Мінімум нового: інтерв’ю з людьми, які здебільшого купують одяг у секондах
Ще років сім тому мало хто зізнавався, що купує речі в секондах. Зараз вінтажними придбанням вживаного одягу хизуються навіть лідери думок. Секонди асоціюються з тим самим вінтажем, ексклюзивом та усвідомленим споживанням і стали модними.
Ми поговорили з людьми, які купують речі переважно в секондах, про те, чому так вийшло, чим секонд їх приваблює, як вони ставляться до усвідомленого споживання і якими найкращими знахідками можуть похизуватися.
Антон:
У дитинстві все з одягу/взуття мені завжди купувала мама. Найчастіше ми йшли кудись разом, бо треба було міряти, щоб усе підійшло. Вона питала, чи подобається те, що ми збиралися купити. Якщо я казав «так», то купувала. Коли казав «ні», теж купувала, бо вибір вже був зроблений і альтернатив не було (як і грошей). Пізніше, коли грошей стало більше, я міг обирати щось інше, від чогось відмовитися, показати альтернативу. До певного віку ми ніколи не купували мені додаткову одежу, от як зараз, знаєш: «Ой, хочу собі оцю куртку або светр – куплю!» Був тільки функціональний одяг.
Та поступово я зростав, стало більше грошей у сім’ї, і я міг дозволити собі щось, що я просто хочу. Пам’ятаю свої перші «узкачі». Пішли з мамою разом купувати, радилися, взяли нові. Потім я вже міг вільно сказати, що мені потрібно/хочу щось купити. Я завжди купував у сешках дешеві і нормальні речі замість брендових нових, які коштували в рази більше, а зносилися швидше за б/в. Мені багато речей не треба, завжди намагався брати необхідне. Пізніше вже почав сам заробляти і купувати тоді, коли хотів чи було потрібно. Але звичок не змінив: намагаюсь купувати тільки необхідне, якісне, дешеве.
Купувати сам почав десь з 14–15 років. Почалося все з моєї любови до панк-року. Я вважав себе панком і думав, що справжні панки мають косухи й берці. Потім це пройшло і став більше полюбляти спортивні та зручні речі: кросівки, звичайні джинси, спорткостюми та вітровки. Обирав за чотирма критеріями: ціна, якість, зручність і зовнішній вигляд. У мене зі школи залишився комплекс: мій одяг завжди був як у рагуля, а мої однокласники із заможніших сімей мали речі, що їм пасували. Це все залишило свій слід на мені, тому я намагаюсь обирати одяг ще й так, щоб він співвідносився з моїми уявленнями про красиве.
Спочатку я купував у секондах, бо це дешево. Потім до усвідомленого вибору споживаного одягу додалося критичне сприйняття дійсности. Я зрозумів: немає жодного сенсу витрачати гроші щомісяця, щоб придбати якийсь новий светр чи футболку. Нас привчили приносити прибутки корпораціям. Вони просто використовують наші комплекси, невпевненість у собі, бажання виділитися і заробляють гроші, знищуючи планету мікропластиком, токсинами, виробничими викидами.
З цього погляду секонд-хенд здавався розумною альтернативою. Але після документального фільму «Справжня ціна моди» зрозумів, що сенсу й у цьому нема. Щоб врятувати планету і зупинити руйнівне споживання, потрібно повністю зупинити виробництво нових речей, провести глибинні розробки екологічних і безпечних матеріалів, організувати інфраструктуру розповсюдження «безпечного» одягу та утилізації іншого. Словом, глобальні зміни, на які більшість людей не погодиться, бо новий умовний Gucci чи New Balance дорожче за Землю.
Іноді я купую нові речі. Наприклад, є така ініціатива та бренд La Revolte. Вони шиють нову дизайнерську одежу, але намагаються зробити процес повністю етичним: не використовують шкіру чи хутро, платять своїм працівникам гідну зарплату, співпрацюють із місцевими виробниками, навіть якщо це коштує дорожче, відмовляються від дешевої китайської тканини.
Є також апсайклінг кооператив RESEW. Вони виготовляють нові речі зі старих, намагаються створювати якісь альтернативні можливості розвитку. І таких людей, ініціатив та проєктів насправді достатньо. І я вважаю, що їх потрібно підтримувати всіма можливими способами: купуючи продукцію, поширюючи інформацію, допомогаючи якимось іншим чином.
Улюблені знахідки із секондів: флісовий світшот Nike, який зі мною вже 10 років, кросівки Brooks, які купив через інтернет-секонд за 450 грн і проходив у них майже 4 роки, штани карго з великою кількістю звичайних та потаємних кишень, які слугують мені вже майже 3 роки.
У секондах точно не купував би спідню білизну. Але іноді, як я розумію, в сешках є стокова, нова одежа чи спіднє, чи шкарпетки. Ну якби дуже потрібно було б, то, мабуть, купив би.
В’ячеслав:
Мій гардероб у дитинстві та підлітковому віці частково складали забугорні шмотки, які бабуся привозила з розпродажів в Італії. Зазвичай вони мали набагато крутіший вигляд, ніж речі, які можно було знайти у моєму місті. Наприклад, куртка, яку я ношу досі, з’явилася в мене років 10 тому. Вона служить мені вже 5 років і досі має класний вигляд.
У дитинстві переважно було так: «Поїхали на вихідних, оберемо тобі речі» (мама). Вибір був невеликий насправді, я не мав багато часу на нього. Знав, що ми маємо купити певну річ, і обирав з того, що було більш-менш. Часто ми так довго ходили по магазинах, що я втомлювався і обирав уже з того, що було.
Років із 16 іноді я почав купувати одяг сам. Я по угару їздив до сешок з друзями. Самоцілі знайти шмотки не було насправді: ми могли так розважатися і при цьому обирати непогані речі.
Після переїзду від батьків я знімав квартиру, не мав багато грошей і купував речі тільки в секондах. Жив у маленькому місті, де сешок було не так багато, та все одно там можна було знайти класні шмотки. Я не був прям шопоголіком, просто іноді заходив і брав речі, які потім, до речі, носив: не було такого, щоб купив, і воно просто десь у шафі лежить.
Зараз я іноді все ж беру речі не в секондах, та не так часто – зазвичай тоді, коли мені точно щось потрібно, а підходящого в секонді не знайшов.
Не вважаю себе усвідомленим споживачем, частіше просто купую потрібні речі в секондах, бо це дешево і зручно. Питання усвідомленого споживання складне. Якщо замислюватися, я все одно купую речі, а гроші за це отримують перекупники. Тобто я не впевнений, що б/в речі прямо рятують планету: так, вони менше шкодять, та мені здається, що капіталізм від цього не дуже страждає. Система підходить до максимальної «вижимки» прибутку та монетизує все – навіть вживані речі, які, наприклад, можна було б роздавати людям безкоштовно.
Я ношу речі довго і рідко їх викидаю. Якщо щось у гарному стані та просто набридло, віддаю до благодійного магазину Laska, наприклад.
Не купую і не став би купувати в секондах спідню білизну, лише один раз купував там шкарпетки. Думаю, є речі, які краще все ж брати новими.
Ната:
У дитинстві мене одягали вперемішку з б/в речей, що їх мама перекуповувала в багатих подружок, які мали дітей приблизно мого віку, та шмоток з ринку. Ота перша частина гардеробу – класна, друга – самі розумієте. У школі мене не дуже любили і дражнили навіть за дорогі речі відомих фірм – чи то заздрили, чи то такий одяг сильно вибивався з-поміж одягу середньостатистичної людини зі спального району.
Коли ходили на ринок, доводилося шукати компроміс між тим, що ми можемо собі дозволити, і тим, що мені подобається. Часто під тиском батьків доводилося обирати хоча б щось. Потім, звісно, ці речі носити не хотілося, та доводилося.
У секонд в дитинстві я ходити соромилася, за це також могли задражнити. Вживаний одяг вважався відстійнішим, ніж фіговий, але новий з ринку.
Уже в університеті на першому курсі я відкрила для себе секонди. У мене з’явилися власні гроші – стипендія, – невеликі, та все ж свої. Хотілося одягатися, як я хочу. Нарешті можна було не ходити до магазинів з батьками, а обирати самій. Довго фаворитом була Humana, особливо у дні незадовго до нового завозу: тоді були великі знижки, і можна було купити щось класне гривень за 10.
Потім я купувала все там. Доки такої моди на секонди не було, ще можна було вичепити там якусь брендову вартісну річ майже за безцінок. Зараз у великих містах їх розгрібають майже моментально. Багато брендових речей перекуповують у секондах, а потім перепродають з непоганою націнкою – такий собі бізнес.
Про усвідомлене споживання я довго не замислювалася, та, якщо прикинути, фактично була його адептом. Та не через переконання, а через брак грошей: спочатку розуміла, що батьки не можуть часто купувати мені речі. Потім – через небажання витрачатися на нові речі, коли і старі ще норм. Я намагалася «вижимати» з речей максимум: носила їх багато років, доки вони зовсім не протиралися, зашивала дірки, відпирала навіть величезні плями. Чорні кросівки, які мені купили ще у школі, носила років вісім, доки не розвалилися. Зимову куртку – років сім, поки підкладка не сіла, а маленьких запраних плямок стало так багато, що вже незручно було надягати.
Я не дуже усвідомлений споживач: були речі, які я купувала із жадібности, а потім не носила. Та я завжди намагалася віддавати людям, яким ці речі будуть справді потрібні.
Думаю, найголовніше – носити те, що придбав/-ла, і не викидати, коли набридне, а утилізувати з розумом. Також не вважаю доцільним купувати бездумно та відкладати речі в категорію «непотрібні», якщо там з’являється малесенька плямка чи дірка. А от гнатися за якістю, на мою думку, варто: саме якісні речі ти проносиш довго, і з ними буде все окей. А якісь куплені на розпродажі сумнівного бренду можуть порватися після другого прання.
У мене немає маніакальности, прагнення бути ідеальною, в сорочці, що не має жодної складки, ідеально випрасувана і без пилинки. Завжди щось буде неідеально, і це нормально. Бо ти людина, а не манекен з вітрини.
Мені здається, головне, щоб речі були чистими і від них не тхнуло. І звісно, щоб тобі вони подобалися і ти в них собі подобався, щоб було максимально комфортно. А інші завжди знайдуть до чого прискіпатися у твоєму зовнішньому вигляді. І х*р з ними.
Саша:
У дитинстві мені зазвичай купували речі на ринках – іноді в Богодухові, куди я їздила до бабусі на канікули, іноді на Барабашово, у Харкові, де я й прожила більшу частину життя.
Походи з батьками – це втомливо й довго, особливо коли ти підліток. Доводиться шукати компроміс між тим, що подобається мамі, тим, що подобається тобі, та вашим бюджетом. Звісно, одяг з ринку мені далеко не завжди подобався, мені хотілося носити якісь класні речі, які б підкреслювали мій внутрішній стан. Речі з ринку і якістю не відрізнялися.
Пам’ятаю, як мріяла про конверси, – тоді їх носили неформали. Мама була зовсім проти кедів, казала, що це шкідливе для ніг взуття. Я тоді думала: весь світ їх носить, чому мені не можна? А ще приблизно тоді зрозуміла, що брендові речі можна знаходити в секондах, причому недорого.
Колись я купувала речі в масмаркеті. У 14 років я влаштувалася працювати офіціанткою, з’явилися власні гроші. Не потрібно було питати в мами й тата – могла купувати собі сама. Після купівлі на Барабашово речі з масмаркету здавалися дуже класними, можна було підібрати собі непоганий образ. А до секондів пішла, по-перше, бо хотілося зекономити гроші, по-друге, знайти ексклюзив. Люди часто не хочуть витрачати час, порпатися в брудній білизні. Мені не ліньки.
