Відомі спроби. Як мистецтво може змінити світ?
«Зараз 2020 рік, а це відео актуальне як ніколи», – нові й нові коментарі з такими словами з’являються під кліпом Майкла Джексона 1995 року на пісню «Earth Song». У відео доволі стереотипні африканські тубільці дивляться на тіло мертвого слона, Джексон співає на тлі дерев, охоплених вогнем, а наостанок усіх персонажів настигла потужна буря. Тема й справді не втрачає гостроти: запитання «What have we done to the world?» Майкла Джексона трансформувалося в «How dare you?!» Грети Тунберг, тимчасом як проблема нікуди не зникла. І це викликає запитання: а чи ефективні взагалі творчі висловлювання музикантів, акторів чи художників на теми екології, міграції, нетерпимости й інших соціальних проблем?
Деякі з пісень – такі як твори учасників The Beatles – зараз формують конкретні історичні образи. Навіть на несвідомому рівні композиція Джона Леннона «Imagine» фіксує пацифістичні настрої початку 1970-х, а окремі треки (як-то «I Don’t Want to be a Soldier» того ж Леннона) не залишають можливости подвійного прочитання. А зважаючи, що The Beatles стали символом своєї епохи, то їхні висловлювання так само сприймаються як «голос покоління». І в цьому випадку митці справді здатні писати історію і надихати наступників.
Однак твори, які ближче нашому часу, можуть видаватися суперечливими, хоча все ж поступово змінюють світ. Як саме?
Майже пів року назад alyona alyona, чия творчість часто соціально орієнтована, випустила кліп під назвою «Булінг» – тема, гадаю, очевидна. Публіка зустріла відео дуже тепло: реперка виступає в ролі захисниці школярів від агресивних кривдників, буквально встаючи між ними та вирішуючи конфлікти.
Це справді хороший посил, який у мене все ж почасти викликає скепсис: як багато потенційних шибеників задумається над своєю поведінкою і скільки жертв булінгу відчують себе краще після перегляду кліпу? Бо, на мій погляд, у кліпі крута саме alyona alyona, а діти, яких шпиняють у школі, постають відверто безпорадними. У підлітковому віці я б для себе винесла зовсім іншу мораль, аніж ту, що початково закладена в пісню: якщо не маєш друга-інфлюенсера, то в зграї жорстоких дітей шанси на виживання близькі до нуля.
Також у мене склалося враження, що відео «Булінг» найкраще заходить уже дорослим. Воно діє на них терапевтично, допомагає примиритися з внутрішньою дитиною і її комплексами. Зайняти ту ж позицію, що й alyona alyona, – захистити вразливого підлітка всередині себе від зовнішньої агресії.
У будь-якому разі психологи зазвичай виділяють два типи причин булінгу в спільнотах. Перший – це проблеми самого кривдника: його чи її низька самооцінка, відчуття самотности, заздрість, розлади особистости. Іншим фактором може бути ситуація навколо булера: нездорова атмосфера в родині або колективі, досвід психічного чи фізичного насилля в минулому. Вплив масової культури наразі викликає дискусії – безпосередньо фільми, книжки та пісні майже не грають ролі. Зазвичай вони є вже «барометром» певних зрушень у суспільній думці, а не першопричиною.
Кліпи alyona alyona змушують суспільство говорити про проблему булінгу, не замовчувати її. І критика в такому разі тільки робить висловлювання голосніше.
Чому хороші наміри викликають негативні емоції?
Здається, на запитання «Що було першим – курка чи яйце?» (перформанс митця чи запит суспільства?) цього разу відповідь ми знайшли. Однак для всіх медійних людей це може стати справжньою пасткою. Адже для активістів у будь-якій сфері ситуація має такий вигляд: спочатку ентузіасти й фахівці щосили намагаються щось покращити в суспільстві. Наприклад, кілька століть борються за громадянські права афроамериканців у США, дуже поступово досягають успіхів, часто йдуть на великі жертви, аж до втрати життя. Деякі справи стають більш гучними та шанованими, інші губляться в інформаційному шумі. А в 2016 році виходить пісня та відео Бейонсе «Formation», яке вона спочатку позиціонувала як радикальне висловлювання культури чорних.
