організована так, що немає ситуацій, коли хтось відпочиває. Якщо ресторан має мале навантаження і тобі немає чим зайнятися, тобі знайдуть роботу. Якщо вже не знайти жодної справи, от прямо немає за що взятися, тобі говорять: «Дякуємо, на сьогодні ти вільний», і ти йдеш додому. Думаю, зрозуміло, що тобі не заплятять за той час, який ти не відпрацював. Тобто ти йдеш з роботи, попрацював там 3 години в пік, і ніхто тобі не заплатить за 5 інших годин.

Гірше тільки те, що я погано говорив польською. У нас частина колективу була поляки, а частина — українці. Десь половину з нас усіх складали глухонімі. Тому найбільше я спілкувався з двома людьми з усього ресторану. З цього ви можете зробити логічний висновок, що спілкування на роботі я не мав ніякого. Хоча колектив і різношерстний був: люди від 18 до 60 років.

Був чувак дивний. Йому на вигляд років 35, одружений, має дітей. Дурний такий з виду. Постійно ходив, дурнею займався. Але це про нього нецікаво згадувати. А ось цікава історія була, коли мене послали до морозильної камери за найдорожчими котлетами. Я ж пішов туди, почав їх шукати. Морозилка розташована всередині великого холодильника-приміщення, в якому постійно холодно. У морозилці ще холодніше.

Забігаю я туди без куртки, мені жахливо холодно. Котлети лежать із самого верху на коробках, їх треба було приносити по 5 штук, ми їх клали в найдорожчі бургери. Я заліз на палету, думаю: «Кльово, зараз назбираю котлетосів». Підіймаю кульок з котлетами, а вони починають сипатися на підлогу. Я розумію, що вони стукають мені по чоботах. Опускаю очі, а всі ці дорогі котлети лежать на підлозі. Думаю: «От халепа, чому ж це сталося зі мною?».

Озирнувся, ніхто не бачить, прийшла ідея, що треба блискавично їх підняти. Почав їх збирати, дивлюся, а до них солідно великі шматки бруду вже поприлипали і ще щось. Думаю: «Це, певно, халепа». Зрозуміло, що нічого я зробити вже не міг, відібрав найчистіші, приніс і вдав, що нічого не сталося, поклав їх під гриль. Хвилин через 10 я чую, як хтось говорить: «Б**ть (дідько, — прим.), це що, грязюка?». І показує на котлету, яка вже відправились до грилю й починає смажитись. Інший менеджер стоїть поруч і говорить: «Так, це справді бруд». І всі такі знизали плечима: «Ну ладно, пофіг». Котлета досмажилась, її закинули в бургер і продали комусь. Ось наскільки всім все одно було на все.

Щодо умов роботи. Я знаю про два види контрактів. Перший — на три місяці, там мало що прописано. У наступному ж прописана кількість годин, яку варто відпрацювати, а також умови відпустки, страхування і всяке таке.

Уніформа в усіх однакова, треба приходити за 15 хвилин до початку зміни, щоб попрасувати її. Якщо ти прийшов без якогось комплекту гардеробу, сорочки чи взуття (так, там і спеціальне взуття), тебе будуть пхати цілий день. Я клянуся: цілий день тебе будуть пилососити, вдаватися до коїтусу з твоїм головним мозком. Думаю, це теж є частиною стандартів та правил компанії.

Є правила їжі: певні продукти не можуть лежати в магазині довше, ніж це описано в правилах. Але не було такого, що ми засікали, а потім відразу через секунду щось викидали. Там якщо ти смажеш котлету, то вона, здається, не має лежати довше 6 хвилин. Це балачки, вони там і по півгодини лежать. Якщо вона нормальна на вигляд, то можна використовувати. Зрозуміло, якщо вона лежить вже годину, то й вигляд не той – такі продукти викидають.

Зате продукти зазвичай всі розраховані й можна бути певним, що в бургері «немає недостачі», все чітко за регламентом туди складене. Іноді навіть більше, ніж потрібно. Ще рідше можуть не докласти чогось.

Коли ресторан ввечері закривався на прибирання, ми часто кидалися цією їжею, ти міг отримати по голові котлетою, поки миєш підлогу. Їсти це неможливо було. Я один раз з жадібності схопив котлету й почав її їсти. Господи, яке ж це лайно, вона там пролежала 2 години в спеціальному лотку, в якому підтримується температура. Я потім дуже шкодував про це.