Мама теж іноді купувала речі в секондах, та не особливо розповідала комусь про ці покупки, не вимовляла слово «секонд» вголос, ніби трохи соромилася. Я цього не поділяю, спокійно можу сказати, що я купила в секонді, не бачу в цьому нічого такого, чого б можна було соромитися.
Ми зараз сильно еволюціонуємо в плані всього – і сприйняття сексу, і сприйняття одностатевих шлюбів, і в мові, і у виборі речей. Усвідомлена мода – також продукт такої еволюції. Та насправді я ніколи не була направлена на екокультуру. Я замислююся про усвідомлене споживання, та спочатку роблю все для власного комфорту, а потім – для планети. Можу купити щось зі шкіри чи хутра. Це ніби погано, та при цьому шкіряне взуття якісне, довше носиться, та й ноги почуваються краще, ніж в синтетиці. Плюс воно не промокає. Хоча таке взуття я рідко купую. До того ж я чула, що екошкіра також шкідлива при виробництві.
Секонд – це ящик Пандори: можеш не знайти нічого, можеш знайти купу крутих речей. Для мене походи туди як хобі: прийти і знайти точки, куди привозять класні речі, знаходити ці самі речі. Часто трапляються вінтажні, які не повторюються, яких немає в інших людей.
У секондах намагаюся проглядати майже все. Раніше нагрібала мішками, а зараз зрозуміла, що можна знаходити ексклюзивні елементи або речі й не потрібно нагрібати купу лайна. Це як пошук скарбу. Наприклад, на Лісовій (відомий київський секонд, – прим. ред.) купи речей більше, ніж я, ти можеш просто пірнати туди, і потрібно витратити час на пошук речей, які майже внизу лежать.
У якісних речах знаходиш те, що потрібно, – мінімалізм, простоту, якість, унікальність. Людина проявляє себе через одяг: все про тебе говорить, навіть шкарпетки.
Не можу сказати, які найкращі речі я знаходила, бо майже все дуже люблю. Одразу згадуються супервінтажні кросівки Reebok, які ношу вже 3 роки. Вони коштували немало для секонду – 600 гривень, – та я жодного разу не пошкодувала, що їх купила.
Ставлюся до всіх речей бережно, щоб носити їх якомога довше. Речі із секонду для мене унікальні: якщо зіпсується чи загубиш, такої ж не знайдеш. У масмаркеті ти можеш вибрати будь-який колір, розмір тощо. А тут ексклюзив.
Вибірково цікавлюся сучасним масмаркетом: не знаю українських дизайнерів, якщо чесно, а от колекцію Tyler, The Creator, наприклад, можу зацінити, вона суперська. Нещодавно ходила з мамою по масмаркету, вона хотіла мені щось купити. Нічого, що сподобалося б, не знайшли.
Люблю спокійний вуличний кежуал, робочий одяг чи комбінування непоєднуваних речей, яке все ж справляє враження органічно поєднаних. Я можу навіть вийти в одязі, в якому сплю, і буду комфортно почуватися в соціумі. Люблю гратися з речами, обрізати чи носити інакше. Наприклад, усім особливо подобаються мої штани, а їхня функція – шкільна форма хлопчика 11–12 років.
Я беру в секондах все що завгодно. Можу навіть нижню білизну, і брала не раз. Не буду брати супербрудні речі, які дуже поношені та зіпсовані. Я людина охайна й хотіла б, щоб речі теж такі були. Чіткої позиції, що буду брати, що ні, в мене немає.
Коли купуєш річ у відомому магазині, ти підтримуєш це виробництво. Є доволі багато брендів, які я хотіла б підтримувати, бо вважаю їх справді гідними. Переважно це відомі будинки мод, наприклад, Alexander McQueen або Jil Sander. Коли в мене збільшиться бюджет, планую купувати речі в них та підтримувати. Я вважаю, важливо це робити. Та я завжди буду любити барахолки та секонди, повертатися туди, шукати те, що не завжди можу знайти в масмаркеті.