Зазвичай такі ситуації викликають суспільне обурення – багато хто сприймає це як привласнення досягнень інших. Розуміння, що конкретні дії були зроблені одними людьми, а з екранів промовляють зовсім інші, дратує, викликає відчуття нещирости й обману. Так вираз «хайпанути на темі» набув досить негативного значення, на відміну від «популяризації якоїсь теми». У першому випадку висловлюється недовіра, у другому – повага.
Тож у своїх соціальних висловлюваннях митці балансують між хайпом і просвітництвом: один необережний крок – і важливе повідомлення стане приводом для хейту.
Як «обкладинка» впливає на зміст?
Дуже цікаво спостерігати, як зараз розвивається екологічна діяльність двох популярних голлівудських акторів: Хоакіна Фенікса та Леонардо ді Капріо. Якщо перший зараз перебуває на п’єдесталі (певно, тимчасовому), то на адресу кампаній другого все частіше чути скепсис. Обоє мають доволі схожі твори на тему природи. Фенікс озвучував документальний фільм «Земляни» 2005 року, де розкривається проблема експлуатації тварин людьми. Ді Капріо продюсував і грав у документальному фільмі «До потопу» 2016 року, у якому йдеться про катастрофічні наслідки зміни клімату. Обидві стрічки отримали схвальні відгуки критиків, однак якщо «Земляни» став культовим, то «До потопу» не отримав такої народної любові. І це попри численні зіркові імена – у фільмі з’явилися Ілон Маск і Барак Обама.
Фактично на довіру чи недовіру до певного фільму або відео впливає такий тимчасовий і умовний фактор, як образ автора. Цікаво, чи почнуть більше критикувати «Землян» і відшукувати в стрічці наукові неточності, якщо наступна роль Хоакіна Фенікса не буде такою вдалою, як у «Джокері»? І навпаки, чи підніметься ажіотаж навколо «До потопу», якщо Леонардо ді Капріо вийде на новий рівень своєї популярности?
Не дивно, що такі коливання в репутації акторів і співаків можуть шкодити активістам або науковцям. Адже важлива тема може почати дратувати людей виключно через необережний медійний вчинок артиста.
Натомість, Хоакін Фенікс і Леонардо ді Капріо діляться власною славою з документальними стрічками про екотему – будемо відвертими, до 2019 року у фільмів про веганство та зміни клімату було мало шансів на широку промоцію.
Чи є альтернативи?
Зовсім у іншій ситуації перебувають мистецькі акції менш публічних творців. Наприклад, художників. У 2011 році два дуже впливових митці Ай Вейвей і Аніш Капур спробували привернути увагу до проблеми мігрантів у європейських країнах. Вони влаштували ходу Лондоном, щоб усі охочі могли приєднатися до стихійного мітингу. Вони пройшли 12-кілометровий шлях з ковдрами в руках, демонструючи скрутність становища біженців.
Безліч художників по всьому світу роблять соціальне, хоча й не надто популярне мистецтво – і навіть якщо воно буде відкриттям лише для однієї людини, все одно це змінить чийсь світогляд і спосіб життя.
Тож, чи може мистецтво впливати на суспільство?
Незважаючи на все, може. Однак всупереч, а не завдяки. Усі ці перепони в діяльності художників, акторів, співаків і інших творчих людей перекриває інший аргумент. Люди зазвичай діють під впливом емоцій, які і є справжньою основою для багатьох практичних рішень. А мистецтво впливає на емоції набагато ефективніше, ніж аналітичні дослідження чи новини з перевіреним і логічно викладеним фактажем.
Можливо, один окремий твір і не стане революційним, не розкриє повністю нові теми. Діяльність фахівців галузі завжди буде глибшою та якіснішою. Однак соціальні дії митців можуть зафіксувати здобутки професіоналів, хоча й не завжди ідеально.