Ще одного разу порізав палець, заходжу до менеджера, а вона: «Чорт, зараз ми тобі все зробимо, все буде добре, не переймайся, ми зараз тебе врятуємо». Я навіть не зрозумів, що з нею відбувається. А потім повертаю голову і бачу, що в неї на співбесіді двоє людей, які влаштовуються на роботу, і вона ось тому розпинається. Перев’язала палець, одягла рукавичку, просить не переживати, все буде добре.

І трапилася простоанекдотична халепа: я наступного дня випадково порізав ще один палець. Заходжу знову до неї, показую палець, кажу, що травмувався. А вона мені: «Ти думаєш, мені не насрати? Ану пішов звідси, йди працюй». Я тоді ще вийшов засмучений звідти.

Безкоштовно там не годують, але якщо їсти там, то ці картоплі і бургери виходять в разів 5-10 дешевше, ніж на касі. Зрозуміло, що всі стежать, щоб ти не з’їв нічого зайвого. Особисто я був у персоналі «стукачків»: якщо ти щось зробив не так, то на тебе могли «накапати іншим». Потім приходив менеджер і починав тебе чихвостити. Мене це дуже напружувало. А так, всі плюс-мінус розуміли, в якому вони рабстві. Просто когось це влаштовувало, а когось — ні. Тим паче, що тут ще думати, якщо ти менеджер, керівник в якомусь ресторані, то зробити крок далі неймовірно важко. Кар’єрні сходи закінчуються на цій позиції. Не думаю, що хтось при здоровому глузді мріяв би про кар’єрне зростання та роботу в такій галузі. Я точно не мрію.

Ще що було дурнуватого: була одна жінка, прямо суперзла. Ультразла. За день до свого першого робочого дня, я страшенно напився горілки в гуртожитку. Мені було максимально погано зранку. Я їду в тому метро, думаю, як зробити, щоб мене не знудило тут. Виходжу в центрі, народу купа, я нічого не розумію. Ну я ще й запізнювався. Просто чудовий початок кар’єри. Біжу, не розумію куди. Нарешті знайшов їх, прийшов і мені ставлять цю жінку. Тоді я ще не знав, що вона найзліша. Але в незнанні я жив недовго. Вона подивилася на мене, почала волати, де я був, чому запізнився, звісно, що це все з матюками. Я відразу зрозумів, що день буде складний. І він реально виявився складним, вона мене довбала цілий день. Це було дуже принизливо й неприємно. Жодна людина, яка себе поважає, не може дозволити, щоб з нею таке відбувалося.

Тому через три місяці я звільнився. Не скажу, що це якось загартувало мене, зробило кращим, допомагає у житті. Не знаю. Ну добре, що я можу мити підлогу і ухилятися від котлет. Такі оксфордські знання у Києві я не намагався використати. Мало хто з моїх друзів знає, що я їздив на заробітки у Варшаву. Тому що ще дізнаються, захочуть, щоб я їм бургер на паті зробив, а вийде якесь лайно, й вони не помітять ніякої різниці з тим, що замовили б у ресторані.

Повертаючись до тої скаженої жінки, яку всі боялись. Всі три місяці я молився, щоб її сьогодні не було. Та й усі інші боялися, щоб не було її зміни. Тому що вона дико всіх бісила. Це людина, чия фотографія висіла в рамці «Працівник року». І в день, коли я звільнився, прийшов здати форму, забрати свої речі, всі мої так звані друзі, з якими я спілкувався, на мене дивилися, як на тварюку, і лише вона посміхалася, побажала всього хорошого. Тобто єдина повелася як людина. З усього цього проклятого колективу.

Мене це дуже здивувало. Її всі ненавиділи, вона всі 3 місяці поводилася, як кінчена дебілка. А ось коли я йду, вона єдина, яка виявилась нормальною людиною, з нею аж приємно спілкуватися було. А потім вона переключається і знову починає всіх довбати жорстко. А я вже виходжу і ніколи більше туди не повертаюся.

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ Не лідер думок: історія одного безхатька
170

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: